КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29.05.2007 № 3/129
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Андрієнка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -ОСОБА_1, суб”єкт підприємницької діяльності,
ОСОБА_2, довіреність НОМЕР_1 від 23.03.2007р.,
від відповідача -Ковальов В.І., довіреність № 83 від 05.09.2006р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу СПД - фізична особа ОСОБА_1
на рішення Господарського суду м.Києва від 15.03.2007
у справі № 3/129
за позовом СПД - фізична особа ОСОБА_1
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Національне детективне бюро Української секції Міжнародної поліцейської асоціації"
про стягнення 55764,60 грн.
Суть рішення і скарги:
Суб”єкт підприиємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_1 (надалі - Позивач, СПД ОСОБА_1) звернувся в господарський суд м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Національне детективне бюро Української секції Міжнародної поліцейської асоціації” (надалі - ТОВ “Національне детективне бюро Української секції Міжнародної поліцейської асоціації”, Відповідач) про стягнення 55 764,60 грн.
Рішенням господарського суду м. Києва від15.03.2007р. у справі № 3/129 в позові СПД ОСОБА_1 було відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив повністю скасувати рішення господарського суду м. Києва від 15.03.2007р. у справі № 3/129 та прийняти нове рішення у цій справі.
В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що судом першої інстанції було неповно з”ясовано та не доведено обставини, які мають значення для справи, а самі висновки суду, викладені в його рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи. Крім того, на думку СПД ОСОБА_1, судом було порушено норми матеріального і процесуального права, а саме: ст.ст. 202, 203 та 785 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), та ст.ст. 4-2, 4-3, 4-4, 43, 77 і 79 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), що є підставами для скасування вказаного судового рішення
Відповідач відзиву на апеляційну скаргу Позивача не надав, проте його представник в судовому засіданні надав суду свої усні заперечення, в яких не погоджувався з доводами та вимогами Позивача, викладеними ним в апеляційній скарзі і вважав, що рішення господарського суду м. Києва від 15.03.2007р. у справі № 3/129 є законним і обгрунтованим, а тому просив залишити це рішення без змін, а апеляційну скаргу СПД ОСОБА_1 - без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Як вказувалось вище, СПД ОСОБА_1 звернувся в господарський суд м. Києва з позовом до ТОВ “Національне детективне бюро Української секції Міжнародної поліцейської асоціації” про стягнення заборгованості в розмірі 55 764,60 грн., з яких: 50025,30 грн. основної заборгованості, 4 149,87 грн. пені і 1 589,43 грн. трьох відсотків річних, проте рішенням господарського суду м. Києва від 15.03.2007р. у справі № 3/129 в задоволенні позову СПД ОСОБА_1 було відмовлено повністю.
Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що Позивач по справі не довів в суді належними засобами доказування наявність тих обставин, на підставі яких він заявив свої позовні вимоги.
У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з вказаним висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість доводів Позивача та відмову у зв”язку з цим в задоволенні його вимог, з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов”язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
В даному випадку, як видно з матеріалів справи, 05.12.2005р. між СПД ОСОБА_1 (Орендодавець) та ТОВ “Національне детективе бюро Української секції міжнародної поліцейської асоціації” (Орендар) було укладено договір № 1 оренди приміщення (надалі - Договір).
Відповідно до п.п. 1.1. - 1.2. вказаного Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування приміщення, загальною площею 39,0 кв. м., в будівлі за адресою: АДРЕСА_1, що є власністю Орендодавців.
Крім того, згідно умов Договору (п.п. 3.1. - 3.3.) розмір орендної плати за орендоване майно є фіксованим і становить 3 939,00 грн. на місяць та перераховується Орендарем на розрахунковий рахунок Орендодавця не пізніше 20 числа місяця, за який сплачується оренда плата.
Пунктом 2.1. Договору було визначено, що Орендар вступає у строкове платне користування орендованим майном у строк, визначений цим договором, але не раніше дати підписання сторонами Акту приймання - передачі майна.
В пункті 9.1. Договору оренди також зазначено, що його укладено строком на один рік, що діє з 05.12.2005р., але не раніше дати підписання сторонами Акту приймання-передачі майна.
В той же час, в матеріалах справа є долучена Позивачем до матеріалів справи копія Акту приймання-передачі майна, яке є об”єктом оренди по Договору, складеного та підписаного сторонами 26.12.2005р.
Тобто, в даному випадку Договір було укладено 05.12.2005р., а чинності він повинен був набрати з 26.12.2005р.
