Справа № 382/424/18 Головуючий у І інстанції Литвин Л. І.

Провадження № 22-ц/780/3674/18 Доповідач у 2 інстанції Лівінський С. В.

Категорія 26 18.09.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2018 року м. Київ

Справа № 3382/424/18

Апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Березовенко Р.В.,

Олійника В.І.,

секретар судового засідання Немудра Ю.П. ,

позивач - Акціонерне товариство комерційний банк "Приват Банк"(апелянт),

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" , в особі представника Литвиненко Олени Леонідівни, на рішення Яготинського районного суду Київської області, у складі судді Литвин Л.І., від 23 червня 2018 року,(повний текс рішення складено 28 червня 2018 року),

В С Т А Н О В И В:

Статтею 351 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого(території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 8, 9, 11 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується; справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а також заяви і скарги подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк (далі ПАТ КБ) «Приватбанк» звернулося до суду з позовом та просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 січня 2015 року в розмірі 16917,24 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 3869,62 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 2488,88 грн., заборгованості за пенею - 9277,79 грн., а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина), 781,77 - штраф (процентна складова). У зв'язку з тим, що відповідач ухилятися від виконання зобов'язань та заборгованості не погашає, просив стягнути з нього на користь банку вищевказану заборгованість та судовий збір.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 23 червня 2018 року в задоволені позову відмовлено.

Акціонерне Товариство комерційний банк (далі також АТ КБ) «Приватбанк» з вказаним судовим рішенням не погодилося та подало апеляційну скаргу. Просило рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Посилалося на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач судове рішення не оскаржив, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився і відзиву на апеляційну скаргу не подав, що, відповідно до ч. 3 ст. 360 і ст. 372 ЦПК України не перешкоджало перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позову, районний суд виходив з того, що позивачем не було доведено фактів, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Колегія суддів з цим висновком районного суду погодилася, оскільки він ґрунтується на нормах чинного законодавства України та відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 610 цього Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2320цс16 від 22 березня 2017 року і цей висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, не зважаючи на доводи апелянта, районним судом при застосуванні вказаних норм права врахований був правильно.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Розглядаючи спір, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази щодо їх належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тим, на які посилається апелянт, ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права і обґрунтовано відмовив у задоволені позову.

Всупереч твердженням позивача в апеляційній скарзі, ним, в порушення наведених вимог ЦПК України не доведено перед судом, як першої, так і апеляційної інстанцій обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Наявність підстав для нарахування відсотків, комісії, пені та штрафів за кредитом позивач обґрунтовував відповідними положеннями Правил надання банківських послуг, а їх розмір - умовами кредитування.

Разом з тим, всупереч твердження апелянта, Умови і правила надання банківських послуг, на які посилається позивач, як на складову договору банківських послуг, укладеного 23 січня 2015 року з відповідачем, стосуються всього спектру фінансових послуг, що надавалися банком, у тому числі щодо платіжних карт, вкладних операцій, кредитних карт та іншого.

Крім того, витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» підпису позичальника і його реквізитів не містять, а також відсутня дата їх складання та ідентифікуючі ознаки на предмет їх невід'ємності від заяви саме відповідача, а тому вони не можуть вважатися, як це стверджує позивач, належними і допустимими доказами на підтвердження того, що відповідачу на ознайомлення було надано саме ці умови та правила надання кредиту і витяг з Тарифів.

Доводи апеляційної скарги, про те, що сам факт підписання заяви від 23 січня 2015 року і активації картки та користування картковим рахунком свідчать про укладення сторонами кредитного договору на визначених Умовами і правилами надання банківських послуг в Приватбанку і належними та допустимими доказами не підтверджено.

Заява клієнта та інші матеріали, надані банком, крім того, не містять доказів того, що відповідач отримав платіжну картку, а також ПІН-код та підписав картку у спеціально відведеному місці. Ця заява також не містить і номеру картки, яку, за поясненнями апелянта, отримав відповідач і в ній не зазначено умов надання кредиту і розміру ліміту.

Таким чином, оскільки надані банком витяг з Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку не містить підпису відповідача який би підтверджував, що саме ці умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов'язання відповідач зі сплати щомісячних платежів, комісії за несвоєчасне внесення мінімального щомісячного платежу, відсотків, винагороди та неустойки в разі порушення зобов'язання з повернення кредиту, вимоги позивача в наведеній частині районним судом обгрутовано визнано не доведеними.

Інші доводи апеляційної скарги зводиться до помилкового тлумачення норм права, тому висновків суду не спростовують і не свідчать про порушення судом норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства.

Обґрунтовуючи судове рішення, окрім того, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, згідно з яким, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Яготинського районного суду Київської області від 23 червня 2018 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" залишити без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови буде виготовлений не пізніше, як за п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Судді: С.В. Лівінський,

Р.В. Березовенко,

В.І. Олійник