Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 159/4128/16-ц

провадження № 61-16392св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Стрільчука В. А.,

суддів:Кузнєцова  В. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач),Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_6,

відповідач - ОСОБА_7,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Волинської області від 19 травня 2017 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

В обґрунтування позову зазначила, що з вересня 2005 року по 28 серпня 2009 року та з 04 квітня 2012 року по червень 2016 року вона проживала однією сім'єю без укладення шлюбу з ОСОБА_7, а в період з 28 серпня 2009 року по 04 квітня 2012 року проживала з ним у зареєстрованому шлюбі. Шлюб зареєстрували з відповідачем після народження дочки ОСОБА_8, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, позивач зазначала, що спільно з відповідачем вони почали проживати у квартирі її батьків, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. 07 лютого 2008 року вони придбали трикімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, частину грошей на купівлю якої в сумі 26 000,00 доларів США дали її батьки, а для сплати решти її вартості 200 000,00 грн ОСОБА_7 отримав кредит у банку під заставу квартири. Із 03 березня 2008 року вони з відповідачем зареєструвались у цій квартирі, та провівши необхідний ремонт, стали постійно у ній проживати.

Також позивач зазначала, що 28 серпня 2009 року вони з відповідачем зареєстрували шлюб, який розірвали в судовому порядку 04 квітня 2012 року. Після розірвання шлюбу вони й надалі проживали у спірній квартирі. Однак через поведінку відповідача та неприязні стосунки, які склались між ними, вона з дочкою у червні 2016 року повернулась проживати у квартиру своїх батьків.

За наведених обставин, ОСОБА_6 просила суд встановити факт проживання однією сім'єю з ОСОБА_7 в період з вересня 2005 року по 19 серпня 2009 року та з 04 квітня 2012 року по червень 2016 року; визнати квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, їхньою з відповідачем спільною сумісною власністю; визнати за нею право власності на 2/3 частини вказаної квартири, а за ОСОБА_7 на 1/3 частини та провести розподіл квартири між ними.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_6 і ОСОБА_7, як жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з січня 2007 року по 27 серпня 2009 року. В порядку поділу майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, визнано за ОСОБА_6 та ОСОБА_7 право власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати в розмірі 4 459, 90 грн. В решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано, що ОСОБА_6 довела факт їхнього спільного проживання з ОСОБА_7 однією сім'єю, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу на момент придбання спірної квартири, а тому квартира є спільною сумісною власністю сторін спору.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 19 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено, рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 07 березня 2017 року в частині встановлення факту проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання квартири їхньою спільною сумісною власністю, визнання за кожним із них права власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судових витрат у сумі 4 459, 90 грн скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з січня 2007 року по 27 серпня 2009 року, визнання квартири АДРЕСА_1 їх спільною сумісною власністю та її розподіл відмовлено. В решті рішення міськрайонного суду залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_6, всупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України 2004 року не довела не тільки факт проживання з відповідачем однією сім'єю на час придбання спірної квартири, а й той факт, що джерелом набуття вказаного житла є їхні спільні сумісні кошти з відповідачем або їхня спільна праця.

У червні 2017 року ОСОБА_6 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Волинської області від 19 травня 2017 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в процесі розгляду справи жодних доказів безпосередньо не досліджував, але при цьому частині письмових доказів у своєму рішенні надав іншу оцінку, аніж суд першої інстанції. Докази, на які послався суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд в своєму рішенні взагалі не згадав. Жодних мотивів на користь неналежності (недопустимості, недостовірності) відкинутих доказів у рішенні не навів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

У липні 2017 року ОСОБА_7 подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив останню відхилити та залишити без змін оскаржуване рішення апеляційного суду.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що ОСОБА_6 та в ОСОБА_7 з 28 серпня 2009 року по 04 квітня 2012 року перебували у зареєстрованому шлюбі та мають дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

07 лютого 2008 року, до реєстрації шлюбу, ОСОБА_7, як покупець, уклав договір купівлі-продажу спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Продаж квартири здійснено за 224 220,00 грн, з яких 24 220,00 грн сплачено на день підписання договору, а 200 000,00 грн покупець зобов'язувався сплатити готівкою продавцю впродовж одного банківського дня.

Вчиняючи цей правочин, покупець вказував, що квартиру набуває в особисту приватну власність, так як у зареєстрованому шлюбі та фактичних шлюбних відносинах не перебуває.

07 лютого 2008 року ОСОБА_7, під заставу спірної квартири, у Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» взято кредит у сумі 200 000,00 грн, який ним погашається.

ОСОБА_7 сплатив продавцю квартири решту грошей в сумі 200 000,00 грн за придбане житло.

Крім того, встановлено, що ОСОБА_7 20 лютого 2008 року зареєстрував своє право власності на спірну квартиру у Комунальному підприємстві «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації».

Позивач і відповідач зареєстровані по АДРЕСА_1 з 03 березня 2008 року, докази їхньої спільної реєстрації в іншому житловому приміщенні суду не надано і такі факти не встановлені.

Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Для вирішення питання щодо правового режиму такого майна підлягають встановленню: факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці; ведення спільного господарства, побуту; виконання взаємних прав та обов'язків; час придбання і джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); мета придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд правильно виходив із того, що ОСОБА_6, усупереч вимогам статей 10, 60 ЦПК України 2004 року, в судовому засіданні не довела не тільки факт проживання з відповідачем однією сім'єю на час придбання спірної квартири, а й той факт, що джерелом набуття вказаного житла є їхні спільні сумісні кошти з відповідачем або їхня спільна праця.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків апеляційного суду по суті вирішення указаного позову та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 19 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук

Судді: В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний О. В. Ступак Г. І. Усик