ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

25 вересня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/362/17

Категорія: 8.3.2 Головуючий в 1 інстанції: Гордієнко Т. О.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого    – Танасогло Т.М.,

суддів               – Запорожана Д.В.,

                                   - ОСОБА_1,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою  Державної податкової інспекції у Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області  на  рішення  Миколаївського окружного адміністративного суду  від         26 квітня 2018 року у справі за адміністративним позовом      Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області       про визнання протиправними та скасування вимог, рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року Фізична особа-підприємиць ОСОБА_2       (далі по тексту – позивач, ФОП ОСОБА_2Х.) звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (далі по тексту – відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області) про визнання протиправною та скасування вимоги № Ф-0033911701 від 13.11.2015 року, визнання протиправним та скасування рішення № НОМЕР_1 від 30.12.2015 року про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, податкове повідомлення-рішення форми “Р” від 30.12.2015 року № НОМЕР_2, податкову вимогу форми “Ф”  від 10.03.2016 № 1849-25

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що не допускав порушення податкового законодавства, Закону № 2464, тому рішення прийнятті протиправно.

Рішенням   Миколаївського окружного адміністративного суду  від         26 квітня 2018 року вищевказаний адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною та скасувано вимогу від 13.11.2015 року № НОМЕР_3.

Визнано протиправним та скасувано рішення від 30.12.2015 року № НОМЕР_1.

Визнано протиправним та скасувано податкове повідомлення - рішення від 30.12.2015 року № НОМЕР_2.

Визнано протиправною та скасувано податкову вимогу № 1849-25 від 10.03.2016 року частково на суму 27551,02 грн.

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 311 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції встановив, що актом  № 2081/14-02-17-03-21221-2911 від 13.11.2015 “ Про результати документальної планової виїзної перевірки щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 встановлено порушення пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.177.2 ст.177, пп.177.4 ст.177 ПК України в результаті чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності за період з 01.01.2012 по 31.12.2014  в сумі 19965,93 грн., п.2 ст.6,пп.2 п.1 ст.7 ст.9 Закону України “ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” в результаті чого встановлено заниження єдиного внеску за період з 01.01.2012 по 31.12.2014 на суму 46187,84 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем було прийнято:

-          Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № НОМЕР_1 від 30.12.2015 на суму 3        419,68 грн.

-          Податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 30.12.2015 року, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 19965,93 грн. та 4991,48 грн. штрафні санкції.

-          Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0033911701 від 13.11.2015 року, в якій зазначено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 46187,84 грн.

10.03.2016 року відповідачем була прийнята вимога № 1849-25 , в якій зазначено, що загальна сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов’язаннями станом на 09.03.2016 року становить 29263,50 грн.

В період, що перевірявся з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року позивач здійснював такі види діяльності: діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, обслуговування напоями.

До складу витрат були включені витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, а саме : відсутні платіжні документи на оплату товару, робіт , послуг на суму 97913,76 грн., до складу витрат включені витрати, які не пов’язані з господарською діяльністю: орендна плата за користування земельною ділянкою за адресою: м. Миколаїв, вул. Новобузька ріг вул. Кірова, яка згідно пояснення позивача не використовувалась в підприємницької діяльності на суму 35192,40 грн., чим порушено пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.177.2 ст.177, пп.177.4 ст.177 ПК України.

Відповідно до пп.54.3.2 п.54.3 ст.54 ПК України встановлено заниження ФОП ОСОБА_2Х податку на доходи фізичних осіб на 19965,93 грн.

За період 2012 року -2014 рік позивачем задекларовано орендної плати за земельні ділянки у сумі 114466,68. На підставі договорів оренди землі у позивача є дві земельної ділянки за адресою вул.Космонавтів,128-б, вул. Новобузька-Кірова, за які сплачена орендна плата та не встановлено її завищення чи заниження.

Вирішуючи спір по суті,  суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджені його витрати, а відповідачем не доведено суду завищення витрат за оренду земельної ділянки в сумі 35192,40 грн., тому відповідач протиправно прийняв податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 30.12.2015, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 19965,93 грн. та 4991,48 грн. штрафні санкції. Оскільки податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 30.12.2015 скасовано судом, то й суму грошового зобов’язання 27551,02 грн., яка ввійшла до вимоги, належить скасувати.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до      статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені      Конституцією      та законами України.

Згідно пп.2 п.1 ст.7 Закону України № 2464 “ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” єдиний внесок нараховується на суму доходу, отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п.3 ст.7 Закону № 2464 нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нараховується єдиного внеску, встановленого Законом.

Розбіжності в сумі чистого оподатковуваного доходу, на якій нараховується єдиний внесок 130106,16 грн. виникла за рахунок невірного визначення сум чистого оподатковуваного доходу, в результаті чого порушено пп.2 п.1 ст.7 Закону України від 08.07.2010 № 2464. Єдиний внесок складає 34.7 % від суми чистого оподатковуваного доходу на якій нараховується єдиний внесок та складає 46187,84 грн.

