ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року

м. Київ

справа № 357/7826/16-ц

провадження № 61-25872св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., ПогрібногоС. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України», Білоцерківська районна державна адміністрація,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Київській області,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Суханової Є. М., Данілова О. М., Мережко М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Державного підприємства «Дослідне господарство імені 9 Січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України», Білоцерківської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що у травні 2016 року вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, розташованої на території Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

У червні 2016 року листом Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило, що бажана до відведення земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Дослідного господарства імені 9 Січня Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук на підставі державного акта на право постійного користування землею.

Позивач зазначає, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб не містить відомостей про реєстрацію такої юридичної особи. З припиненням юридичної особи, якій передано у постійне користування землю, припиняється і таке право. Крім того, вона встановила, що держаний акт НОМЕР_1 виданий з порушенням процедури його видачі, що свідчить про порушення її права, яке підлягає захисту.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2016 року, ухваленим у складі судді Жарікова О. В., позов задоволено.

Визнано недійсним державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_1, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 030502900022, виданий Дослідному господарству імені 9 Січня Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції встановив, що оскаржуваний державний акт на право постійного користування землею фактично виготовлений та виданий Дослідному господарству імені 9 Січня Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук з дотриманням порядку, який діяв на час його отримання.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що юридична особа, яка за актом отримала у постійне користування земельну ділянку, припинила свою діяльність, що має наслідком припинення права користування земельною ділянкою; Державне підприємство «Дослідне господарство імені 9 Січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України», яке на час звернення до суду використовувало вказану земельну ділянку, відповідного права на неї не має.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2017 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 грудня 2016 року скасовано з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд виходив з того, що позивач не довела порушення її прав на земельну ділянку, яка на підставі державного акта на право постійного користування землею перебуває у користуванні Державного підприємства «Дослідне господарство імені 9 Січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України».

У серпні 2018 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2017 року скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не з'ясував фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

16 травня 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п?яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Листом Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило ОСОБА_4, що бажана до відведення земельна ділянка знаходиться у постійному користуванні Дослідного господарства імені 9 Січня Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша стаття 116 ЗК України).

Частиною першою статті 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Відповідно до частини першої, шостої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Обґрунтовуючи позов, позивач вказувала на незаконність державного акта на право постійного користування землею, оскільки він отриманий відповідачем з порушенням, а саме за відсутності проекта відведення земельної ділянки та технічної документації, чим порушено право позивача.

Крім того, позивач також зазначає, що підприємство, якому була передана у постійне користування земельна ділянка, припинило діяльність, що в силу статті 141 ЗК України є підставою для припинення права користування земельною ділянкою.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що Дослідне господарство імені 9 Січня Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук на підставі розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації від 18 лютого 2003 року № 51 про затвердження технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею отримало державний акт, і дійшов висновку, що вказаний державний акт отриманий відповідно до встановленого на той час порядку.

Разом з цим, статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, в тому числі, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, акцентував увагу, що відомості щодо здійснення діяльності юридичною особою, якій видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб відсутні, тому дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Скасовуючи рішення, апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погодився з огляду на наступне.

Статтею 1 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, завданнями цивільного судочинства визначено вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом(частина четверта статті 10 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій).

Звертаючись з вказаним позовом, позивач просила визнати недійсним державний акт на право постійного користування землею, виданий Дослідному господарству імені 9 Січня Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук, проте не вказала, які її права, свободи чи інтереси порушені оскаржуваним державним актом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що суд першої інстанції не з?ясував, за захистом яких саме порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів звернулася ОСОБА_4, і чи відповідає обраний спосіб захисту характеру порушень.

Відповідно до статті 58 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 59 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій).

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України у редакції, чинній на час вирішення справи у судах попередніх інстанцій, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оцінивши надані сторонами докази, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

До таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Твердження заявника стосовно того, що Дослідне господарство імені 9 Січня Інституту цукрових буряків Української академії аграрних наук припинило здійснювати свою діяльність, помилкові, оскільки згідно відомостей, які містять матеріали справи, зокрема, статут підприємства, і Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, підприємство, яке набуло у постійне користування спірну земельну ділянку, діяльність не припинило і не перебуває в процесі припинення; зміна назви підприємства не має наслідком припинення права користування земельною ділянкою.

Станом на час перегляду справи судом касаційної інстанції діючим найменуванням Державного підприємства «Дослідне господарство імені 9 Січня Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України» є Державне підприємство «Дослідне господарство «Озерна» Інституту біоенергетичних культур і цукрових буряків Національної академії аграрних наук України».

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки наданим доказам безпідставні і спростовуються як матеріалами справи, так і оскаржуваним судовим рішення.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не встановила.

Встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції постановив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану її представником ОСОБА_6, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. А. Стрільчук

Судді: С. О. Карпенко В. О. Кузнєцов С. О. Погрібний Г. І. Усик