Справа № 361/2685/16-ц Головуючий у І інстанції Селезньова Т. В.

Провадження № 22-ц/780/2753/18 Доповідач у 2 інстанції Таргоній Д. О.

Категорія 47 19.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Приходька К.П.,

за участі секретаря Шуляка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, визнання права власності на ? частку земельних ділянок, про стягнення грошової компенсації за ? частку автомобіля, про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

у травні 2016 року позивач ОСОБА_2 подав до суду позов, в якому просив поділити спільне сумісне майно подружжя, а саме:

- визнати за ним право приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0500га по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, придбаної згідно договору купівлі - продажу від 24.07.2007 р. № 4157;

- визнати за ним право приватної власності на 1/2 частку земельної ділянки, площею 0,0500га по АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_3, придбаної згідно договору купівлі - продажу від 24.07.2007 р. № 4153;

- інші частки вказаних земельних ділянок залишити у власності за ОСОБА_3;

- стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля Тойота COROLLA, 2006 року випуску, кузов № НОМЕР_1;

- стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в сумі 195000 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що за період шлюбу з відповідачкою з 1999 по 2010 роки подружжям було набуто у власність зазначені дві земельні ділянки, автомобіль і грошові кошти у сумі 390 000 грн.

Після розірвання шлюбу ними було досягнуто згоди щодо розподілу майна, зокрема, сторони домовились, що у власності відповідачки залишається автомобіль Тойота Corolla, спірні дві земельні ділянки і грошові кошти у розмірі 390 000 грн., а у власності позивача залишаються нежитлові приміщення АДРЕСА_3, і у зв'язку із зазначеним поділом жоден із подружжя не буде претендувати на виділене кожному з них майно; тоді ж відповідачка з таким розділом майна, набутого у шлюбі, погодилась, про що видала письмове зобов'язання від 23.09.2010 р.

Разом з тим, відповідач порушила досягнуту ними домовленість про поділ майна, і у 2015 році звернулась до суду з позовом про поділ нежитлових вбудованих приміщень АДРЕСА_3, які за домовленістю залишились у власність позивачу. Судовим рішенням за відповідачкою було визнано право власності на 1/2 частину вказаних нежитлових вбудованих приміщень АДРЕСА_3, як на належну їй частку у спільному сумісному майні, набутому у шлюбі.

Вважає, що оскільки відповідач відступила від досягнутої домовленості щодо розділу спільного майна, порушила умови вказаного договору, то він має право на розділ іншого майна за принципом рівності часток подружжя, і з даних обставин подав даний позов до суду.

Також вважає, що він не пропустив строку позовної давності за даними вимогами, оскільки його майнові права були порушені відповідачкою, коли вона фактично розірвала домовленість, звернувшись до суду з позовом і відсудила у нього частину майна.

З приводу майна, на яке претендує, позивач зазначив, що вказані дві земельні ділянки куплені у шлюбі і є спільним сумісним майном за принципом рівності часток у ньому кожного з подружжя, тому він має право на визнання за ним права власності на ? частину кожної земельної ділянки; автомобіль також був куплений у шлюбі і є спільним сумісним майном, неподільною річчю і залишений відповідачці, тому він має право на отримання від відповідачки грошової компенсації у розмірі половини вартості автомобіля, яку просить стягнути з відповідачки. Щодо грошей, позивач пояснив, що вказана сума є також спільною сумісною власністю подружжя, набута у шлюбі, і тому він має право на отримання половини вказаної суми в порядку розподілу спільного майна між подружжям.

Відповідач позов не визнала, в обґрунтування заперечень зазначила, що з 1999р. по 23.09.2010р. перебувала у шлюбі з позивачем, мають чотирьох дітей. Під час шлюбу подружжя дійсно набуло у власність вказані дві земельні ділянки, інвестувало гроші у житлове будівництво, і набуло майнові права на об'єкти нерухомості на підставі договорів інвестування. Після припинення спільного проживання позивач всі правовстановлюючі документи забрав собі і переоформив більшість нерухомості на довірену особу ОСОБА_5; крім того, позивач ухиляється від сплати аліментів, заборгованість за аліментами за період з 2010 по 2017 р. складає понад 310 000 грн., ніяких домовленостей щодо розділу спільного майна сторони не мали, ніяких договорів з даного приводу не укладали, і ніяких розписок вона позивачу, в тому числі і вказану ним розписку, вона не писала і не підписувала, а наданий позивачем документ нібито з її підписом - підроблений.

У 2015 році вона відновила правовстановлюючі документи на нерухоме майно: дві земельні ділянки, нежилі приміщення в м. Броварах та квартири у м. Києві, і маючи вказані документи звернулась до суду на захист своїх порушених прав щодо спільного майна.

Вважає безпідставними вимоги позивача про поділ земельних ділянок КН НОМЕР_2, і КН НОМЕР_3, та про визнання за позивачем права власності на 1/2 вказаних ділянок, оскільки вказані земельні ділянки вона, залишившись з чотирма дітьми без грошей, без майна і без аліментів, в 2013 році продала за нотаріально посвідченими договорами, а гроші витратила на дітей, і вказані ділянки належать на даний час вже новим власникам, тому відсутні підстави для витребування даного майна у нових власників.

Позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача грошової компенсації вартості 1/2 частини автомобіля Тойота COROLLA також вважає безпідставними, не оспорюючи, що даний автомобіль був спільним сумісним майном, але автомобіль був пошкоджений в ДТП і був відчужений ще під час шлюбу за взаємною згодою подружжя в лютому 2010 року, а гроші витрачені в інтересах сім'ї спільно, тому відсутні підстави для стягнення з неї вказаної позивачем компенсації.

Позовні вимоги в частині стягнення з неї грошової суми 195 000 грн. також не визнає, оскільки заперечує наявність у подружжя вказаної суми 390 000 гривень, таких грошей позивач їй не давав, а надану позивачем розписку (зобов'язання) від 23.09.2010р. просить не брати до уваги, оскільки вона не підписувала вказаний документ, вважає, що або її підпис у зобов'язанні від 23.09.2010р. підроблений, або виконаний шляхом накладення зазначеного у документі тексту на чистий аркуш паперу з її підписом, оскільки під час спільного проживання вона довіряла позивачу і могла підписати інший документ або видати йому чистий лист паперу з її підписом для інших справ по роботі. Відповідачка послалась на те, що факт підробки аналогічного документу вже встановлений судовим рішенням у іншій цивільній справі за її позовом з приводу іншого спільного майна на підставі висновку експертизи, де було встановлено, що текст у документі з її підписом, який був поданий позивачем у іншій справі як доказ, був нанесений на аркуш з підписом.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.

Зокрема, позивач зазначає про свою незгоду із позицією суду першої інстанції про те, що майно, яке вибуло із спільної сумісної власності, не підлягає розподілу. На його думку такі висновки суду суперечать положенням п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя». Вказує, що в своєму рішенні суд не дав оцінки тій обставині, що позивач, як співвласник, не надавав відповідачу нотаріально посвідченої згоди на відчуження спільного майна. Крім того, не погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що спірний автомобіль було відчужено під час проживання у шлюбі. Вважає, що при розгляді справи про розірвання шлюбу судом було встановлено факт не проживання сторін з 2008 року, оскільки так зазначено було ним у позовній заяві, а відповідачка проти цієї обставини не заперечувала, визнавши позовні вимоги у повному обсязі. Також, позивач зазначає, що суд першої інстанції дав невірну оцінку письмовому зобов'язанню ОСОБА_3 від 23.09.2010 року, що призвело до неправильного вирішення справи.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу, представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_6 проти доводів і вимог позивача заперечувала, вважаючи апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі із 1999 року.

Рішенням Дніпровського районного суду М.Києва від 23.09.2010 року шлюб між позивачем та відповідачем, зареєстрований 27.02.1999 року, розірвано. Цим же рішенням з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання дітей ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі 5000 грн. на всіх щомісячно.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10.11.2015р., справа № 307/1273/15-ц, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнуто неустойку 50000 грн. за прострочення у сплаті аліментів.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 18.06.2015р., справа № 361/511/15-ц, у справі за позовом ОСОБА_11 - за ОСОБА_3 визнано майнові права на 1/2 частку нежитлових вбудованих приміщень №№10,12, загальною площею 51,3 кв.м, що розташовані на дев'ятнадцятому (технічному) поверсі багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3. - як на частку у спільному сумісному майні (у майнових правах), набутому подружжям у шлюбі. Рішення набрало законної сили 01.07.2015р.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2016р. по цивільній справі №752/22183/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.06.2017р., за ОСОБА_3 визнано майнові права на квартири АДРЕСА_4, та витребовано майнові права на вказані квартири з володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3

З державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу № 4153 від 24.07.2007р. ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована: АДРЕСА_2, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_3

З державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 встановлено, що на підставі договору купівлі - продажу № 4157 від 24.07.2007р. ОСОБА_3 набула право власності на земельну ділянку площею 0,0500 га, яка розташована: АДРЕСА_2, цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер НОМЕР_2.

Згідно договору купівлі-продажу № 599 від 30.01.2007р. ОСОБА_3 придбала у ТОВ «Автосаміт ЛТД» автомобіль TOYOTA COROLLA, колір сірий, 2006 року випуску, з комплектацією згідно специфікації, номер кузова НОМЕР_1, загальною вартістю 110059,00 грн.

Із відповіді Територіального сервісного центру № 3243 Регіонального сервісного центру в Київський області МВС України встановлено, що автомобіль TOYOTA COROLLA, колір сірий, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, 07.03.2007р. був зареєстрований за ОСОБА_3, їй виданий тимчасовий реєстраційний талон серії НОМЕР_6, 19.12.2007р. вказаний тимчасовий реєстраційний талон замінений на свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_7, видане на ім'я ОСОБА_3 02.02.2010р. ОСОБА_3 зняла вказаний автомобіль з обліку для реалізації, а 19.08.2010р. даний транспортний засіб був зареєстрований на нового власника на підставі біржової угоди № 600954 від 18.03.2010р.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині поділу спірних земельних ділянок, суд першої інстанції виходив з того, що право спільної сумісної власності сторін на дане нерухоме майно вже припинилось у зв'язку з його продажем одним з співвласників і на дане майно з законних підстав вже набула право власності інша особа. Правочини про відчуження майна за принципом презумпції їх правомірності є дійсними, тому відсутні підстави для визнання за позивачем чи відповідачем права власності на вказане майно або на його частину.

Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Так, право спільної сумісної власності подружжя регулюється главою 8 СК України (ст.ст. 60 - 73).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до п. 24 вказаної вище постанови Пленуму ВС України, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне

майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що

знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також

борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в

інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції положень п. 24 зазначеної постанови, як необґрунтовані, оскільки йдеться про фізичне перебування майна у третіх осіб, а не перебування його у власності інших осіб.

Матеріалами справи підтверджено і не заперечується відповідачем та обставина, що спірні земельні ділянки у м. Бровари дійсно придбані сторонами під час проживання у шлюбі і є спільним сумісним майном. Відповідач також не заперечувала, що після розірвання шлюбу вона продала спірні земельні ділянки без дозволу позивача, а отримані від продажу кошти були витрачені нею на придбання квартири в АДРЕСА_1, а також на утримання дітей.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Враховуючи, що спільне сумісне майно було відчужене відповідачкою без згоди позивача, тому вартість спірних земельних ділянок слід враховувати при поділі майна подружжя.

В той же час, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову в цій частині, оскільки інших позовних вимог з приводу даного майна позивач не заявив, а обраний ним спосіб захисту не може бути застосовано.

Щодо стягнення грошової компенсації вартості ? частини автомобіля TOYOTA COROLLA, слід зазначити наступне.

По справі встановлено, що відповідач автомобіль TOYOTA COROLLA, колір сірий, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, 07.03.2007р. був зареєстрований за ОСОБА_3

Встановлено також, що 02.02.2010р. ОСОБА_3 зняла вказаний автомобіль з обліку для реалізації, він проданий за біржовою угодою від 18.03.2010р., а 19.08.2010р. даний транспортний засіб був зареєстрований на нового власника на підставі біржової угоди № 600954 від 18.03.2010р.

Таким чином, спірний автомобіль був відчужений відповідачкою ще під час знаходження сторін у шлюбі.

В доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки позиції позивача щодо припинення на час відчуження автомобіля між подружжям сімейних стосунків.

