Постанова

Іменем України

05 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 161/1650/15-ц

провадження № 61-570св17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Лесько А. О., Пророка В. В., Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит»,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року в складі судді Киці С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 19 листопада 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитний договір у розмірі 130 097,18 грн зі сплатою 12,8 % річних та кінцевим строком повернення до 18 листопада 2014 року. Кредитні зобов'язання позичальника були забезпечені договором поруки, укладеним між банком та ОСОБА_3 Оскільки ОСОБА_2 належним чином не виконав кредитні зобов'язання, у нього утворилася заборгованість, яка станом на 20 січня 2015 року становить 528 325,61 грн, у тому числі: заборгованість за кредитним договором - 101 221,57 грн, відсотки - 44 096,14 грн, пеня - 383 007,90 грн.

На підставі викладеного ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 528 325,61 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2015 року (в складі судді Олексюк А. В.), з урахуванням ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2015 року про виправлення описки, позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» 290 635,42 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 101 221,57 грн, заборгованість за відсотками - 44 096,14 грн, пеня - 145 317,71 грн. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3 понесені витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в розмірі 3 654 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник порушив умови кредитного договору, який забезпечений порукою ОСОБА_3, тому відповідачі зобов'язані солідарно відшкодувати банку кредитну заборгованість.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції на підставі частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_3 без поважних причин пропустила строк на апеляційне оскарження заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2015 року, тому у відкритті апеляційного провадження за її апеляційною скаргою на це судове рішення необхідно відмовити відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення апеляційним судом питання про відкриття апеляційного провадження.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3, посилаючись порушення апеляційним судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_3 отримала вимогу від виконавчої служби про сплату боргу на користь банка, з якого дізналася, що судом ухвалено заочне рішення. Представник відповідача 22 грудня 2016 року отримав заочне рішення суду першої інстанції та подав заяву про його перегляд. Відповідачі не були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, проте суд першої інстанції ухвалив заочне рішення та у подальшому відмовив у його перегляді. Ухвала суду першої інстанції про відмову в перегляді заочного рішення була оскаржена до апеляційного суду, проте ухвалою апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2017 року справу повернено до суду першої інстанції, оскільки судом не виконані вимоги частини другої статті 293 ЦПК України. В ухвалі апеляційного суду також зазначено, що відповідач не позбавлена права оскаржити заочне рішення місцевого суду в загальному порядку. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу повернено скаржнику. Разом з тим ОСОБА_3 не було направлено належним чином ухвалу апеляційного суду від 26 квітня 2017 року та ухвалу суду першої інстанції від 26 квітня 2017 року, відповідно, вона ці судові рішення не отримувала, доказів на підтвердження виконання судами вимог процесуального закону в матеріалах справи немає. З указаними ухвалами суду першої та апеляційної інстанцій відповідач ознайомилася лише 13 вересня 2017 року та одразу (того ж дня) подала апеляційну скаргу на заочне рішення суду першої інстанції. Тобто ОСОБА_3 вчиняла дії з оскарження неправомірного рішення суду першої інстанції, проте суди не виконали належним чином свої обов'язки щодо повідомлення сторін про рух справи, отже, строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшов.

06 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Встановлено, що відповідачі не були присутні в судовому засіданні під час проголошення заочного рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2015 року.

В матеріалах справи немає доказів направлення ОСОБА_3 судового рішення від 03 вересня 2015 року відповідно до вимог статті 222 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, оскільки наявний поштовий конверт, що повернувся до суду, адресований лише ОСОБА_2

Копію повного тексту рішення місцевого суду представник відповідачів отримав 22 грудня 2016 року, 03 січня 2017 року подав заяву про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2017 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення відмовлено.

18 квітня 2017 року до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_3 на ухвалу суду першої інстанції від 11 квітня 2017 року.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2017 року повернено до суду першої інстанції цю цивільну справу з апеляційною скаргою для виконання вимог частини другої статті 293 ЦПК України в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги. Також апеляційним судом роз'яснено скаржнику, що він не позбавлений права оскаржити до апеляційного суду в загальному порядку заочне рішення суду першої інстанції.

Разом з тим в матеріалах справи немає відомостей про отримання ОСОБА_3, яка зазначена в апеляційній скарзі та довідці адресно-довідкового підрозділу УДМС України у Волинській області, вказаної вище ухвали апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2017 року.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2017 року апеляційну скаргу від 18 квітня 2017 року на ухвалу суду першої інстанції від 11 квітня 2017 року повернено ОСОБА_3

З наявного в матеріалах справи поштового конверту, який повернувся до суду за закінченням строку зберігання та в який вкладено ухвалу суду першої інстанції від 10 травня 2017 року, вбачається, що він не був направлений на адресу ОСОБА_3, яка зазначена в апеляційній скарзі та довідці адресно-довідкового підрозділу УДМС України у Волинській області.

