Справа  № 2-430/09                                                                        

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

11 вересня  2009 року                                                                                       місто Маріуполь

Орджонікідзевський  районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Костромітіної О.О.

при секретарях       Кутана Т.Л., Резіной Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду справу за позовом  ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Діавест+», про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, за зустрічним позовом Закритого акціонерного товариства «Діавест+» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «Діавест+» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог суду пояснив, що наказом від 01.11.2007 року його було прийнято на роботу в ЗАТ «Діавест+» на посаду директора магазину № 23 у м. Маріуполі. Була укладена безстрокова трудова угода. Ним було підписано договір про повну матеріальну відповідальність за забезпечення ним збереження майна та інших цінностей переданих йому для зберігання чи для продажу через магазин. Коли товар надходив до магазину, він перевіряв його наявність та комплектність та ставив свій підпис у накладній про отримання товару.

27.06.2008 року до магазину № 23 приїхав керівник служби безпеки ЗАТ «Діавест+» ОСОБА_2 для проведення перевірки кількості проданого товару та залишку. ОСОБА_1 проти цього не заперечував. Після закінчення інвентаризації ОСОБА_2 йому повідомив, що у нього відсутній товар на суму 13548 гривень. Він відповів, що даний товар він ніколи не отримував, та попросив надати йому для ознайомлення накладні для отримання цього товару. ОСОБА_2 йому повідомив, що документи про отримання товару знаходяться у м. Києві, що ніхто йому нічого пред’являти не буде. Через декілька хвилин ОСОБА_2 склав інвентаризаційний акт та наказав йому підписати його. Він ще раз повідомив, що вказаний в акті товар до магазину ніколи не надходив та про його отримання він ніде не розписувався. Після цього ОСОБА_2 став йому погрожувати порушенням відносно нього кримінальної справи за нестачу товару. ОСОБА_2 під фізичним та психічним впливом примусив ОСОБА_1 підписати пояснення та розписку, що нібито він згоден з сумою нестачі та зобов’язується її погасити перед підприємством. Також ОСОБА_2 примусив його підписати акт інвентаризації. В процесі інвентаризації він присутній не був. Нестачу було виявлено 27.06.2008 року. Після цього він неодноразово зустрічався та спілкувався  з працівниками фірми, йому було повідомлено, що сталося непорозуміння, та він повинен далі виконувати обов’язки директору магазину. У зв’язку з тим, що на іншому підприємстві йому було запропоновано роботу з більш високою заробітною платнею, в серпні 2008 року він подав на ім’я директора підприємства заяву про надання йому відпустки з 13.08.2008 року, та звільнення за власним бажанням з 28.08.2009 року, та повернення йому трудової книжки. Для нього було дивною відповідь за підписом директора підприємства, що через два місяця після виявленої нестачі його звільнено не за власним бажанням, а у зв’язку з втратою довіри. Після внесення вказаних причин звільнення до його трудової книжки, йому  звичайно ж було відмовлено у прийомі на роботу на іншому підприємстві. Як вбачається з наказу про його звільнення за п.2 ст.41 КЗпП України підставою його звільнення є виявлена нестача товарно-матеріальних цінностей на суму 13458 гривень. Проте даний товар він ніколи не отримував, про його отримування не розписувався. У зв’язку з тим, що ним на ім’я директора було направлено листа про звільнення за власним бажанням по закінченні відпустки, тобто з 28 серпня 2008 року, він не бажає поновлюватися  на посаді директора магазина. Просить суд змінити формулювання причин звільнення з втрати  довіри за п.2 ст.41 КЗпП України на звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України, та змінити дату звільнення з 27.08.2008 року на 28.08.2008 року, оскільки його заява про звільнення за власним бажанням, яка не була відкликана, є безумовною підставою та обов’язком роботодавця видати відповідний наказ та звільнити його з посади за власним бажанням. Крім того, в результаті незаконного звільнення за п.2 ст. 41 КЗпП України він не міг працевлаштуватися на іншу роботу. Ніхто його не хотів брати на роботу із-за такого звільнення за останнім місцем роботи. Якщо невірне формулювання причини звільнення в трудовій книжці є перешкодою працевлаштування працівника, суд одночасно приймає рішення про виплату працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який визначається з заробітку за останні 2 місяця. Діями відповідача йому завдано моральну шкоду, т.я. він не міг працевлаштуватися, на протязі кількох місяців не мав доходів. У нього на утриманні знаходиться неповнолітня донька та дружина, яка знаходиться у відпустці по догляду за дитиною. Його заробітна плата була єдиним джерелом матеріального забезпечення родини. Із-за відсутності доходу та неможливості працевлаштуватися, він та його родина перенесли істотні моральні страждання. Все це призводить до втрати  нормальних життєвих зв’язків та вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя. Просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 гривень.

У судовому засіданні позивач повністю підтримав зміст позовних вимог, та надав суду пояснення аналогічні змісту позовних вимог. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача, які діяли на підставі довіреностей, позовні вимоги позивача не визнали, звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди (а.с. 30), та в обґрунтування зустрічної позовної заяви, заперечень на позовну заяву позивача суду пояснили, що інвентаризація товарно-матеріальних цінностей в магазині № 23 в м. Маріуполі провадилась на підставі Наказу Генерального директора ЗАТ «Діавест+» ОСОБА_3 про проведення інвентаризації ТМЦ від 24.06.2008 року комісією у складі Голови комісії - ОСОБА_2 та членів комісії: ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Після проведення інвентаризації був складений акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей з недостачею на суму 13548 гривень, що згідно Наказу Міністерства фінансів України № 69 від 11.08.1994 року «Про інструкцію по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків» є доказом неналежного виконання Позивачем своїх обов’язків, а також незабезпечення схоронності товарно-матеріальних цінностей. Позивач стверджує, що був присутнім в магазині в момент приїзду представників інвентаризаційної комісії і до того моменту, поки не був складений акт інвентаризації 28 червня 2008 року. Ніяких претензій до складання акту чи його змісту позивач не пред’являв, акт інвентаризації був підписаний одночасно всіма членами Комісії, а також позивачем. Якщо позивач вбачав порушення в діях представників інвентаризаційної комісії або помилки в акті інвентаризації, він мав право звернутись до Генерального директора-відповідача, що є уповноваженою особою для вирішення даних питань, а щодо помилок в інвентаризаційному акті, зобов’язаний був негайно заявити про це інвентаризаційній комісії. Позивач ніколи не звертався до уповноважених органів Відповідача для оскарження дій інвентаризаційної комісії, а отже з усіма висновками був згоден. Позивач намагається уникнути відповідальності за борг у сумі 13548 гривень, який виник внаслідок неналежного виконання позивачем своїх трудових обов’язок, та який був виявлений при проведенні інвентаризації ТМЦ. Стверджуючи, що представником інвентаризаційної комісії здійснювався фізичний та психічний вплив, позивач не звертався за захистом своїх прав до правоохоронних органів та органів, що могли б зафіксувати спричинення фізичного впливу. Після проведення інвентаризації Позивач в присутності всіх членів Комісії визнав свою вину, що підтверджується розпискою від 28 червня 2008 року та написав пояснення від 28 червня 2008 року, в якому стверджує, що розкрадання більшої частини товару здійснював ОСОБА_7, який пропрацював на посаді інженера у березні та квітні 2008 року. В квітні даний працівник зник, після чого почали виявлятися недостачі ТМЦ. Відповідно до Договору про повну матеріальну відповідальність підпункт б) П.1- працівник зобов’язується вчасно повідомляти керівництву підприємства про усі обставини, що загрожують забезпеченню збереження довірених йому матеріальних цінностей. Позивач ні разу не звернувся до відповідача та не повідомив про обставини зникнення товару, про факт розкрадання товару, не звернувся до правоохоронних органів, в компетенції яких знаходиться розгляд даних справ. Порушення позивачем своїх трудових обов’язків вже мало місце. Підтвердженням цього є пояснення Позивача від 22.01.2008 року, згідно до якого Позивач самовільно, без дозволу відповідача, виніс з магазину товар на суму 11743 гривні для власного користування, що стало причиною порушення фінансово-касової дисципліни. 27 серпня 2008 року відповідно до наказу № 412 Генерального директора ЗАТ «Діавест+» ОСОБА_3 позивач був звільнений з посади директора магазину № 23 в м. Маріуполі з підстави втрати довіри, п.2 ст.41 КЗпП України. У зв’язку з відсутністю у відповідача профспілки, позивач був звільнений на підставі наказу генерального директору.

При звільненні, рішення відповідача ґрунтувалось на діях позивача, що дали підставу для втрати довіри, а саме порушення вимог трудового законодавства щодо незаконного, самовільного прийняття осіб на роботу, порушення фінансово - касової дисципліни (дані факти підтверджуються поясненнями позивача), незабезпечення схоронності  майна відповідача та повідомлення відповідача про обставини, що загрожують забезпеченню збереження матеріальних цінностей, невиконання та порушення умов договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Звільнення за недовіру не є дисциплінарним стягненням, а отже до нього не застосовуються строки передбачені для застосування дисциплінарного стягнення. Вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, внаслідок чого не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та стягнення на його користь моральної шкоди, т.я. зі сторони відповідача не були порушенні вимоги КЗпП України при звільненні позивача. Також представники відповідача вважають, що внаслідок недбалого ставлення відповідача до збереження товарно-матеріальних цінностей та халатного ставлення до своїх обов’язків по роботі відповідач за зустрічним позовом повинен нести матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. Працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках коли між працівником та підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей. Таким чином вважають, що з вини ОСОБА_1 підприємству ЗАТ «Діавест+» була спричинена матеріальна шкода у розмірі 13548 гривень. Просили суд у задоволені позову ОСОБА_1 відмовити, зустрічний позов до ОСОБА_1 задовольнити, стягнути з нього на користь ЗАТ «Діавест+» борг у сумі 13548 гривень, а також суму сплаченого державного мита в розмірі 135,48 гривень і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 30,00 гривень.

Третя особа - генеральний директор ЗАТ «Діавест+» ОСОБА_3 у судове засідання не з’явився, звернувся до суду з заявою про слухання даної цивільної справи за його відсутності. Просив суд прийняти рішення за наявністю матеріалів, що містяться у справі (а.с.28).

Свідок ОСОБА_4 суду пояснила, що вона приймала участь в інвентаризації, яка відбулася в магазині № 23 у м. Маріуполі, була членом інвентаризаційної комісії. В результаті проведення інвентаризації було виявлено факт недостачі у розмірі 13548,55 гривень. Директор магазину № 23 ОСОБА_1 визнав суму недостачі, та власноручно написав розписку про виплату даної недостачі.

Свідок ОСОБА_8 суду пояснив, що він працював в магазині № 23 у м. Маріуполі на посаді техніка, потім його було переведено до магазину № 42. Протягом роботи  в магазині № 23 проходила інвентаризація, деякі позиції були відсутніми. Акти при цьому не складалися. Він не знає, чи повідомляв директор магазину ОСОБА_1 керівництву ЗАТ «Діавест+» про факти виявлення недостачі.    

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову ОСОБА_1 до ЗАТ «Діавест+», та про відмову у задоволені зустрічного позову ЗАТ «Діавест+» до ОСОБА_1 за наступних підстав:

Відповідно до п.2 статті 41 КЗпП України, додатковими підставами розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого  ним органу з окремими категоріями працівників   є винні   дії  працівника,  який  безпосередньо  обслуговує грошові,  товарні  або  культурні  цінності, якщо  ці  дії  дають підстави   для  втрати  довір'я  до  нього  з  боку  власника  або уповноваженого ним органу.

Статтею 130 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків.

Відповідно до ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі , організації у випадках, коли працівником і підприємством, установою, організацією, відповідно до ст. 135 цього Кодексу, укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.    

На підставі ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв’язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском) перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причин звільнення неправильним, або таким, що не відповідає чинному законодавству,  у випадках, коли це не тягне поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною цієї статті.

Відповідно до ст.ст. 237, 237-1 КЗпП України, суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні обов’язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв’язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу. Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі п.28 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9  від 06.11.1992 року зі змінами від 01.04.1994 року, від 26.10.1995 року, від 25.05.1998 року, звільнення з підстав втрати довір’я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом тощо), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому  ним органу підстави для втрати до нього довір’я.

Судом встановлено, що наказом № 406 від 01 листопада 2007 року по ЗАТ «Діавест+» ОСОБА_1 прийнятий на посаду директора магазину № 23 в м. Маріуполі з 01 листопада 2007 року ( а.с. 33).

    01 листопада 2007 року з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать ЗАТ «Діавест+» генеральний директор ОСОБА_3 іменований надалі  «Підприємство» з одного боку, і працівник Магазину № 23 в. Маріуполі ОСОБА_1 іменований надалі «Працівник» з іншого боку, уклали цей договір про нижченаведене: 1. Працівник, що займає посаду Директор магазину та/або виконує роботу Директору магазину безпосередньо зв’язану з збереженням та продажем матеріальних цінностей приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження довірених йому підприємством матеріальних цінностей і у зв’язку з викладеним зобов’язується:

а) дбайливо ставитись до переданих йому для збереження або інших цілей матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів до запобігання збитку; б) вчасно повідомляти керівництву підприємства про усі обставини, що загрожують забезпеченню збереження довірених йому матеріальних цінностей; в) вести облік, складати і подавати у встановленому порядку товарно-грошові й інші звіти про рух і залишки довірених йому матеріальних цінностей; г) брати участь в інвентаризації довірених йому матеріальних цінностей. (а.с. 34)

Наказом від 24.06.2008 року для проведення фактичної перевірки кількості наявних товарно-матеріальних цінностей в магазині № 23 м. Маріуполя, у відповідності з їх реальної було призначено проведення інвентаризації  комісії у складі: головуючого комісії ОСОБА_2, членів комісії ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6В.( а.с. 35).

Відповідно до акту інвентаризації товарно -матеріальних цінностей від 27 червня 2008 року перевіркою встановлено недостача на суму 13548,55 гривень (а.с.37-42).

ОСОБА_1 - директором магазину № 23 було написано розписка, про те що він є матеріально відповідальною особою, та він згоден з сумою недостачі відповідно до акту від 27.06.2008 року в розмірі 13548 гривень ( а.с. 36).

Відповідно до пояснювальної ОСОБА_1 від 22.01.2008 року, він на кінці 2007 року без дозволу керівництва взяв в магазині № 23 комп’ютер особистого постійного користування, вартість якого складала 11743 гривень, гроші за даний комп’ютер були їм внесені у січні 2008 року (а.с. 20).

ОСОБА_1 в пояснювальній від 28.06.2008 року особисто виклав обставини виникнення недостачі в магазині № 23 м. Маріуполя, а саме велику частину недостаючи позицій, на його думку,  розкрав ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, який з березня по квітень працював інженером в магазині, який пропав у квітні, після отримання заробітної плати. Після його зникнення стали виникати недостачі ТМЦ. ОСОБА_1 вважав, що це халатність, але з кожним днем випадків становилось більше, а саме приходили клієнти, вимагали повернути з ремонту товар, але комп’ютери були розукомплектовані. Також була виявлена недостача ТМЦ на  складі, до яких мав доступ ОСОБА_7 ( а.с.21). ОСОБА_1 у судовому засіданні повністю підтримав зміст даного пояснення, та підтвердив, що він власноручно написав це пояснення, але не вважав  про доцільність повідомлення керівництво ЗАТ «Діавест+» про факт виявлення недостачі товару, т.я. даний товар він не приймав, та він не знав який товар знаходиться у його ведені.

