КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2018 р. Справа№ 910/6179/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пантелієнка В.О.

суддів: Гончарова С.А.

Верховця А.А.

за участю секретаря Гуліди А.О.

та представників:

від ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)"- Нестеришин Т.С. - ордер КВ№291209 від 07.02.2017р., Стеренчук Р.П. - ордер КВ №396123 від 24.09.2018р.;

від ТОВ "РМ-Інвест" - Менюк С.А. - дов. б/н від 09.01.2018р.;

від ТОВ "Будінвест-Капітал" - Ткаченко К.В. - дов. б/н від 10.04.2018р.;

від Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби - Голіней І.І. - дов. №5150/9/28-10-10-18 від 10.05.2018р., Бондаренко Ю.В. - дов. №5802/9/28-10-10-18 від 22.05.2018р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)", Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Будінвест-Капітал" та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби

на ухвалу господарського суду м.Києва від 04.06.2018р.

(повний текст складено 14.06.2018р.)

у справі №910/6179/17 (суддя Яковенко А.В.)

за позовом ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "РМ-Інвест", 2) ОСОБА_8, 3) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Наталії Миколаївни

за участю третьої особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1)ТОВ "Будінвест-Капітал"

за участю третьої особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1: 2)Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Ательє кераміки"

про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016р.

в межах справи №910/6179/17

за заявою ТОВ "РМ-Інвест"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду м.Києва від 04.06.2018р. по справі №910/6179/17 відмовлено в задоволенні заяви ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" до ТОВ "РМ-Інвест", ОСОБА_8, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) ТОВ "Будінвест-Капітал" та на стороні відповідача 1: 2) ТОВ "Ательє кераміки" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016р. в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" №910/6179/17 та відмовлено Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби в залученні до розгляду заяви ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" в якості третьої особи на стороні позивача.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" подало апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду м.Києва від 04.06.2018р., в якій просить скасувати ухвалу суду та прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" та призначено її до розгляду на 27.08.2018р.

Також до апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду м.Києва від 04.06.2018р. у справі №910/6179/17 звернулось ТОВ "Будінвест-Капітал", в якій просить суд скасувати оскаржувану ухвалу суду і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Будінвест-Капітал" та призначено її до розгляду на 27.08.2018р.

Крім того, не погоджуючись з винесеною ухвалою суду, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби подав апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду м.Києва від 04.06.2018р., в якій просить скасувати ухвалу суду, прийняти нове рішення та визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016р., серія та номер: 3251, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "РМ-Інвест" та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2018р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби та призначено її до розгляду на 27.08.2018р.

У відзивах на апеляційні скарги ТОВ "РМ-Інвест" просить відмовити ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)", ТОВ "Будінвест-Капітал" та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби у задоволенні апеляційних скарг, а ухвалу господарського суду м.Києва від 04.06.2018р. залишити без змін.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018р. названі вище апеляційні скарги було прийнято до свого провадження колегією суддів в іншому складі суду, об'єднано апеляційні скарги ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)", ТОВ "Будінвест-Капітал" та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на ухвалу господарського суду м.Києва від 04.06.2018р. у справі №910/6179/17 в одне апеляційне провадження та відкладено розгляд справи на 24.09.2018р.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників апелянтів і відповідача-1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

З 15.12.2017р. набрав чинності Господарський процесуальний кодекс України в редакції Закону України від 03.10.2017р. № 2147-VIII (далі - ГПК України).

Відповідно до п.9 ч.1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон).

Ухвалою господарського суду м.Києва від 24.04.2017р. було порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест".

Постановою господарського суду м.Києва від 29.05.2017р. ТОВ "РМ-Інвест" було визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру банкрута, ліквідатором призначено голову ліквідаційної комісії Ковезу А.І.

ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" звернулося до господарського суду м.Києва із заявою до ТОВ "РМ-Інвест", ОСОБА_8, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М., про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого АДРЕСА_1 від 08.09.2016р. в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест".