Таким чином, в матеріалах справи немає доказів отримання скаржником копії вказаної ухвали суду першої інстанції.

Встановлено, що представник відповідача 13 вересня 2017 року отримав вищевказані ухвали суду першої та апеляційної інстанції, звернувшись із заявою до суду першої інстанції.

13 вересня 2017 року ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на заочне рішення суду першої інстанції, в якій вказувала, що вона намагалася реалізувати своє право на оскарження рішення суду першої інстанції, проте суди не виконали належним чином свої обов'язки щодо повідомлення сторін про рух справи, отже, строк на апеляційне оскарження пропущено з поважних причин.

Відповідно до частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом, апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 294 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали особа має право звернутися до апеляційного суду з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку апеляційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2015 року залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків, оскільки скаржник не просила поновити пропущений строк для подання апеляційної скарги.

08 листопада 2017 року до апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_3 про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій заявник вказувала, зокрема, що вона є інвалідом другої групи, у зв'язку з чим з третьої декади квітня по другу декаду вересня 2017 року перебувала на санаторно-курортному лікуванні.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2015 року на підставі частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, оскільки скаржник не виконала вимоги ухвали апеляційного суду Волинської області від 21 вересня 2017 року та не заявила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Проте такий висновок апеляційного суду не відповідає вимогам закону.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Конституцією України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частини перша, друга статті 55 Конституції України).

Відмова суду в прийнятті позовних заяв, скарг, оформлених відповідно до процесуального закону, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Отже, право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частини першої та другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Частиною першою статті 294 ЦПК України в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою, визначено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Вирішення питання про поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави: поважні причини пропуску цього строку. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення судом про прийняте рішення у справі.

Сторона, яка бере участь у судовому процесі, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Разом з тим, відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 в своїй заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження від 08 листопада 2017 року не зазначила клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

З вказаним висновком апеляційного суду погодитися неможливо, оскільки з тексту самої заяви вбачається, що вона подана на виконання вимог ухвали апеляційного суду Волинської області від 21 вересня 2017 року (про залишення без руху апеляційної скарги) та в ній наведено причини для поновлення строку. В заяві лише немає прохання про поновлення вищевказаного строку.

Крім того, в обґрунтування причин звернення з апеляційною скаргою поза встановленим законом строком на апеляційне оскарження, ОСОБА_3 вказувала причину - перебування на санаторному лікуванні в зв'язку із станом здоров'я (інвалідність другої групи), а також зазначила, що докази перебування на лікуванні надасть в судове засідання.

Таким чином, з указаної зави вбачається, що ОСОБА_3 подала її з метою виконання вимог ухвали апеляційного суду Волинської області від 21 вересня 2017 року, якою залишено апеляційну скаргу без руху та рекомендовано подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Розглядаючи вказану заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження та вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження, апеляційний суд не звернув увагу, що ОСОБА_3 демонструвала своєю поведінкою бажання реалізувати право на апеляційне оскарження, добросовісно користувалася належними їй процесуальними правами, цікавилася провадженням у цій справі, особисто звернулася до суду з апеляційною скаргою на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2017 року та заочне рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2015 року.

Проте судом належним чином не повідомлено про порядок оскарження заочного рішення, а також всупереч нормам процесуального закону не було належним чином надіслано заочне рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2015 року, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2017 року, ухвалу апеляційного суду Волинської області від 26 квітня 2017 року та ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 травня 2017 року, що є підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

Апеляційний суд не взяв до уваги вищевикладені обставини та відмовив у поновленні строку на апеляційне оскарження, не звернувши уваги на норми процесуального права, які були чинними на час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, відповідно до яких він не позбавлений був права залишити апеляційну скаргу ще раз без руху, якщо б дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що зазначені ОСОБА_3 у заяві від 08 листопада 2017 року. Проте, суд вказаних дій не вчинив.

Судові процедури повинні бути справедливими (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), оскільки особа безпідставно не може бути позбавлена конституційного права на апеляційне оскарження рішення суду (статті 13 ЦПК України, в редакції, чинній на момент звернення з апеляційною скаргою).

Апеляційний суд зазначеного не врахував та відмовив у відкритті апеляційного провадження без належних правових підстав, а також порушив право ОСОБА_3 на апеляційне оскарження судового рішення як складової частини права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції (частина третя статті 406 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, наявні підстави для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду із направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 листопада 2017 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді А. О. Лесько

В. В. Пророк

І. М. Фаловська

С. П. Штелик