Постанова

Іменем України

20 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 740/4803/14

провадження № 61-1432 св 17

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_4,

відповідач -ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Чернігівської області у складі колегії суддів: Онищенко О. І., Губар В. С., Висоцької Н. В. від 23 листопада 2017 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя.

Встановив:

У листопаді 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, поділ спільного майна подружжя.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, посилалася на те, що з ОСОБА_5 вона проживала спільно однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 травня 1998 року по 21 вересня 2014 року у будинку АДРЕСА_1, спільно вели всі фінансові та господарські справи, мали спільний бюджет, разом виховували спільну дитину - ОСОБА_6, батьківство якої визнано за відповідачем відповідно до свідоцтва, виданого 11 вересня 1999 року. Встановлення факту проживання однією сім'єю необхідно позивачу для визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання з відповідачем. ОСОБА_4 зазначала, що на момент знайомства з ОСОБА_5 останній мав у власності будинок АДРЕСА_1, в якому за час спільного проживання здійснені поліпшення, в зв'язку з чим істотно збільшилась його вартість внаслідок спільних трудових та грошових затрат. Крім того, позивач вказувала, що за час спільного проживання сторони придбали автомобіль марки ВАЗ 2112, державний номерний знакНОМЕР_1, побудували гараж, кухню, перекрили дах сараю, поклали тротуарну плитку.

Посилаючись на вказані обставини, просила встановити факт її проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_5 у період з 01 травня 1998 року до 21 вересня 2014 року; визнати об'єктом спільної сумісної власності сторін житловий будинок АДРЕСА_1 Чернігівської області; будівельні матеріали та обладнання, які використані в процесі будівництва гаражу, кухні, перебудови сараю та тротуарну плитку, які розташовані на земельні ділянці по АДРЕСА_1; автомобіль ВАЗ 2112, державний номерний знак НОМЕР_1 та провести їх розподіл наступним чином: виділити позивачу в натурі частину будинку та господарських споруд відповідно до варіанту 2 його розподілу з відступом від ідеальних часток, який визначено висновком експертизи від 14жовтня 2016 року №03-12/16, як першому співвласнику, визнавши за позивачем право власності на це майно; зменшити частку ОСОБА_5 у праві власності на житловий будинок та господарські споруди АДРЕСА_1 до 1/2; виділити відповідачу в натурі майно відповідно до варіанту 2 розподілу домоволодіння по АДРЕСА_1 з відступом від ідеальних часток, який визначено висновком експерта від14жовтня 2016 року №03-12/16, як другому співвласнику, визнавши за ним право власності на це майно; стягнути з позивача на користь відповідача в рахунок сплати за відхилення від ідеальної частки другого співвласника 1/2 частки будинку та господарських споруд, 4540 грн; поділити будівельні матеріали та обладнання, яке використано в процесі будівництва гаражу, кухні, перебудови сараю, як самочинних споруд та тротуарну плитку, що розташовані на земельній ділянці буд. АДРЕСА_1, виділивши їх в повному обсязі відповідачеві і визнавши за ним право власності на них, стягнувши на користь позивача 1/2 частину їх вартості, а саме: 43 952,50 грн; визнати за відповідачем право власності на автомобіль марки ВАЗ2112 і стягнути з нього на користь позивача 1/2 частину вартості, що становить 21 230,64 грн.

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 травня 2017 року позов задоволено; встановлено факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловіка та дружини з 01 травня 1998 року по 21 вересня 2014 року; визнано об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5: житловий будинок АДРЕСА_1; будівельні матеріали та обладнання, які використано в процесі будівництва гаражу, кухні, перебудови сараю, як не узаконених споруд, які розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1; автомобіль марки ВАЗ 2112, державний номерний знакНОМЕР_1.

Поділенов натурі житловий будинок АДРЕСА_1 наступним чином: виділенов натурі ОСОБА_4 1/2 частини будинку АДРЕСА_1, а саме: кімнату 1-1, площею 15 кв. м, кімнату 1-4, площею 10,6 кв. м, загальною площею по будинку 25,6 кв. м, льох, 1/2 частину вбиральні, 1/2 частину колодязя, 1/2 частину колодязя згідно варіанту № 2 висновку експерта від 14жовтня 2016 року № 03-12/16, визнавши за ОСОБА_4 право власності на 53/100 частиниданого житлового будинку; виділенов натурі ОСОБА_5 1/2 частину будинку АДРЕСА_1, а саме: кімнату 1-2 площею 8,1 кв. м, кімнату 1-3 площею 14,1 кв. м, загальною площею по будинку 22,2 кв. м, сарай «Б», 1/2 частину вбиральні, 1/2 частину колодязя, 1/2 частину колодязя згідно варіанту № 2 висновку експерта від 14 жовтня 2016 року № 03-12/16, зменшивши частку ОСОБА_5 у праві власності на даний житловий будинок, визнавши за ним 47/100 частини.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 4 540,00грн компенсації за отримання більшої частки домоволодіння. Поділено будівельні матеріали та обладнання, які використані в процесі будівництва ванни, кухні, гаражу, та будівництва і ремонту тамбура, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, виділивши їх у повному обсязі ОСОБА_5, стягнувши з нього на користь ОСОБА_4 половину їх вартості у розмірі 43 952,50грн. Поділено автомобіль марки ВАЗ 2112, державний номерний знакНОМЕР_1, виділивши його ОСОБА_5, стягнувши з нього на користь ОСОБА_4 половину його вартості у розмірі 21 230,64грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.Знято арешт, накладений ухвалою Ніжинського міськрайонного суду від 06листопада 2014 року, на будинок АДРЕСА_1; автомобіль марки ВАЗ2102 державний номерний знак НОМЕР_5; автомобіль марки ВАЗ 2112 державний номерний знакНОМЕР_1.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що показами свідків, в тому числі показами спільної доньки позивача та відповідача, підтверджено факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 01 травня 1998 року по 21 вересня 2014 року. Оскільки за час спільного проживання вартість спірного будинку збільшилася, тому суд визнав його об'єктом спільної сумісної власності та провів його розподіл. Будівельні матеріали, обладнання яке використано в процесі будівництва та автомобіль марки ВАЗ 2102 суд визнав спільною сумісною власністю сторін, виходячи з доведеності належними та допустимими доказами позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 23 листопада 2017 року заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 травня 2017 року скасовано в частині визнання об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 житлового будинку АДРЕСА_1, вартості перебудови сараю, вартості частини поліпшень та розподілу цих об'єктів, встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у період з 01 травня 1998 року до 01 січня 2004 року та відмовлено у задоволенні цих вимог.

Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 травня 2017 року змінено в частині поділу будівельних матеріалів та обладнання, яке використано в процесі будівництва гаражу, кухні та тамбуру до неї, ванної, улаштування водопостачання, тротуарної плитки, цоколя будинку, зменшивши суму стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 з 43 952,50 грн до 27 076,00 грн та частині розподілу судових витрат, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на загальну суму - з 23 776,00 грн до 7 925,63 грн 63 коп.

В іншій частині рішення суду залишенобез змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції не в повній мірі ґрунтуються на вимогах закону та обставинах справи, тому частково рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та зміні.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу неповно, однобічно та упереджено, не дослідив всіх обставин справи, порушивши норми матеріального та процесуального права, що призвело до помилкового скасування обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у квітні 2018 року до Верховного Суду ОСОБА_5 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_4, а рішення апеляційного суду залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

28 березня 2018 року вказану справу передано на розгляд Верховного Суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною третьою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд вважає, що відсутні підстави для скасування судового рішення, доводи касаційної скарги не підтверджують неправильного застосування судами при розгляді справи норм матеріального права, порушення норм процесуального права з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

За положеннями частини 1 статті5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до пункту 1 розділу VII«Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України), зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина 1 статті 58 Конституції), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набуття ним чинності.

Згідно із частиною 1 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до частини 1 статті 74 СК України (у редакції, чиннійдо 22 грудня 2007 року), якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Судами установлено, що відповідно до актового запису про укладення шлюбу від 21 листопада 1987 року № 703 зареєстровано шлюб відповідача ОСОБА_5 з ОСОБА_7, який розірвано рішенням Ніжинського міського суду Чернігівської області від 09 липня 1998 року та зареєстровано у Відділі реєстрації актів громадянського стану Ніжинського міськвиконкому Чернігівської області за заявою ОСОБА_8 12 лютого 1999 року, актовий запис про розірвання шлюбу № 35. За час перебування у шлюбі ОСОБА_5 з ОСОБА_8, на ім'я відповідача ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що будинок АДРЕСА_1 є власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_8, а тому в задоволенні позовних вимог про визнання об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 будинку по АДРЕСА_1 обґрунтовано відмовив.

З урахуванням положень статті 74 СК України установлено факт проживання позивача ОСОБА_4 з відповідачем ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловіка та дружини в період часу з 01 січня 2004 року по 21 вересня 2014 року.

Починаючи з 1999 року по вересень 2014 року в домогосподарстві по АДРЕСА_1 проведено наступні будівельно-монтажні роботи з урахуванням фізичного зносу матеріалів станом цін на серпень 2016 року: в 1999 році проведено роботи з газопостачання житлового будинку на суму 17 978,00грн; в 2002 році замінено 7 вікон на металопластикові вартістю - 11 820,00грн; в 2003 році обшито будинок сайдингом на суму 1 581,00 грн; в 2006 році побудовано ванну кімнату - 7 613,00 грн; в 2007 році виконано роботи з водопостачання житлового будинку на суму 10 777,00 грн; в 2010 році побудовано гараж - 6 606,00 грн; в 2013 році покладено тротуарну плитку - 4 966,00 грн; в 2013 році побудовано кухню з тамбуром - 23 243,00 грн; в 2013 році замінено вхідні двері на металеві та міжкімнатні двері на суму 296,00 грн (вартість робіт по установці дверей); в 2014 році обшито цоколь металопрофілем на суму 947,00 грн., а всього відповідно до висновку будівельно-технічної експертизи від 14 жовтня 2016 році № 03-12/16 вартість поліпшень, проведених в домогосподарстві по АДРЕСА_1, становить 87 905,00 грн та придбано автомобіль марки ВАЗ 2112, 2005 року випуску, вартістю 42 461,27 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що поліпшення проведені за період з 01 січня 2004 року по 21 вересня 2014 року в домогосподарстві по АДРЕСА_1, а саме: побудова ванної кімнати в 2006 році; виконання робіт з водопостачання житлового будинку в 2007 році; побудова гаражу в 2010 році; укладання тротуарної плитки та побудова кухні з тамбуром в 2013 році; обшиття цоколя будинку металопрофілем в 2014 році на загальну суму 54 152,00 грн є об'єктами спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали суду в якості доказів про джерела походження коштів на придбання матеріалів для улаштування поліпшень будинку, його перебудову по АДРЕСА_1, трудові книжки, що свідчать про отримання ними стабільного доходу в майже однаковому розмірі. Вказане підтверджує, що позивач та відповідач в рівній мірі мають право на частину цих поліпшень.

Установлено, що автомобіль марки «ВАЗ 2112» державний номерний знак НОМЕР_1 придбано під час спільного проживання сторін.

Правильним є висновок апеляційного суду про те, що майно, набуте до 01 січня 2004 року під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їх спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одеспільно набули майно , ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Доводи касаційної скарги вказаних висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального права та процесуального права та зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний будинок є об'єктом спільного майна ОСОБА_5 та ОСОБА_8 Крім того, посилається на те, що судом апеляційної інстанції безпідставно залишено поза увагою докази, які свідчать про спільне проживання сторін саме з 1998 року. Також зазначає, що судом не враховано збільшення вартості будинку у період з 01 січня 2004 року до 21 вересня 2014 року. Слід зазначити, що суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доказам у справі та обґрунтовано дійшов висновку про те, що спірний будинок не може бути об'єктом спільної сумісної власності сторін, оскільки він придбаний відповідачем у період шлюбу з іншою особою. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що поліпшення, проведені у будинку з 1998 по 2004 рік проведені внаслідок спільної праці, зусиль та коштів сторін, тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про стягнення компенсації за проведення газопостачання до будинку, вартості замінених вікон та оббивки будинку сайдингом.

Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено положеннями статті 400 ЦПК України, яким судами надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Підстави для скасування судового рішення відсутні, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Враховуючи наведене, у суду касаційної інстанції відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат судами попередніх інстанцій. Судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на особу, яка подала касаційну скаргу. Учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 та підпунктом 4 пункту 1 Розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 травня 2017 року у нескасованій частині та рішення апеляційного суду Чернігівської області від 23 листопада 2017 року залишити без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги покласти на ОСОБА_4.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська