Справа № 361/6855/15-ц Головуючий у І інстанції Петришин Н. М.

Провадження № 22-ц/780/2643/18 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.

Категорія 46 19.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходько К.П.,

за участі секретаря Шуляка Д.О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою садівничого товариства "Мебельщик" та ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2, садівничого товариства "Мебельщик", садівничого об'єднання "Трудовик" до Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа - Броварська районна державна адміністрація Київської області про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради та скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів,

ВСТАНОВИЛА:

у вересні 2015 року ОСОБА_2, СТ «Мебельщик» та СО «Трудовик» звернулись до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в 1981 році було створено садівниче товариство «Мебельщик», яке знаходиться на території Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області та є землекористувачем земельної ділянки загальною площею в 4,0 згідно державного акта на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Броварської районної ради в 1980р. Б НОМЕР_2.

З моменту створення товариства ОСОБА_2 є членом цього кооперативу. За ініціативою садівничих товариств, що знаходилися на території Рожнівської сільської ради, в 1995 році було створено садівниче об'єднання «Трудовик», до складу якого ввійшли 51 садівниче товариство. Згідно ситуаційної схеми розташування садівничих товариств, територією садівничого об'єднання «Трудовик» протікає притока річки Десна, межі якої прилягають до території садівничого товариства «Мебельщик».

У грудні 2013 року невідомі особи на земельній ділянці, яка знаходиться безпосередньо на березі притока річки Десна та прилягає до вулиці 9 Центральна СТ «Мебельщик», почали знищувати дерева та насадження, руйнувати укріплення берега, що призвело до масового протистояння членів садівничих товариств.

Згодом було з'ясовано, що дана земельна ділянка площею 0,05 га, що знаходиться безпосередньо на березі притоки річки Десна, передана ОСОБА_3 у приватну власність рішенням Рожнівської сільської ради від 27.09.2013 за №1202 з цільовим призначенням: для індивідуального садівництва.

Позивачі вважають, що оспорюване рішення за №1202 та незаконне надання земельної ділянки ОСОБА_3 порушує їх права, гарантовані ст.ст.13 та 50 Конституції України та ст. 9 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", а саме, що кожний громадянин України має право на безперешкодне користування природними ресурсами та безпечне для його життя і здоров'я навколишнє природне середовище. Зазначають, що спірна земельна ділянка знаходиться у прибережні захисній смузі притоки річки Десна, тому вона не могла бути надана у власність відповідачу ОСОБА_3

Враховуючи вищевикладене, позивачі просили визнати незаконним та скасувати рішення Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 27 вересня 2013 року за №1202 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність в межах с. Рожни на території Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області» та скасувати рішення Реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за ОСОБА_3

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, СТ "Мебельщик" просять скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам та порушення судом норм процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що виділена ОСОБА_3 земельна ділянка знаходиться на прибережній захисній смузі староріччя річки Десна, а це унеможливило для членів усіх садових товариств використовувати берег для відпочинку, купання, плавання, при тому що цією ділянкою більше тридцяти років опікувалися і позивачі і члени садових товариств.

ОСОБА_3 фактично перекрила прохід до водойми, чим порушила права позивачів, гарантовані ст. ст. 13 та 50 Конституції України.

Відзивів на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшло.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 22.02.2013 року № 1017-31-06 ТОВ «Інститут земельних реформ та раціонального землекористування» виконані роботи по розробці проекту землеустрою щодо відведення за рахунок запасу земельної ділянки у власність для ведення індивідуального садівництва по АДРЕСА_1 СО«Трудовик» у межах Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області (надалі - проект землеустрою).

Відповідно до Схеми розташування земельної ділянки в межах с. Рожни Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області - вона знаходиться на відстані 25,01 м від водойми.(т.1 а.с 74)

Висновком Держземагентства у Броварському районі Київської області від 07.09.2013 року № 577 за результатами розгляду текстових та графічних матеріалів було погоджено землевпорядну документацію проекту землеустрою.

Рішенням Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, прийнятим на тридцять восьмій сесії 06 скликання 27 вересня 2013 року, за №1202 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її у власність в межах с. Рожни на території Рожнівської сільської ради Броварського району Київської^ області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0, 0500 га для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель комунальної власності у власність громадянці ОСОБА_3 в АДРЕСА_1, та передано у власність ОСОБА_3 дану земельну ділянку, присвоєно кадастровий номер НОМЕР_3. (а.с. 12)

На підставі прийнятого рішення Рожнівської сільської ради від 27.09.2013 року Реєстраційною службою Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області здійснено реєстрацію права власності на дану земельну ділянку та видано ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 28.10.2013 року. (а.с. 13)

Відповідно до листа начальника Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області № 01-12/675 від 25.07.2016 року, надано роз'яснення щодо водного об'єкту, розташованого навколо Садівничого об'єднання «Трудовик» в межах Рожнівської сільської ради. Вказано, що даний водний об'єкт є староріччям річки Десна, яке з'єднане з основним руслом та має єдиний гідрологічний режим і розміри прибережних захисних смуг. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. (т. 1 а.с. 169)

Згідно листа Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області № 484 від 25.07.2016 року ширина прибережної захисної смуги притоки річки Десна в межах земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 згідно генерального плану села Рожни складає 25 (двадцять п'ять) метрів. (т. 1 а.с. 146)

Відповідно до ухвали Броварського міськрайонного суду Київської області від 21.12.2015 за клопотанням позивача по справі була призначена та проведена судова земельно-технічна експертиза.

Згідно висновку експерта Охремчука О.О. Незалежного інституту судових експертиз № 8622 судової земельно-технічної експертизи у цивільній справі № 361/6855/15-ц від 10 червня 2016 року встановлено:

- розроблена технічна документація на земельну ділянку, площею 0, 0500 га, кадастровий номер НОМЕР_3, розташована на АДРЕСА_1, Рада садівничих товариств масиву колективних садів «Трудовик» у с. Рожни Броварського району Київської області не в повній мірі відповідає вимогам земельного законодавства та іншим нормативним документам з питань землеустрою та землекористування.

- ширина прибережної захисної смуги староріччя річки Десна в місці виділення ОСОБА_3 земельної ділянки, кадастровий номер НОМЕР_3 на АДРЕСА_1, Рада садівничих товариств масиву колективних садів «Трудовик» у с. Рожни Броварського району Київської області складає 100 (сто) метрів.

- земельна ділянка площею 0, 0500 га кадастровий номер НОМЕР_3 на АДРЕСА_1, Рада садівничих товариств масиву колективних садів «Трудовик» у с. Рожни Броварського району Київської області, що належить ОСОБА_3 на праві власності, розташована в межах прибережній захисної смуги староріччя річки Десна. (т.1 а.с. 103-118)

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі не є ні співвласниками, ні суміжними користувачами спірної земельної ділянки. Разом з тим, ні в позовній заяві, ні у суді першої інстанції стороною позивача не надано жодних доказів порушення, невизнання чи оспорювання їхніх прав, свобод чи інтересів прийняттям оскаржуваного рішення Рожнівською сільською радою та реєстрацією права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_3

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до статті 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин), землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60- 62 ЗК України та статтями 1, 88, 89 Водного кодексу України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

- для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів;

- для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів;

- для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Крім того, за положеннями частини четвертої статті 88 ВК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження, шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Під час розгляду справи як у суді першої інстанції, так і до апеляційного суду відповідачами не надано доказів про те, що у Броварському районі Київської області розроблена проектна документація щодо встановлення водоохоронних зон та затверджена землевпорядна документація з виготовлення кадастрового плану обмежень і обтяжень щодо використання земель Броварського району в межах зон особливого режиму використання земель (водоохоронні зони, прибережні захисні смуги).

З викладеного вбачається, що надана ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,05 га для ведення садівництва, відповідно до рішення Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 27 вересня 2013 року не могла бути передана їй у власність через її належність до земель водного фонду, що Рожнівскьою сілською радою враховано не було.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно вимог ст. 16 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності, та його державної реєстрації.

Згідно з положеннями ст. 126 ЗК України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Із системного аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно приймається на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому вирішення питання про правомірність його видачі залежить від того, чи є законним рішення, на підставі якого його видано.

Оскільки ОСОБА_3 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі незаконного рішення Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 27 вересня 2013 року, тому рішення Реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку є також незаконним.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується також із висновком суду першої інстанції щодо не доведення позивачами порушення, невизнання чи оспорювання їхніх прав, свобод чи інтересів у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення Рожнівською сільською радою та реєстрацією права власності на спірну земельну ділянку за відповідачем ОСОБА_3

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на наведене, положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 ЗК України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об'єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Таким чином, скасування рішення щодо передачі відповідачу у власність спірної земельної ділянки здійснюється в зв'язку з порушенням органом державної влади низки вимог ВК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідач не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак спірних земельних ділянок, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під сумнів добросовісність дій відповідача під час набуття земельної ділянки у власність.