Регіональний директор ОСОБА_10 доповідними записками від 29 червня 2008 року,19.08.2008 року, повідомив керівництво ЗАТ «Діавест+» про встановлення неодноразового порушення та невиконання належним чином покладених обов’язків зі сторони директора магазину № 23 ОСОБА_1, та просив керівництво  прийняти міри щодо відповідності займаній посаді директора магазину № 23 в м. Маріуполі ОСОБА_1. ( а.с. 22, 24).

Наказом по ЗАТ «Діавест+» № 412 від 27 серпня2008 року ОСОБА_1 звільнено з посади директору магазину № 23 в м. Маріуполі, з підстави втрати довір’я. Підставами звільнення є наказ від 24 червня 2008 року про проведення інвентаризації ТМЦ; акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 27 червня 2008 року м. Маріуполь; пояснювальна записка від 28 червня 2008 року директора магазину № 23 в м. Маріуполі ОСОБА_1; розписка від 28 червня 2008 року директора магазину № 23 м. Маріуполя ОСОБА_1; доповідна записка від 24 червня 2008 року Регіонального директора ОСОБА_10. ( а.с.7, 19).    

Аналізуючи вищевикладене, пояснення свідка ОСОБА_8, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 не виконав вимоги договору про повну матеріальну відповідальність, а саме вимоги підпункту б). п.1., вчасно не повідомляв керівника підприємства про усі обставини, що загрожують забезпеченню збереження довірених йому матеріальних цінностей, таким чином вчинив умисно  дії, які дають власнику або уповноваженому  ним органу підстави для втрати до нього довір’я, тому законно було звільнений за п. 2 ст. 41 КЗпП України з підстави втрати довір’я, в наслідок чого суд відмовляє в задоволенні позову ОСОБА_1 до ЗАТ «Діавест +» про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди.

При цьому суд вважає, що не може бути підставою для звільнення з причин  втрати довір’я акт інвентаризації товарно-матеріальних цінностей від 27 червня 2008 року, на підставі якого було виявлено недостачу ТВМ  в магазині №23 у м. Маріуполя на суму 13548,55 гривень.  Відповідачем, на неодноразове пропонування судом надати документи бухгалтерського обліку,  не було надано зазначених документів, які б підтверджували  прийняття позивачем ОСОБА_1 ТМЦ на будь-яку  суму грошей,  рух товару, а саме на яку суму було продано товару, та на яку суму  повинно було залишено товару на момент проведення інвентаризації, та які б доказували, що саме з вини ОСОБА_1 виникла недостача у розмірі 13548,55 гривень. Тому суд не приймає до уваги при постановленні рішення пояснення свідка ОСОБА_4 щодо обставин проведення інвентаризації, а також розписку ОСОБА_1 про визнання суми недостачі.  

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. За таких обставин, суд вважає, що відповідач не довів ті обставини, на які посилався в підтвердження зустрічного позову, тому зустрічний позов ЗАТ «Діавест +» до ОСОБА_1 про стягнення на користь ЗАТ «Діавест+» боргу у сумі 13548 гривень, суму оплаченого державного мита у розмірі 135,48 гривень, та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 30 гривень не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного в місті суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.  

ОСОБА_1 було звільнено з 27 серпня 2008 року.  До суду за захистом свого права, з позовною заявою про зміну формулювання звільнення, він звернувся 20 листопада 2008 року, протягом тримісячного строку зі дня звільнення. Позов про зміну формулювання звільнення не є позовом про встановлення на роботі, внаслідок незаконного звільнення, тому при звертанні до суду з заявою про зміну формулювання звільнення поширюється тримісячний строк. Таким чином, строк звернення до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 порушено не було.    

На підставі ст. ст. 41, 130 ч.1, 134 ч.1, 135-1, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст. ст. 10, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства «Діавест+», про зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Закритого акціонерного товариства «Діавест+» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 8,50 гривень, витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 37,00 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або  в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя ___________________