Справа № 296/2058/18

2/296/1468/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" вересня 2018 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира Сингаївський О.П.,

за участі секретаря судового засідання Четвертухи О.О.,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

представника відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до Корольовського відділу державної виконавчої служби м. Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, ОСОБА_9, ОСОБА_3 про визнання недійсними електронних прилюдних торгів, протоколів електронних прилюдних торгів та свідоцтва про право власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 звернулась до Корольовського районного суду м. Житомира із вказаним позовом, в якому просить визнати недійсними електронні прилюдні торги з продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до протоколу № 59167, проведення електронних торгів, що відбулися 06.03.2015 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_9 на підставі акта про проведення електронних прилюдних торгів від 20.03.2015.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 06.03.2015 відбулись електронні прилюдні торги на яких було реалізовано квартиру АДРЕСА_1 за зведеним виконавчим провадженням про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості. Вказана квартира була придбана ОСОБА_3 під час шлюбу з ОСОБА_7, тому є спільною сумісною власністю. Квартира реалізована без виділення частки ОСОБА_7 в натурі, в зв'язку з чим вона вважає, що її було неправомірно позбавлено права власності.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач Корольовського ВДВС Житомирського міського управління юстиції заперечив проти задоволення позову, вважає позовні вимоги необґрунтованими, не доведеними та безпідставними, оскільки ОСОБА_3 був єдиним власником спірної квартири згідно інформаційної довідки. Акт опису та арешту майна боржника від 09.12.2013 та Звіт №140214/01 про проведення незалежної оцінки ринкової вартості квартири АДРЕСА_1 сторонами зведеного виконавчого провадження до відділу ДВС та до суду не оскаржувались.

Відповідач ОСОБА_3 позов визнав та зазначив, що спірна квартира дійсно є спільною сумісною власністю з ОСОБА_7 Під час опису і арешту майна він не повідомляв про це державного виконавця, так як вважав, що останній має бути обізнаним з чинним законодавством.

Відповідач ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_9 - ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнав, посилаючись на те, що ОСОБА_9 є добросовісним набувачем квартири, в зв'язку з чим вона не може бути у нього витребувана.

Суд заслухав пояснення представників сторін, дослідив матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та встановив наступне.

На виконанні Корольовського ВДВС Житомирського міського управління юстиції перебувало зведене виконавче провадження № 35587429 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості.

09.12.2013 державним виконавцем було описано та арештовано майно боржника, а саме: квартира АДРЕСА_1.

06.03.2015 відбулись треті електронні прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1, за результатами яких переможцем визначено ОСОБА_9

20.03.2015 державним виконавцем складено акт про проведенні електронні торги.

Позивач, як підставу позову зазначає, що на оскаржуваних прилюдних торгах було реалізовано її майно, так як квартира АДРЕСА_1 набута ОСОБА_3 в період перебування у шлюбі з нею і є спільною сумісною власністю.

Згідно ч.6 ст.52 ЗУ «Про виконавче провадження», що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, у разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

На думку позивача, державний виконавець був зобов'язаний звернути стягнення лише на частину квартири, що належала її чоловікові, боржнику по виконавчому провадженню, та не мав права реалізовувати частку належну їй.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами позивача про те, що спірне майно реалізоване державним виконавцем всупереч ст.52 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки, положення ч. 6 ст. 52 ЗУ «Про виконавче провадження» (Закон від 21.04.1999) застосовуються державним виконавцем у тих випадках коли саме у боржника відсутні грошові кошти для погашення боргу, за останнім не зареєстровано у передбаченому законом порядку права власності на будь-яке майно, однак державному виконавцю відомо що боржник володіє певним майном спільно з іншими особами і при цьому право власності на майно зареєстроване на особу відмінну від особи боржника.

Саме у такому разі державний виконавець звертається до суду із поданням про визначення частки боржника у спільному майні для її подальшої реалізації.

Більш того, за ч.6 ст.12 Закону саме боржник зобов'язаний надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах.

Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_3 був присутній під час опису і арешту спірної квартири державним виконавцем, проте не висловив заперечення щодо можливого звернення стягнення не неї та не повідомив про те, що вказаним майном він володіє спільно з іншими особами. Доказів протилежного суду не надано.

При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні на наявність в матеріалах виконавчого провадження довідки про склад сім'ї боржника, оскільки вказана довідка не містить інформації про належність квартири.

Крім цього, відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 СК України усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Вважається, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вчинені за згодою другого з подружжя.

Таким чином, Сімейним кодексом України встановлена правова презумпція, за якою все те, що вчиняє один з подружжя стосовно життя сім'ї, вважається результатом домовленості подружжя.

Беззаперечним є те, що продаж (примусовий продаж) квартири, в якій проживає сім'я є важливим питанням життя сім'ї, і тому ОСОБА_3 відповідно до положень ст.54 СК України повинен був повідомити про це свою дружину - позивача по даній справі ОСОБА_7

В разі якщо боржник ОСОБА_3 всупереч вказаного обов'язку не повідомив свою дружину ОСОБА_7 про примусовий продаж квартири - він вчинив це всупереч вимог наведеного законодавства. В разі якщо він повідомив свою дружину про вказані події - значить подальші дії (бездіяльність) боржника щодо не оскарження дій державного виконавця були вчинені за згодою дружини. В обох випадках, відповідно до положень ч.3 ст.54 СК України боржник ОСОБА_3 вважається таким, що діяв за згодою своєї дружини ОСОБА_7, яка є позивачем по даній справі. За приписом ч.1 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

На момент вчинення виконавчих дій з примусової реалізації майна боржника, власником спірної квартири, відповідно до Свідоцтва про право власності був ОСОБА_3

Крім того, відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч.ч.1-3 та 6 ст.203 ЦК України (ч.1 ст.215 цього Кодексу). Необхідно також зазначити, що оскільки виходячи зі змісту ч.1 ст.215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 та зареєстрованого в зазначеному Міністерстві 2 листопада 1999 року за № 745/4838.

Що стосується порушень, допущених державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року, до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (ст.ст.18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), то такі дії (бездіяльність) державного виконавця підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, ч.7 ст.24, ч.4 ст.26, ч.3 ст.32, ч.3 ст.36, ч.2 ст.57, ст.ст.55, 85 Закону).

Вказана позиція міститься в Постанові ВСУ від 24.10.2012 по справі № 6-116цс12.

В свою чергу підстави позову ОСОБА_7 зводяться саме з незгодою з діями державного виконавця, який на її думку, мав вчинити дії щодо виділення її частки в майні боржника ОСОБА_3

Проте, порушення, що спричинені незаконними діями державного виконавця, як вважає позивач по справі, не стосуються правил проведення торгів, які на момент їх проведення були врегульовані Наказом Міністерства Юстиції України № 2710/5 від 22.12.2015 «Про реалізацію арештованого майна шляхом проведення електронних торгів», мають самостійний спосіб оскарження та не можуть бути підставою для визнання недійсним правочину, який укладено між ОСОБА_9 та ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Крім того, за приписом ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач як доказ перебування спірного майна в спільній сумісній власності зазначає, що вона та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26.07.1980, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу (а. с. 36).

Вказує, що 01.08.2006 на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка в цілому належить ОСОБА_3 на праві приватної власності (а. с. 33).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач зверталась до суду з позовом про визнання спірної квартири об'єктом права спільною сумісної власності подружжя та визнання права власності.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 08.06.2017 по справі № 296/2790/17, залишеного без змін Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 16.11.2017, у задоволені позову відмовлено.

Крім того, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі 6-801цс16.

Слід зазначити також, відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.2 ст.16, ч.1 ст.215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

За змістом ст.60 СК майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, якщо не доведено протилежне.

За ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

За нормами частини четвертої ст.203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Разом з тим, ВСУ в Постанові № 6-17цс17 від 22.02.2017 вказує, що відсутність такої згоди сама по собі не може бути підставою для визнання договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого з подружжя, недійсним. З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв'язку слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно

Так, п.6 ч.1 ст.3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

В даному ж випадку, враховуючи правову природу процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, недобросовісні дії ОСОБА_9, як переможця торгів та ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, як продавця, виключаються.

Ні продавець, ні покупець за прилюдними торгами не міг бути обізнаний про належність ОСОБА_7 частини спірної квартири на праві спільної сумісної власності, принаймні зворотного позивачем не доведено.

Суд враховує при цьому, що спірне майно 06.03.2015 реалізовано ОСОБА_9 за ціною 528 467,39 грн. в той час, як загальна сума боргу по зведеному виконавчому провадженні становить 83 430,14 грн.

Решта суми, що надійшла від реалізації спірного майна, а саме 445 037,25 грн. була перерахована боржнику ОСОБА_3 і належним способом захисту прав ОСОБА_7, суд вважає, саме стягнення з ОСОБА_3. на користь ОСОБА_7 суми, що відповідає вартості її частки в спірній квартирі, в разі, якщо ОСОБА_3 отримавши вказані кошти скрив їх від ОСОБА_7

У в'язку з викладеним суд відмовляє в задоволенні позову саме за безпідставністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 80, 81, 258, 263, 264 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_7 до Корольовського відділу державної виконавчої служби м. Житомира Головного територіального управління юстиції у Житомирській області, Державного підприємства "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України, ОСОБА_9, ОСОБА_3 про визнання недійсними електронних прилюдних торгів з продажу квартири АДРЕСА_1 від 06 березня 2015 року, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого на ім'я ОСОБА_9 на підставі акту про проведення електронних прилюдних торгів від 20 березня 2015 року та повернення квартири у власність ОСОБА_3 - відмовити за безпідставністю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Корольовський районний суд м. Житомира протягом місяця з дня його проголошення.

Суддя О. П. Сингаївський