Заява була мотивована приписами ст.20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки відчуження майна відповідача-1 за Договором купівлі-продажу нежилого будинку від 08.09.2016р., укладеного між ТОВ «РМ-Інвест» та ОСОБА_8, спрямоване на ухилення відповідача-1 від виконання зобов'язань перед кредиторами.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 05.02.2018р. було відкрито провадження за заявою ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" до ТОВ "РМ-Інвест", ОСОБА_8, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. про визнання названого вище договору недійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" та призначено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 02.04.2018р. було продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів, залучено до участі у справі третю особу 2, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ "Будівнест Капітал" та відкладено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду м.Києва від 14.05.2018р. було закрито підготовче провадження за позовною заявою ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" до ТОВ "РМ-Інвест", ОСОБА_8, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Герасименко Н.М. за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ТОВ "Будінвест-Капітал" та на стороні відповідача 1 ТОВ "Ательє кераміки" про визнання договору недійсним в межах справи про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" та призначено розгляд заяви по суті

25.05.2018р. до господарського суду м.Києва від Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби надійшло клопотання про залучення їх до участі у справі, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Місцевий суд, відповідно до ч.1 ст.50 ГПК України, вирішив, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Оскільки, ухвалою господарського суду м.Києва від 14.05.2018 було закрито підготовче провадження за заявою ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" в межах справи №910/6179/17, а заяву про залучення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби подано 25.05.2018р., то місцевий суд дійшов до висновку щодо відмови у задоволенні такої заяви, оскільки вона була подана з пропущенням строку на її подачу.

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби оскаржив названу вище ухвалу місцевого суду в повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2016р. між ТОВ «РМ-Інвест» (надалі- продавець) та ОСОБА_8 (надалі - покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежилого будинку (надалі - Договір) відповідно до п.1.1 якого продавець ТОВ «РМ-Інвест» передало у власність (продало), а покупець ОСОБА_8 прийняв у власність (купив) належний продавцю на праві приватної власності нежилий будинок, загальною площею 843,30 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та розташований на земельній ділянці загальною площею 0,145 га, код земельної ділянки 90:013:00285,/далі- нежилий будинок/.

Згідно п.2.1 Договору за домовленістю сторін продаж нежилого будинку було вчинено за 951 7818,78 грн., в тому числі податок на додану вартість становив 158 619,80 грн.

Спір у справі виник у зв'язку із оспорювання позивачем дійсності Договору.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою законодавства, яке полягає у наданні особі, що вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб, встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Таким чином, відповідно до приписів ст.4 ГПК України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто, однією з умов застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.

Згідно з ч.3 ст.2 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 162 ГПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; правові підстави позову.

Як на підставу недійсності Договору позивач вказував на те, що він є фіктивним, тобто не спрямованим на настання реальних наслідків, що обумовлені ним, і таким, що суперечить вимогам ч.5 ст.203, ч.1,3 ст.216 Цивільного кодексу України.

Зокрема, фіктивність оскаржуваного правочину на думку позивача виражається у тому, що спірний Договір не створив для його сторін жодних правових наслідків та був укладений лише з метою штучного приховування майна у пов'язаної особи для невиконання кредиторських вимог.

Статтею 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно з п.24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06.11.2009р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до п.3.11 ч.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р. у розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Тобто, для дослідження фіктивності правочину необхідно встановити обставини щодо відсутності наміру в усіх учасників правочину створити правові наслідки та наявності умислу сторін такого правочину, що може полягати в т.ч. в настанні несприятливих наслідків для третіх осіб.

В той же час, за змістом ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою для недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу саме в момент вчинення такого правочину.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний Договір був укладений між відповідачами 08.09.2016р., а справу про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест" порушено ухвалою господарського суду м.Києва від 24.04.2017р.

Таким чином, з моменту укладення спірного правочину та до моменту порушення провадження у справі про банкрутство відповідача 1 пройшло 6 місяців, крім того на протязі цього періоду ТОВ «РМ-Інвест» сплачувало грошові кошти позивачу, що спростовує твердження позивача про те, що такий договір був укладений виключно з метою збільшення кредиторської заборгованості боржника та направлення на невиконання грошових зобов'язань перед кредиторами.

