Справа-22-5740-2006 р. Головуючий у 1 інстанції: Попов В.В.
Категорія: 19 Доповідач : Кіянова С.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2006 року Апеляційний суд Донецької області
в складі: головуючого - судді Новодворської О.І.
суддів Кіянової С.В., Сукманової Н.В.
при секретарі Писаревій Ю.Т.
за участю позивача ОСОБА_1
та відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки на рішення Микитівського районного суду м.Горлівки від 18 квітня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Микитівського районного суду м.Горлівки від 18.04.2006 року вказаний позов задоволено частково, на користь позивач з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 9000 грн. При цьому суд посилався на те, що позивач працював у шкідливих умовах і отримав професійне захворювання : хронічний обструктивний бронхіт, емфізема легенів. Висновком МСЕК від 21.01.2002 року йому вперше встановлено 20% втрати професійної працездатності за вказаним професійним захворюванням з переоглядом у 2003 році. Висновком МСЕК від 12.02.2003 року йому повторно встановлено 30% втрати професійної працездатності за тім же професійним захворюванням безстроково і надано 3 групу інвалідності.
Відповідач не погодився з таким рішенням суду і приніс апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення і постановити нове про відмову позивачу у позові, оскільки судом не враховано, що відповідно до ст.77 Закону України "Про державний бюджет на 2006 рік" вказані виплати зупинені, крім того, позивачем не надано доказів спричинення моральної шкоди, відсутній висновок МСЕК з цього приводу, а також позивачем пропущено строк для звернення до суду з вказаним позовом.
На обгрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що він з 1969 року до 2002 року працював на шахті ім.Леніна на різних підземних роботах. Працюючи у шкідливих умовах, отримав професійне захворювання і висновком МСЕК від 21.01.2002 року йому вперше було встановлено 20% втрати професійної працездатності з переоглядом у 2003 році. Висновком МСЕК від 12.02.2003 року йому повторно встановлено 30% втрати професійної працездатності за тім же професійним захворюванням безстроково і надано 3 групу інвалідності. Вважає, що моральну шкоду йому спричинено частковою втратою працездатності, тім, що він постійно відчуває фізичну біль, змушений проходити періодичне лікування в умовах стаціонару, йому важко підійматися по сходах на 8 поверх додому, він погано спить, тобто змінилися умови його життя. Просив стягнути з відповідача на свою користь у відшкодування моральної шкоди 20000 грн.
В судовому засіданні апеляційного суду відповідач підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити.
Позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги і просив залишити рішення суду без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.
При розгляді справи суд 1 інстанції встановив, що позивач дійсно працював на підприємстві вугільної промисловості тривалий час. Працюючи у шкідливих умовах, отримав професійне захворювання і висновком МСЕК від 21.01.2002 року йому вперше було встановлено 20% втрати професійної працездатності з переоглядом у 2003 році. В зв"язку з погіршенням здоров'я висновком МСЕК від 12.02.2003 року йому встановлено 30% втрати професійної працездатності за тім же професійним захворюванням безстроково і надано 3 групу інвалідності. При таких обставинах, суд прийшов до обгрунтованного висновку, що позивач має права на відшкодування моральної шкоди, заподіяної здоров'ю на підставі ст.28 Закону України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що заподіяли втрату працездатності" від 23.09.1999
року. Моральна шкода була спричинена позивачу частковою втратою працездатності, тім, що він постійно відчуває фізичний біль, потребує періодичного лікування, стан здоров'я його погіршується, що його пригнічує, змінилися умови та звичайний ритм його життя. В даному конкретному випадку ОСОБА_1 дійсно несе фізичні страждання і розмір моральної
шкоди встановлений судом 1 інстанції з урахуванням характеру і наслідків професійного захворювання, того, що втрату професійної працездатності йому встановлено безстроково, тобто відновлення стану здоров"я неможливо, того, що він був звільнений за станом здоров'я, відповідає нормам матеріального і процесуального права та не порушує принцип справедливості і розумності згідно вимог ст.41 Міжнародної Конвенції про захист прав людини та основних свобод. При цьому судом враховано, що відповідно до роз"яснень п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про
відшкодування моральної шкоди" від 31.03.1995 року №4 розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховуються характер та тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Встановлений судом 1 інстанції розмір відшкодування моральної шкоди позивачу не перевищує меж, встановлених п.З ст.34 вказаного Закону і заявлених вимог, відповідає характеру та обсягу заподіяних позивачу моральних страждань. При цьому суд із засад розумності, виваженості і справедливості вважає такий розмір відшкодування моральної шкоди справедливим
Доводи відповідача про те, що Законом України "Про державний бюджет на 2006 рік" вказані виплати зупинено, суд не може прийняти до уваги, оскільки вказаний закон не має зворотної сили і не може розповсюджуватися на правовідносини, які виникли до набрання ним чинності, як в даному випадку.
Доводи відповідача про те, що відсутній висновок МСЕК на підтвердження заподіяної моральної шкоди, суд також не може прийняти до уваги, оскільки вказаний висновок є нічим іншим як одне з доказів спричинення такої шкоди.
Доводи відповідача про те, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з вказаним позовом на увагу не заслуговують, оскільки між сторонами склалися правовідносини на які позовна давність не поширюється відповідно до ст.268 ЦК України.
Визнаючи розмір моральної шкоди, суд виходив із ступеня і глибини моральних страждань позивача та розміру втрати працездатності в конкретному випадку.
Рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 21, 28, 34 Закону України "Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23.09.1999 року з наступними змінами та постановлено з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України № 1-9\2004 р. від 27.01.2004 року
При встановлені фактів і постановлені рішення судом 1 інстанції не порушено норм процесуального права та правильно застосовані норми матеріального права, тому підстав для скасування рішення суду не має.
Відповідно до ч.І ст.308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд 1 інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 307 ч.І п.1, 308 ч.І, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки відхилити.
Рішення Микитівського районного суду м.Горлівки від 18 квітня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.