Такі висновки узгоджуються з висновками Великої Палати ЄСПЛ у справі «Депаль проти Франції» від 29 березня 2010 року (заява № 3404, в якій, на підставі всієї сукупності зроблених висновків ЄСПЛ вважав (пункт 92), що покладений на заявника тягар у вигляді зносу будинку без відшкодування збитків не був особливим і надмірним. Розрив рівноваги між інтересами суспільства і заявника не мав місця.

ЄСПЛ встановив, що в питаннях забудови берегів міркування захисту громадських інтересів і охорони навколишнього середовища є підставою для позбавлення права приватної власності. Тобто рішення французької влади, які постановили знести будівлю на березі, спрямоване якраз на захист прав людини, а саме - права людей на вільний доступ до берега і чисте море, які конфліктують з правом власності месьє Депаля.

ЄСПЛ вважає, що заявник не міг не знати про те, що дозвіл на приватне володіння ділянкою в публічних угіддях в якийсь момент може бути йому не продовжено і що вимога знести будинок може розглядатися як регулювання користування власністю з метою, що відповідає загальному інтересу. Правовий режим публічної власності, яка закріплює її призначення як публічне користування з метою служити загальному благу, відповідає цій категорії (пункт 80).

В рішенні по справі «Депаль проти Франції» зазначено, що «збереження прибережної зони, а особливо пляжів, «місць, відкритих для всіх», є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв'язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю».

ЄСПЛ в рішенні вказував, що «політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав».

Також суд вважав, що встановлення обов'язку знести будинок за свій рахунок не було «особливим» і «надмірним». «Зрозуміло, що після такого тривалого періоду володіння знесення будинку представлятиме радикальне втручання в право заявника на користування майном».

Відмова продовжити дозволи і покладений на заявника обов'язок привести місцевість в стан, що передував будівництву будинку, зроблені з метою послідовного і більш суворого дотримання закону з точки зору необхідності захистити прибережну зону і публічне користування нею, а також виконати правила забудови.

Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що «у справі владою держави-відповідача порушення статті 1 Протоколу допущено не було» (пункт 93).

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року по справі №372/2180/15-ц.

За таких обставин, у справі, що переглядається, висновки про скасування рішення органу державної влади щодо передачі у власність земельної ділянки у зв'язку з його незаконністю, не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

При цьому, апеляційним судом враховуються інтереси громадян - членів садівничих товариств, які у зв'язку з прийняттям оспорюваного рішення, були позбавлені права на безперешкодний доступ до берегу річки Десна, який вони використовували для відпочинку, купання, плавання, і яким опікувались протягом тривалого часу.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

З матеріалів справи вбачається, що за подачу позовної заяви позивач ОСОБА_2 сплатив судовий збір в сумі 551,20 грн., а за подання апеляційної скарги 1461,60 грн., Садівниче товариство «Мебельщик» за подання позовної заяви сплатило 1218,00 гривень, а за подання апеляційної скарги - 3654 грн., Садівниче об'єднання «Трудовик» за подання позовної заяви сплатило судовий збір в сумі 1218 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями. Таким чином, задовольняючи повністю позовні вимоги, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідачів - Рожнівської сільської ради та ОСОБА_3 на користь позивачів понесені ними витрати по оплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 13,14, 19 Конституції України, ст. ст. 59-62, 80, 83, 84 ЗК України, ст. ст. 4, 88-89 ВК України, ст. 21 ЦК України, ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу садівничого товариства "Мебельщик" та ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 березня 2018 року у даній справі - скасувати. Постановити нове рішення, яким позов ОСОБА_2, садівничого товариства "Мебельщик", садівничого об'єднання "Трудовик" до Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_3, третя особа - Броварська районна державна адміністрація Київської області про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради та скасування рішення про державну реєстрацію права власності - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення тридцять восьмої сесії 06 скликання Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області від 27 вересня 2013 року за №1202 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її власність в межах с. Рожни на території Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області».

Скасувати рішення Реєстраційної служби Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,05 га, розташовану в с. Рожни Броварського району Київської області «Трудовик» Рада садівничих товариств масиву колективних садів, кадастровий номер НОМЕР_4 за ОСОБА_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків:НОМЕР_1.

Стягнути з Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір в розмірі по 1006 (одну тисячу шість) гривень 40 коп. з кожного.

Стягнути з Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_3 на користь Садівничого товариства «Мебельщик» сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги судовий збір по 2436 (дві тисячі чотириста тридцять шість) гривень з кожного.

Стягнути з Рожнівської сільської ради Броварського району Київської області, ОСОБА_3 на користь Садівничого товариства «Трудовик» сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі по 609 (шістсот дев'ять) гривень з кожного.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді: