Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 381/502/17

провадження № 61-23515св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

представник відповідача - ОСОБА_4,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 на заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2017 року у складі судді Соловей Г. В. та постанову Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Матвієнко Ю. О., Суханової Є. М.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

Позовна заява мотивована тим, що між ним та ОСОБА_3 було укладено усний договір про виконання робіт, а саме вчинення останнім консультативних, практичних та юридичних дій щодо продовження договору оренди земельної ділянки, розташованої у АДРЕСА_1. Строк виконання вказаних робіт було встановлено до 28 лютого 2015 року та він передав відповідачу аванс у розмірі 25 000 доларів США.

Вказував, що відповідачем було надано розписку про повернення коштів до 31 грудня 2015 року у разі невиконання робіт.

Зазначав, що на час звернення з позовом, відповідачем роботи виконані не були, а кошти не повернуті.

Ураховуючи наведене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_3 грошові кошти за розпискою від 28 листопада 2014 року в розмірі: 25 000 доларів США - основна сума боргу, 1 673 долари США - 3 % річних, 13 892,63 долари США - втрати від інфляції, а всього 40 565,63 доларів США та судові витрати у справі.

Заочним рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 25 000 доларів США, що становить 659 500 грн згідно з офіційним курсом Національного банку України та судовий збір у розмірі 6 595 грн.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач отримав грошові кошти від позивача за виконання певних робіт, проте своїх зобов'язань не виконав, а кошти не повернув, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення коштів, отриманих у рахунок виконання вказаних робіт, є обґрунтованими.

Разом з тим, суд вважав безпідставними вимоги про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання ОСОБА_3 за договором про виконання робіт не є грошовим, так як предметом договору є надання консультативних, практичних та юридичних робіт, а не повернення в обумовлений сторонами строк грошових коштів ОСОБА_1

Постановою Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 30 травня 2017 року в частині відмови у задоволенні вимог щодо стягнення 3 % річних та в частині стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 % річних у розмірі 1 673 долари США, що складає 44 133,74 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 14 060 грн судових витрат.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів, апеляційний суд вважав висновки суду законними та обґрунтованими у цій частині, посилаючись на частини першу та другу статті 10 Закону України «Про захист прав споживача», відповідно до яких споживачу надано право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим. Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

При цьому, апеляційний суд не погодився з рішенням суду першої інстанції щодо вимог позивача про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, вказавши, що грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, з правовідношення в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що, передаючи ОСОБА_3 кошти, ОСОБА_1 діяв від імені та в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю «Катран-К» (далі - ТОВ «Катран-К»). Вказане підтверджується, зокрема, його поясненнями та протоколом допиту ОСОБА_1 у рамках розслідування кримінальної справи, яким суди не надали правової оцінки.

Посилається на те, що у правовідносинах сторін ОСОБА_1 діяв на підставі довіреності від 24 листопада 2014 року, виданої директором вказаного товариства, проте суди відмовилися витребувати її для огляду та дослідження. Вважає, що зі змісту довіреності можливо було встановити у чиїх інтересах було укладено договір та чиї кошти були передані йому позивачем, а без встановлення цих обставин неможливо правильно вирішити цю справу.

Крім того, вказує, що надані позивачем розписки не містять даних у кого саме бралися кошти та кому вони підлягають поверненню. Суди не встановили вказаних обставин, які підлягають обов'язковому встановленню, та не досліджували оригіналів вказаних розписок.

У серпні 2018 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Вказує, що суди правильно встановили склад учасників справи та обставини справи, а доводи відповідача є безпідставними.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 28 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено усний договір про надання послуг з консультативних, практичних, юридичних дій щодо продовження дії договору оренди земельної ділянки у АДРЕСА_1. Строк дії договору встановлено до 28 лютого 2015 року.

У той же день ОСОБА_1, на виконання вказаного договору, було сплачено ОСОБА_3 частину грошових коштів у розмірі 25 000 доларів США, що підтверджується розпискою останнього (том 1, а. с. 16).

З вказаної розписки вбачається, що відповідач прийняв на себе зобов'язання щодо надання послуг з консультативних, юридичних та практичних дій щодо продовженню договору оренди земельної ділянки у АДРЕСА_1.

Проте, у вказаний строк ОСОБА_3 узяті на себе зобов'язання не виконав і сторони погодили новий строк їх виконання - до 31 грудня 2015 року, про що 27 жовтня 2015 року було складено нову розписку (том 1, а. с. 17).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів, отриманих відповідачем за виконання вказаних послуг, апеляційний суд виходив з того, що відповідач отримав грошові кошти від позивача за виконання певних робіт, проте своїх зобов'язань не виконав, а кошти не повернув, тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є обґрунтованими. При цьому апеляційний суд погодився з доводами позивача про те, що саме ОСОБА_1 є особою, яка має право вимагати повернути собі вказані кошти та відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що позивач діяв в інтересах ТОВ «Катран-К».

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна, оскільки він є передчасним, зроблений без повного та всебічного дослідження усіх обставин справи.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Аналізуючи наведені норми матеріального права можна зробити висновок про те, що вимагати виконання зобов'язання від сторони має право тільки інша сторона правочину.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції 2004 року, чинній на час звернення до суду з позовом, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Тобто, будь-яка особа може звернутися до суду особисто, за своєю ініціативою тільки для захисту своїх прав.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою ОСОБА_3 вказував, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач не був стороною правовідносин, що виникли, а представляв інтереси та діяв від імені ТОВ «Катран-К» на підставі виданої йому товариством довіреності від 24 листопада 2014 року, тому не може вимагати повернення коштів на свою користь.

Зі змісту наданих з позовною заявою протоколу допиту ОСОБА_1 від 13 квітня 2016 року та пояснень ОСОБА_3 від 26 травня 2016 року, наданих у рамках досудового розслідування кримінальної справи за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 190 КК України, вбачається, що ОСОБА_1 передав кошти ОСОБА_3 з метою продовження строку оренди земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, яка перебувала у користуванні ТОВ «Фірма «Катран-К» та ОСОБА_1 мав право представляти інтереси вказаного товариства на підставі довіреності № 4 від 24 листопада 2014 року, виданої директором товариства (а. с. 18-22).

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не звернув увагу на вказані обставини та наведені норми матеріального й процесуального права, не врахував доводів апеляційної скарги відповідача та не надав їм належної правової оцінки.

Крім того, представник відповідача в ході апеляційного перегляду справи звертався до апеляційного суду з клопотаннями про витребування у позивача вказаної довіреності від 24 листопада 2014 року, посилаючись на те, що вона є істотним доказом по справі, оскільки дозволить встановити, між ким виникли правовідносини щодо надання послуг та їх оплати, що має значення для правильного вирішення цієї справи, проте апеляційним судом було необґрунтовано відмовлено у задоволенні вказаного клопотання.

Також судами не було витребувано за клопотанням відповідача оригіналів розписок від 28 листопада 2014 року та від 27 жовтня 2015 року для огляду в суді.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що правовідносини ОСОБА_1 виникли не з ним, а з ТОВ «Катран-К», в інтересах якого діяв позивач, апеляційний суд формально вказав, що матеріали справи не містять жодних доказів, що вказане товариство є учасником спірних правовідносин, а також те, що у копіях розписок, що містяться у матеріалах справи, відсутні відомості про ТОВ «Катран-К».

Проте суд, вказуючи про відсутність доказів, не звернув увагу та не надав оцінку письмовим доказам, а саме вказаним протоколу допиту ОСОБА_1 від 13 квітня 2016 року та поясненням ОСОБА_3 від 26 травня 2016 року, у яких сторони вказували про ТОВ «Катран-К», а також відмовився витребувати у позивача довіреність № 4 від 24 листопада 2014 року, видану товариством, для з'ясування його причетності до виниклих правовідносин.

Передчасними є й висновки апеляційного суду про відсутність у копіях розписок даних про ТОВ «Катран-К», оскільки надані позивачем розписки взагалі не містять даних, від кого ОСОБА_3 отримав кошти та кому він зобов'язується їх повернути.

Верховний Суд України, зокрема, у постановах: від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2789цс16, вказував про необхідність встановлення справжньої правової природи укладеного між сторонами договору, оцінюючи такі докази, як розписки про отримання грошових коштів, у тому числі й між ким такий договір укладено, від кого боржник отримав грошові кошти та кому зобов'язався їх повернути.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог статей 89, 263, 264, 382 ЦПК України не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не дослідив та не встановив усіх обставин, які необхідно встановити для правильного її вирішення, не перевірив доводів апеляційної скарги й не надав їм належної оцінки, формально переглянувши справу в апеляційному порядку на користь позивача.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, збирати нові докази та давати їм оцінку, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В.Синельников

Ю.В. Черняк