Постанова

Іменем України

17 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 607/17951/15-ц

провадження № 61-15381св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 вересня 2016 року у складі судді Грицай К. М. та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Щавурської Н. Б., Фащевської Н. Є., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5, третя особа - Служба у справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради, про зміну способу та порядку участі батька у вихованні та спілкуванні з дитиною.

В обґрунтування позову зазначив, що сторони у справі є батьками малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01 вересня 2014 року шлюб між сторонами розірваний, з нього на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_7 у твердій грошовій сумі 1 000,00 грн щомісячно. Син ОСОБА_7 проживає разом із матір'ю, а він проживає окремо. Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 26 грудня 2014 року йому встановлено графік побачень із сином ОСОБА_7 щопонеділка, щосереди та щоп'ятниці з 11 до 13 год.

Проте з 2015 року виникли обставини, що дають підстави для зміни встановленого рішенням суду способу та порядку його спілкування із сином.

Рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 травня 2016 року № 411 затверджено висновок органу опіки і піклування щодо зміни способу та порядку участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_4 з малолітньою дитиною ОСОБА_7 та рекомендовано встановити графік побачень батька з дитиною щопонеділка, щосереди, щоп'ятниці з 17.00 год. до 19.00 год., щосуботи місяця з 10.00 год. до 11.00. год. без присутності матері у місцях культурно-розважального характеру.

Враховуючи викладене, позивач просив встановити наступний графік побачень із дитиною: два робочі дні на тиждень (вівторок, четвер) із 17.00 до 20.00 год. без присутності матері в межах м. Тернополя з можливістю в день побачення відводити та забирати дитину з дому, садочку, школи, секції, за умови, що він повертає дитину за місцем проживання матері, враховуючи бажання дитини, режим її дня та стан здоров'я; перебування ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_4 за місцем його проживання щотижнево з 16.00 год. п'ятниці до 16.00 год. суботи без присутності матері, з можливістю відвідувати культурно-масові та розважальні заклади за умови, що батько повертає дитину за місцем проживання матері, враховуючи бажання дитини, режим її дня та стан здоров'я; у день народження дитини ОСОБА_7 (ІНФОРМАЦІЯ_3) безперешкодно спілкуватися з ним протягом не менше шести годин поспіль; безперешкодно спілкуватися з дитиною у телефонному режимі або за допомогою інших електронних засобів; після досягнення дитиною ОСОБА_7 шестирічного віку мати можливість спілкуватися з батьком ОСОБА_4 протягом двох тижнів у період літніх та протягом двох тижнів у період зимових канікул без присутності матері з правом виїзду за кордон України без супроводу матері у супроводі батька з обов'язковим оформленням матір'ю всіх передбачених чинним законодавством України проїзних документів та дозволів; у разі зміни обставин та стану здоров'я дитини попереджати батька ОСОБА_4 про скасування побачення та спільно визначити інший день замість пропущеного за поважною причиною; перебування з батьком під час сімейних свят за місцем його проживання з 10.00 до 16.00 год.; перебування з батьком за місцем проживання батька під час загальнодержавних свят з 10.00 до 16.00 год. 01 січня (Новий рік) кожного року або з 10.00 до 16.00 год. 07 січня (Різдво) кожного року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 вересня 2016 року позов задоволено частково.

Змінено спосіб участі батька ОСОБА_4 у вихованні та спілкуванні з малолітньою дитиною ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Встановлено ОСОБА_4 графік побачень із сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, у такі дні:

- кожний понеділок, середу та п'ятницю місяця з 17.00 по 19.00 год. у присутності матері ОСОБА_8;

- щосуботи місяця з 10.00 по 11.00 год. без присутності матері ОСОБА_8 у громадських місцях культурно-розважального характеру (парк, кінотеатр, ТРЦ «Подоляни» та інших громадських місцях, що призначені для повноцінного відпочинку дитини та відповідають віку та стану здоров'я дитини).

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із наявності правових підстав, пов'язаних з відвідуванням дитини дошкільного навчального закладу та відсутністю добровільної згоди відповідача, для зміни графіку побачень батька з сином у присутності матері в робочі дні тричі на тиждень та необхідності встановлення таких один раз на тиждень без присутності матері в суботу.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У грудні 2016 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що суд першої інстанції не надав оцінки висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету міської ради від 18 квітня 2016 року, який не містить жодних обґрунтувань щодо необхідності та доцільності призначення позивачу побачень із сином кожної суботи місяця. Крім того, суди вийшли за межі позовних вимог, оскільки позовна заява не містить вимог, які задоволені судом. Також апеляційним судом не враховано доводів відповідача про направлення на адресу позивача листа про добровільну зміну графіка побачень із сином.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справи та надано строк для подачі заперечень.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час ухвалення судових рішень у справі) щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_4. та ОСОБА_5 є батьками малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 01 вересня 2014 року шлюб між сторонами розірваний, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_7 у твердій грошовій сумі 1 000,00 грн щомісячно.

Син ОСОБА_7 проживає разом із матір'ю, ОСОБА_4 проживає окремо.

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 26 грудня 2014 року ОСОБА_4 встановлено графік побачень із сином ОСОБА_7 щопонеділка, щосереди та щоп'ятниці з 11 до 13 год.

Рішенням виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 18 травня 2016 року № 411 затверджено висновок органу опіки і піклування щодо зміни способу та порядку участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_4 з малолітньою дитиною ОСОБА_7 та рекомендовано встановити графік побачень батька з дитиною щопонеділка, щосереди, щоп'ятниці місяця з 17.00 год. до 19.00 год., щосуботи місяця з 10.00 год. до 11.00. год. без присутності матері у місцях культурно-розважального характеру.

Статтею 141 СК України передбачено рівні права та обов'язки обох батьків щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно із вимогами статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Згідно із частинами першої та другої статті 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання), місце та час їхнього спілкування.

В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення справи, взявши до уваги висновок органу опіки та піклування щодо зміни способу та порядку участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_4 із малолітньою дитиною ОСОБА_7, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради 18 травня 2016 року № 411, дійшов обґрунтованого висновку про зміну способу участі позивача у вихованні та спілкуванні із сином.

При цьому визначені судом години та дні для спілкування позивача із сином зумовлені відвідуванням дитини дошкільного навчального закладу та відсутністю між сторонами згоди з приводу зазначених обставин.

Доводи касаційної скарги про те, що суди вийшли за межі позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки такі висновки зроблені судом з урахуванням конкретних обставин справи та на підставі висновку органу опіки та піклування, який не містить відомостей, які унеможливлюють прийняття його судом як належний доказ у справі.

Інші доводи касаційної скарги по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, суди на підставі наданих сторонами доказів дійшли правильного висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4 з урахуванням висновку органу опіки та піклування від 18 травня 2016 року, повно та всебічно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні та обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам ЦПК України.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак

С. О. Погрібний Г. І. Усик