Дійсно, в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 23.10.2010р. про розірвання шлюбу зазначено, що сторони тривалий час не підтримують шлюбні стосунки, мають окремий бюджет, не ведуть спільного господарства.

Однак, вказаним рішенням не встановлено конкретно часу, із зазначенням дати, місяця та року, коли сторони припинили остаточно сімейні стосунки та не ведуть спільного господарства, тому відсутні підстави вважати, що такі обставини мали місце станом на час відчуження автомобіля.

Крім того, відсутні інші судові рішення, якими б було встановлено остаточне припинення сімейних стосунків сторін раніше (тобто до продажу автомобіля). Відсутні достовірні і достатні докази на підтвердження даного факту, і цей факт судом не встановлювався в цій справі, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог, що є предметом розгляду в ній і враховуючи межі розгляду цивільної справи.

З огляду на викладене, суд першої інстанції вірно виходив з того, що автомобіль відчужений у шлюбі, і вказане майно (автомобіль) за неоспореним правочином вибуло із власності подружжя ще під час шлюбу, тому воно не підлягає розділу між подружжям при розірванні шлюбу. Даний правочин протягом трьох років після укладення біржової угоди позивачем не оспорювався з будь-яких підстав, і в тому числі з підстав його укладення без згоди чоловіка.

Оскільки інше не встановлено і не доведено, суд виходить з того, що продаж автомобілю вчинено одним з подружжя в інтересах сім'ї, а гроші, виручені від продажу автомобіля, є такими, що набуті у шлюбі у спільну сумісну власність; і відповідно вважається, що вказаними грошима, набутими у шлюбі, подружжя розпорядилось у подальшому спільно, в інтересах сім'ї. Інших обставин позивач не довів.

Слід також зазначити, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 не надав жодного доказу, підтверджуючого вартість спірного майна, а також не скористався своїм процесуальним правом клопотати перед судом у сприянні витребування таких доказів, в зв'язку з чим вимоги про стягнення грошової компенсації за частку в автомобілі не підтверджені належними і достатніми доказами та не можуть бути задоволені.

Суд апеляційної інстанції також вважає вірними висновки місцевого суду про необґрунтованість вимог щодо стягнення 195 000 грн., враховуючи таке.

В доводах апеляційної скарги позивач зазначає, що підписуючи 23.09.2010 року «письмове зобов'язання», ОСОБА_3 залишаючи за собою оформлене на неї майно - автомобіль Тойота Корола 2006 року випуску, дві земельних ділянки в м. Бровари та грошові кошти в сумі 390 000 грн., зобов'язалась не претендувати на майнові права та майно, оформлене на позивача. Однак, звернувшись до Броварського міськрайонного суду із позовом про визнання за нею майнових прав на ? частину нежитлових приміщень, ОСОБА_3 припинила зобов'язання, що стало підставою для озернення ОСОБА_2 до суду із даним позовом.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі доводи надуманими та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу (тобто деякі правочини, що виконуються при їх вчиненні).

Згідно ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню у випадках, встановлених законом.

Згідно ст.372 ЦК майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст.638 ЦК - Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.220 ЦК - у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ст.236 та ст.216 ЦК - недійсний (нікчемний) правочин є недійсним з моменту його вчинення; він не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Поданий позивачем документ з назвою «Зобов'язання» не можу бути прийнятий як доказ укладення договору про поділ майна, і не є договором між подружжям про поділ спільного сумісного майна, за такими ознаками:

даний документ підписаний одною особою, при тому, що договір є двостороннім правочином, який має бути підписаний - у разі його укладення - двома сторонами; вказаний документ не підписаний позивачем- другою стороною, що також свідчить про не укладення договору;

не дотримано вимог закону щодо нотаріального його посвідчення, тому недійсність даного договору встановлена законом, і такий договір є нікчемним.

Тому при розгляді даної справи суд першої інстанції правильно виходив з того, що договору про поділ майна між подружжям (між сторонами) не укладалось.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом

Позивач не надав суду належних і достатніх доказів наявності спільного сумісного майна - грошей у сумі 390 000 грн. та не довів, що таке майно залишилось і знаходиться у відповідачки.

Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні даної справи судами правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 263, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 19 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 24 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді