Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 грудня 2009 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Рівненської області у складі:
головуючого судді - Василевича В.С.
суддів - Григоренка М.П., Ковальчук Н.М.
при секретарі - Чалій Н.О.,
за участю позивачки - ОСОБА_1,
представника позивачки - ОСОБА_2,
представника відповідачки - ОСОБА_3,
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду від 3 листопада 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6 державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 міська рада, про визнання недійсним договору дарування, державного акту на право приватної власності на землю, свідоцтва про право власності на спадщину за законом, визнання порядку користування земельною ділянкою,
в с т а н о в и л а :
Рішенням Рівненського міського суду від 3 листопада 2009 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено повністю. Цим рішенням:
- визнано недійсним договір дарування земельної ділянки 0,0488 га по АДРЕСА_1 від 9 вересня 1999 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8;
- визнано недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії РВ № 01201, виданий Рівненською міською радою 30.09.1999 року ОСОБА_8;
- визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 22 лютого 2005 року, видане Другою Рівненською державною нотаріальною конторою ОСОБА_4 на 2/3 частини земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1.
Провадження по справі в частині визнання порядку користування земельною ділянкою закрито у зв”язку з відмовою позивача від цих вимог.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу. Вважає, що рішення є незаконне та необґрунтоване, постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
_____________________________________________________________________________________________
Справа № 22-1960/2009 Головуючий в 1 інстанції: Кучина Н.Г.
Категорія: 37 Доповідач: Ковальчук Н.М.
Суд безпідставно прийшов до висновку, що ОСОБА_7, укладаючи договір довічного утримання, помилково вважала, що предметом договору є все майно, в тому числі земельна ділянка. Такий висновок спростовується умовами договору довічного утримання від 17.08.1999 року з якого видно, що предметом договору є тільки 64\100 частини будинку. Договір дарування земельної ділянки укладався 9 вересня 1999 року у того ж нотаріуса, що і договір довічного утримання, а тому ОСОБА_7 не могла діяти під впливом помилки при укладення договору дарування. До спірних правовідносин суд застосував статтю 203 ЦК України, яка застосуванню не підлягала. Задовольняючи позов, суд помилково взяв до уваги те, що ОСОБА_7 після смерті продовжувала користуватись земельною ділянкою, а також той факт, що оформлення документів на право власності на земельну ділянку виготовлялось у терміновому порядку. Без будь-яких підстав суд прийшов до висновку, що умови оспорюваного договору містять домовленості про догляд та утримання ОСОБА_7
З цих підстав просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в позові.
В своїх заперечення на апеляційну скаргу відповідачка зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а тому просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_7, укладаючи договір довічного утримання з ОСОБА_8 17.09.1999 року, вважала, що вона передає все належне їй майно, в тому числі і земельну ділянку, а при укладенні договору дарування від 9 вересня 1999 року, вважала, що укладає договір довічного утримання, а тому, в силу вимог ч.1 ст.229 ЦК України, договір дарування земельної ділянки від 09.09.1999 року є недійсним, таким що вчинений внаслідок помилки.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погодитись не може, виходячи із слідуючого.
Відповідно до п.1.9 Прикінцевих положень Цивільного кодексу України 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. До договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 полягають у визнанні недійсним договору дарування від 9 вересня 1999 року, укладеного до набрання чинності ЦК України 2003 року, а тому застосування ст. 229 цього Кодексу безпідставне.
Відповідно до ст.56 ЦК України 1963 року, чинного на час укладення оспорюваного договору,угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.
Помилкою є таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
Дійшовши висновку, що договір дарування був укладений під впливом помилки, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_7 помилялась при укладенні договору довічного утримання від 17.08.1999 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8., згідно якого ОСОБА_7 передала ОСОБА_8 у приватну власність належну їй на праві власності 64/100 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1
Суд першої інстанції, у порушення вимог закону у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, і прийшов до помилкового висновку, що неправильне сприйняття ОСОБА_7 договору довічного утримання щодо предмета договору вплинуло на її волевиявлення при укладенні договору дарування .
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_7 зверталась до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання від 17 серпня 1999 року і рішенням Рівненського міського суду від 13 липня 2004 року договір довічного утримання розірвано, рішення набрало чинності. За встановленими рішенням суду обставинами, підставою для розірвання договору довічного утримання послугувало те, що ОСОБА_8 помер, а спадкоємці відмовились від прийняття майна за договором довічного утримання(а.с.77).
Статтею 243 ЦК УРСР 1963 року було передбачено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.
Як видно з оспорюваного договору дарування від 9 вересня 1999 року ОСОБА_7 подарувала, а ОСОБА_8 прийняв у дар земельну ділянку, площею 0,048 га в АДРЕСА_1 Договір укладений та оформлений у того ж нотаріуса, що і договір довічного утримання (а.с.9,77).
До смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 жодна із сторін договору дарування не оспорювала його дійсності.
Згідно роз?яснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), що діяла під впливом помилки. Під помилкою у даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб?єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.
На думку суду позивачем не надано доказів того, що ОСОБА_7 діяла під впливом помилки при укладенні договору дарування, за яким у відповідності до діючого законодавства на обдарованого мало б покладатись якесь зобов”язання. Також з доводів позивачки не вбачається, що ОСОБА_7 фактично помилялась відносно мотивів правочину, ці факти не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Як видно з матеріалів справи, однією з умов договору довічного утримання від 7.08.1999 року була умова накладення заборони відчуження майна, яке було предметом договору та предметом дослідження у цивільній справі про розірвання договору довічного утримання.
З умов оспорюваного договору дарування не вбачається, що ОСОБА_8 за даним договором мав будь-яке зустрічне зобов”язання.
За таких обставин оспорюваний договір не можна вважати таким, що вчинений під впливом помилки.
Оскільки, решта позовних вимог є похідними від вимог про визнанням недійсним договору дарування, то вони задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно визначився у правовідносинах, що виникли між сторонами і неправильно застосував норми матеріального та процесуального права,а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду слід скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, ЦПК України колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 3 листопада 2009 року скасувати.
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6 державна нотаріальна контора, Рівненська міська рада, про визнання недійсним договору дарування, державного акту на право приватної власності на землю, свідоцтва про право власності на спадщину за законом, визнання порядку користування земельною ділянкою.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним чинності.
Головуючий суддя: підпис Василевич В.С.
Судді підпис Григоренко М.П..
підпис Ковальчук Н.М.
Згідно:суддя-доповідач Ковальчук Н.М.