Справа № 357/17578/14-ц Головуючий у І інстанції Подрєзова Г.О.

Провадження № 22-ц/780/2887/18 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В.

Категорія 58 19.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Сушко Л.П., Журби С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Черниш С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2016 року у справі за поданням державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області Гасюка Р.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

в с т а н о в и в:

У липні 2016 року державний виконавець МВ ДВС Білоцерківського МРУЮ ГТУЮ у Київській області Гасюк Р.В., за погодженням з в.о. начальника відділу Сівак В.О., звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2 до виконання своїх зобов'язань.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що на виконанні у відділі перебуває виконавчий лист № 357/17578/14-ц, виданий 9 лютого 2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 563 647,56 грн. Постановою від 17 лютого 2016 року відкрито виконавче провадження № 50191411. В межах виконавчого провадження державним виконавцем вживалися заходи щодо перевірки майнового стану боржника, однак останнім не вчинено жодних дій спрямованих на виконання рішення суду.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2016 року подання задоволено. Тимчасово обмежено громадянина України ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до моменту фактичного виконання виконавчого документа № 357/17578/14-ц, 2/357/655/15, виданий 9 лютого 2016 року Білоцерківським міськрайонним судом Київської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 563 647,56 грн.

Ухвала суду мотивована тим, що державним виконавцем надано докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 в добровільному порядку не погашає заборгованість, тим самим ухиляється від виконання зобов'язання за виконавчим документом.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, боржник подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати, з мотивів недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні подання державного виконавця відмовити.

ОСОБА_2 зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що державним виконавцем вчинялися дії щодо примусового виконання рішення суду або надсилання йому у встановленому законом порядку постанови про відкриття виконавчого провадження, тобто факт ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, є недоведеним. Направляючи подання, державний виконавець додав лише копію виконавчого листа та указаної вище постанови, тому у суду першої інстанції не було підстав для його задоволення.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Згідно із статтею 13 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Відповідно до статті 13 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Так, пункті 2 статті 6 вищевказаного Закону передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон наявність невиконаних зобов'язань, але лише до моменту виконання зобов'язань, або забезпечення заставою, якщо інше не передбачене міжнародним договором України.

Згідно із пунктом 18 частини 3 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV у редакції, що діяла на час розгляду подання, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи або керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов'язання за рішенням.

Таким чином, ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків, у зв'язку з чим і здійснюється застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 4 статті 60 ЦПК України у редакції, що діяла на час розгляду подання).

Отже, за змістом вищенаведених правових норм, обов'язковою обставиною, яка підлягає встановленню судом першої інстанції, є факт умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань та доведення цього факту державним виконавцем в порядку, встановленому статті 60 ЦПК України 2004 року.

Перевіривши надані державним виконавцем докази, колегія суддів вважає, що в розпорядженні суду не було достатніх даних про ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань, оскільки на момент звернення з поданням факт такого ухилення боржника повинен вже відбутися і бути об'єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Суд першої інстанції припустився помилки щодо обставин, які мали місце у справі і якими обґрунтовувалися вимоги, оскільки державним виконавцем вказано лише обов'язок боржника сплатити суму заборгованості, однак не визначено в чому саме полягає ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов'язань виконавчим документом.

При цьому, долучені до подання письмові матеріали факту умисного ухилення ОСОБА_2 від погашення кредитної заборгованості не підтверджують, зокрема державним виконавцем долучено лише копії виконавчого листа, постанови про відкриття провадження та заяви стягувача, натомість не надано будь-яких доказів про те, що боржник отримував указану постанову або викликався до виконавчої служби, приховував майно, змінив місце проживання чи роботи з метою ухилення від сплати коштів.

Як зазначав державний виконавець та встановив суд першої інстанції, в межах виконавчого провадження проводилися дії щодо примусового виконання рішення суду, проте згідно матеріалів справи жодних дій щодо стягнення заборгованості за рахунок доходів або майна боржника державним виконавцем не вчинялось.

Невиконання боржником самостійно зобов'язань протягом встановленого строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від сплати заборгованості.

Більше того, від апеляційного перегляду справи встановлено, що рішення Апеляційного суду Київської області від 12 січня 2016 року, на виконання якого було видано виконавчий лист № 357/17578/14-ц від 9 лютого 2016 року, скасовано постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року, тобто на даний час відсутній предмет примусового виконання.

З огляду на викладене, обмеження у праві виїзду боржника за межі України було здійснено судом першої інстанції передчасно, без належного з'ясування фактичних обставин, що підлягають перевірці, тому оскаржувана ухвала про задоволенні подання не відповідає матеріалам справи та вимогам статтей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, й відповідно до вимог статті 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні подання державного виконавця.

У відповідності до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Керуючись статтями 353, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 19 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні подання державного виконавця міського відділу державної виконавчої служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Головного територіального управління юстиції у Київській області Гасюка Р.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_2, заінтересована особа - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Л.П. Сушко

С.О. Журба