За таких обставин, місцевий суд дійшов вірного висновку, що позивач не надав доказів, які б підтверджували той факт, що Договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а також не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин та не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Таким чином, позивачем не було доведено, а судом першої інстанції не встановлено обставин з якими положення статей 203, 215 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання Договору недійсним.

Більш того, згідно з абз. 1 п.26 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Як вбачається із абзацу 5 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена особою, якщо вона доведе порушення її прав вчиненням такого правочину.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, суду, перш за все, слід встановити відсутність/наявність/ порушення чи оспорювання таким правочином прав та законних інтересів особи, яка звернулася із відповідним позовом.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 28.10.2015р. у справі №910/8670/15-г.

Обґрунтовуючи підстави порушення прав позивача оспорюваним ним договором, останній посилався на те, що вказаний договір не спрямований на настання реальних наслідків укладання такого правочину, а направлений на невиконання грошових зобов'язань перед кредиторами.

Зокрема, позивач посилався на судові рішення прийняті на користь ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" про стягнення з ТОВ «РМ-Інвест» грошових коштів.

З матеріалів справи вбачається, що 29.08.2016р. між ТОВ «РМ-Інвест» та ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" було укладено Угоду про виконання рішення у справі №910/18753/15, відповідно до п.1 якої, сторони дійшли згоди, що ТОВ «РМ-Інвест» зобов'язується сплатити кошти рівними частинами у загальному розмірі 10 939 737,58 грн. у період з 01.08.2016р. по 22.11.2016р.

В той же час встановлено, що ухвалою господарського суду м.Києва від 06.09.2017р. у справі №910/6179/17, яка залишена без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.10.2017р. та постановою Верховного суду від 07.04.2018р., було визнано кредитором ТОВ "РМ-Інвест" - ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" з грошовими вимогами у розмірі 2 978 521,19 грн.

Тобто, з 01.08.2016р. (дата укладання угоди про виконання рішення) до моменту звернення ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" до місцевого суду з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство №910/6179/17 ТОВ «РМ - Інвест» сплатило близько семи мільйонів гривень заборгованості, що спростовує твердження позивача, що укладання спірного договору призвело до невиконання грошових зобов'язань ТОВ «РМ-Інвест» перед кредиторами, що спростовує твердження позивача про наявність його порушеного права під час здійснення розгляду справи господарського суду Харківської області №922/4938/13.

Як вбачається з Довідки ліквідатора ТОВ «РМ - Інвест» від 16.04.2018р. №18042018/2 (а.с.26 том 2), станом на 07.09.2018р. (до укладення договору купівлі-продажу) на балансі ТОВ «РМ - Інвест» перебувало майно загальною вартістю 127 081 015,91 грн.

Як вбачається з Довідки ліквідатора ТОВ «РМ - Інвест» від 16.04.2018р. №180416/1 (а.с.25 том 2), станом на 09.09.2018р. (після укладення оспорюваного договору купівлі-продажу) на балансі Товариства перебувало майно загальною вартістю 125 394 060,56 грн.

Тобто, обов'язкова умова визнання недійсним договору, а саме недостатність майна для задоволення вимог кредитора внаслідок такого договору, що призвела до стійкої неплатоспроможності боржника не наступила, а тому підстави для визнання такого договору недійсним на підставі ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відсутні.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції законно і обґрунтовано відмовив в задоволенні заяви ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)" про визнання договору недійсним в межах справи №910/6179/17 про банкрутство ТОВ "РМ-Інвест".

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг, зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 255, 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ТОВ "ДХЛ ЛОГІСТИКА (УКРАЇНА)", ТОВ "Будінвест-Капітал" та Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду м.Києва від 04.06.2018р. у справі №910/6179/17 - без змін.

Справу №910/6179/17 повернути до господарського суду м.Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складений та підписаний 26.09.2018р.

Головуючий суддя В.О. Пантелієнко

Судді С.А. Гончаров

А.А. Верховець