Відповідно до п.177.2 ст.177 ПК України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать:

177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат;

177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов’язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв’язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

          Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач надав суду першої інстанції  акти звірки-розрахунків з його контрагентами: ТОВ Українська дистрибуційна компанія, видаткова накладна, акт звірки з ПАТ “Миколаївобленерго”, ТОВ “Водний світ напої”, ТОВ “КІВІТ”, ПАТ “Миколаївгаз”, МКП “Миколдаївводоканал”, ТОВ ВКФ “Шпиль”, з яких свідчить, що заборгованість по розрахунках відсутня.

В акті перевірки зазначено, що земельна ділянки за адресою м. Миколаїв, вул. Новобузька ріг Кірова не використовується в господарській діяльності, тому позивач неправомірно відніс до витрат суму орендної плати 35192,40 грн.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що представником позивача в суді першої інстанції були надані  пояснення, що позивач не був присутній при проведенні перевірки, він інвалід по зору і нічого не бачить, тому надати будь-яких письмових пояснень не міг.

При цьому відповідачем не було надано будь-яких доказів невикористання земельної ділянки за адресою по вул. Новобузька-Кірова в господарській діяльності, не надав розрахунок суми завищених витрат, оскільки  в декларації зазначається загальна сума орендної плати за рік 38155,56 грн., а за 2012-2014 114466,68 грн. Відповідач визначив суму завишення 35192,40 грн., але, як математично була вирахувана ця сума відповідач суду не зазначив.

Відповідно до ст.177 ПК України( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать: витрати, до складу яких включається вартість товарів, що утворюють основу для продажу продукції або товарів (надання робіт, послуг) та інші витрати, до складу яких включаються витрати на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснює господарську діяльність в кафе, тому оплата комунальних платежів,  придбання алкогольних напоїв пов’язана з його господарською діяльністю та підтверджена наданими позивачем суду документами( актами звірки-розрахунків).

В зв’язку з тим, що відповідачем були зменшенні витрати, які здійснював позивач для провадження господарської діяльності, відповідачем була збільшена сума чистого оподатковуваного доходу на який був нарахований податок з доходів фізичних осіб (15%), що складає 19965,93 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з твердженням суду першої інстанції, що позивачем підтверджені його витрати, а відповідачем не доведено завищення витрат позивача за оренду земельної ділянки в сумі 35192,40 грн., тому відповідач протиправно прийняв податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 30.12.2015, яким збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 19965,93 грн. та 4991,48 грн. штрафні санкції.

Пунктом 2- 4 ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” N 2464-VI, 08.07.2010 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.  У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Позивачу в зв’язку з донарахуванням податку на доходи з фізичних осіб донараховано єдиний соціальний внесок, що підтверджується вимогою про сплату боргу (недоїмки) № Ф-0033911701 від 13.11.2015 , в якій зазначено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску складає 46187,84 грн. та Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № НОМЕР_1 від 30.12.2015 на суму 3        419,68 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що Вимога та рішення про застосування фінансових санкцій є похідними від повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 30.12.2015, тому їх також належить скасувати, оскільки відповідач протиправно зменшив валові витрати позивача, збільшив доход та нарахував податок на доходи фізичних осіб, в результаті чого донарахував єдиний внесок та штрафні санкції.

Вимога № 1849-25  від 10.03.2016, в якій зазначено, що загальна сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов’язаннями станом на 09.03.2016 становить 29263,50 грн., з яких:

          - податок на доходи фізичних осіб в сумі 27551,02, де 19965,03 грн. основного зобов’язання, 4991,48 грн. штрафна санкція, 3276,68 грн. пеня по податковому повідомленню-рішенню № НОМЕР_2 від 30.12.2015,

          - орендна плата з фізичних осіб у сумі 1704,27 грн. за рахунок несплати авансових внесків по податковій декларації з плати на землю за 2016 № НОМЕР_4 від 10.02.2016,

          - збір за спеціальне використання води в сумі 8,21 грн., зазначена сума виникла за рахунок несплати податкового зобов’язання по податковій декларації  за 4 кв.2015 № 16000007669 від 28.01.2016

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем було надано  довідку ГУ ДФС у Миколаївській області, від 03.04.2018, в якій зазначено, що станом на 02.04.2018 заборгованість з орендної плати з фізичних осіб відсутня, заборгованість за спеціальне використання води становить 0,24 грн.

Оскільки податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_2 від 30.12.2015 скасовано судом першої інстанції з чим погоджується й апеляційний суд, то й суму грошового зобов’язання 27551,02 грн., яка ввійшла до вимоги, належить скасувати.

При цьому колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивачем всупереч ч.1 ст.77 КАС України, не надано доказів на спростування правомірності прийняття вимоги на суму 1        712,48 грн., яка складається з суми орендної плати та збору за спеціальне використання водою, що станом на 09.03.2016 ця заборгованість була відсутня, тому вимогу № 1849-25 від 10.03.2016 належить скасувати частково.

Відповідно до ч.ч. 1, 2      ст. 77 КАС України      кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених      статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що  суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.      229,      241,      242,      243, 308, 311, 313,      215, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Інгульському районі м. Миколаєва Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення   Миколаївського окружного адміністративного суду  від  26 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення та підписання повного судового рішення – 25.09.2018 року

Головуючий суддя ОСОБА_3

Судді ОСОБА_4  ОСОБА_1