Разом з тим, пунктом 9.4. Договору оренди було передбачено, що розірвання даного Договору можливе за взаємної згоди сторін, яке відповідно до п. 9.7. цього Договору, тягне за собою припинення його дії.
У зв”язку з цим, Відповідачем було долучено до матеріалів справи оригінал угоди, складеної та підписаної між сторонами 12.12.2005р. (надалі - Угода), дійсність якої заперечував у своїх поясненнях Позивач, про розірвання договору оренди від 05.12.2005р., з якої вбачається, що Орендодавець і Орендар за взаємною згодою розірвали Договір оренди від 05.12.2005р., у зв”язку із запереченнями співвласників орендованого приміщення про передачу його в оренду.
При цьому, за умовами п.п. 2 і 4 вказаної Угоди сторони домовилися про те, що вона набирає чинності з 27.12.2005р. і з цього часу сторони не вважають себе пов”язаними будь-якими правами і обов”язками.
Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов”язання сторін припиняються.
Незважаючи на заперечення Позивача щодо факту укладання вказаної Угоди, суд першої інстанції правильно відхилив такі його твердежння, у зв”язку з таким.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В даному випадку, Позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що Угода про розірвання договору оренди від 05.12.2005р., була визнана недійсною або такою, що не відповідає вимогам закону.
Крім того, згідно ст. 761 ЦК України, право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
В той же час, згідно ч. 1 ст. 358 ЦК України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Як вбачається з матеріалів справи, Орендодавець є співвласником орендованих приміщень загальною площею 117,30 кв. м. в АДРЕСА_1, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 19.06.2003р. Іншими співвласниками цих приміщень є фізичні особи: ОСОБА_3 та ОСОБА_4. При чому, частки у праві власності на вказані приміщення у будинку № 41 по вул. Деміївській у м. Києві між Позивачем та іншими співвласниками є рівними (по 1/3 частин) і в натурі їм не виділялись.
Враховуючи те, що частка Позивача у праві спільної власності на приміщення у будинку АДРЕСА_1 у натурі не була визначена, а об”єктом Договору оренди № 1 від 05.12.2005р. є індивідуально визначене майно, здійснювати розпорядження цим майном, Позивач міг лише за згодою інших його співвласників.
При цьому пояснення Позивача про те, що інші співвласники орендованого майна надали йому згоду на передачу в оренду майна судом до уваги не приймається, оскільки з наявної у матеріалах справи нотаріально посвідченої довіреності від 04.06.2004р., виданою від імені ОСОБА_3 (співвласника майна) на ім”я ОСОБА_1, видно, що Довіритель доручає Повіреному управління і догляд за 1/3 частиною не житлового приміщення у будинку АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності лише укладати і підписувати від його імені договори та угоди, пов”язані з виконанням доручення, зафіксованого у довіреності, тобто - з управлінням і доглядом за 1/3 частиною нежитлового приміщення. Повноваження укладати і підписувати від імені довірителя договори оренди на належну останньому частку майна у спільній власності повіреному, згідно цієї довіреності, надано не було.
Що стосується усної згоди іншого співвласника - ОСОБА_4, то як правильно зазначив суд першої існтанції у своєму рішенні, її наявність на момент укладення Договору оренди № 1 від 05.12.2005р. спростовується текстом Угоди від 12.12.2005р. про розірвання цього Договору.
Інших доказів наявності згоди співвласників на передавання в оренду приміщення, визначеного у пунктах 1.1. і 1.2. Договору оренди, Позивачем надано не було.
З урахування викладеного, суд дійшов вірного висновку про те, що у зв”язку із розірванням між сторонами Договору оренди ще до передачі предмету оренди, у Відповідача не виникло як обов”язку щодо сплати орендної плати, так не мало місця з його боку порушення зобов”язання щодо термінів та розміру орендної плати, встановлених пунктами 3.1 та 3.3. Договору оренди, а через відсутність таких порушень, у Позивача не виникло і права на неустойку у вигляді пені.
Відповідно до ст. 33 ГПК України обов”язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Проте, в даному випадку Позивачем, всупереч вимог вказаної норми закону, не було надано суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
За таких умов, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2007р. у справі 3/129, яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які господарський суд м. Києва визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим.
Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги СПД ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції не знаходить.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Суб”кта підприємницької діяльності - ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 15.03.2007р. у справі № 3/129 за позовом Суб”єкта підприиємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Національне детективне бюро Української секції Міжнародної поліцейської асоціації” про стягнення 55 764, 60 грн., - без змін.
2. Справу № 3/129 повернути до господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
06.06.07 (відправлено)