Справа № 540/538/15-ц

Номер провадження 2/540/38/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2018 Машівський районний суд Полтавської області у складі :

головуючого - судді Косик С.М.

за участю секретаря Ткач Н.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

співвідповідачів ОСОБА_3

ОСОБА_4

представника співвідповідача ОСОБА_5

представника третьої особи Асанової Р.Ш.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Машівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селещинської сільської ради Машівського району Полтавської області, співвідповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Машівська державна нотаріальна контора Полтавської області про визнання недійсним свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок, -

відповідно до ч.1 ст.268 ЦПК України в судовому засіданні 04.09.2018 року проголошено вступну та резолютивну частину Рішення, -

в с т а н о в и в :

у травні 2015 року позивач звернулася до суду зі вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 10.10.1979 р. нею укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з ОСОБА_7, відповідно до якого вона придбала будинок за адресою АДРЕСА_10. Договір посвідчено секретарем виконкому Селещинської сільської ради, не скасований і до нього не вносились ніякі зміни. 15.01.1990 р. батько позивачки ОСОБА_8 зареєстрував право особистої власності на вказаний житловий будинок та отримав свідоцтво про право особистої власності на нього, яке видане на підставі рішення виконкому Селещинською сільської ради народних депутатів №26 від 12.04.1988 р., зареєстровано та виготовлено технічний паспорт. Однак згідно архівної виписки з книги засідань протоколів засідань виконавчого комітету Селещинської сільської ради народних депутатів за 1988 р. рішення 26 має назву «Про оздоровлення дітей Селещинської середньої школи в літній період», а рішення про визнання права власності на будинок за ОСОБА_8 не виявлено.

ІНФОРМАЦІЯ_6. її батько- ОСОБА_8 помер, за життя написав заповіт. До складу спадщини ввішов і вищевказаний житловий будинок. Їй було відмовлено у державній реєстрації права власності за договором купівлі-продажу, так як дане право вже зареєстроване.

Про наявність рішення сільської ради та свідоцтва про право власності батька на житловий будинок вона дізналася під час отримання свідоцтва про право власності за заповітом у нотаріуса, а тому вважає, що перебіг позовної давності почався з того часу, коли вона дізналася про порушене право, тобто з 01.07.2014 р.

У зв'язку з наведеним позивач просить поновити строк на визнання недійсним свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_11, яке видане 15.01.1990 р. ОСОБА_8 на підставі рішення виконавчого комітету Селещинської сільської ради народних депутатів №26 від 12.04.1988 р., що було зареєстровано 22.01.1990 р. в КП «Полтавське міжміське бюро технічної інвентаризації» в книзі №1 за реєстрованим №89, а саме з 01.07.2014 р.; визнати недійсним вищевказане свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок.

У відзиві на позов співвідповідач ОСОБА_4 просила в задоволенні позову відмовити та застосувати строк позовної давності. В обгрунтування своїх доводів зазначила, що позивач достеменно знала про належність спірного будинку батькові ОСОБА_8, оскільки проживала в одному населеному пункті з батьком, спілкувалася з ним, ніколи не утримувала і не утримує на даний час будинок, обізнана що батько набув право власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, як власник будинку, ним проведена газифікація помешкання. Після смерті батька ОСОБА_1 прийняла у спадщину належний батькові будинок та не оспорювала факт віднесення вказаного майна до спадкового (а.с.202-204 т.1).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що в 1979 році після навчання була направлена на роботу в с.Селещина Машівського району. Батьки жили в с.Павлівка і їй було далеко до роботи, а тому вона за допомогою рідних купила будинок в с.Селещина і вся рідня переїхала з нею. В 1981 році вона вийшла заміж та пішла жити до чоловіка, всі документи, в тому числі і на будинок, залишилися вдома, вона ними не цікавилася, всі знали що будинок належить їй. В ІНФОРМАЦІЯ_7 померла мама і вона доглядала за батьком, в 2001 році з'явилася ОСОБА_4, батько з нею одружився. Спочатку з останньою в неї були хороші стосунки, після складення в 2004 році батьком заповіту на її, позивача, користь, відносини поступово погіршились. Батько помер в ІНФОРМАЦІЯ_9 і коли вони з братом забирали особисті речі з будинку, вже після оформлення спадщини, побачили договір купівлі-продажу будинку на її ім'я, вірніше брат їй передав зазначений документ. Будинок прийняла в спадщину після смерті батька, бо забула що будинок рахується за нею. Про існування свідоцтва про право власності на будинок на ім'я батька дізналася від нотаріуса, якій оригінали документів надала ОСОБА_4

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, оскільки рішення, на підставі якого батькові позивача - ОСОБА_8, було видано свідоцтво про право власності на будинок, сільською радою не приймалося та позивачу не видавалось, ОСОБА_1 з поважних причин пропустила строк для оскарження указанного свідоцтва, оскільки про його існування дізналася тільки в нотаріуса після отримання свідоцтва про право на спадщину на будинок, оригінали правовстановлоюючих документів нотаріусу надавала ОСОБА_4 Коли позивач зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, забула про існування договору купівлі- продажу будинку, за життя батька думала що будинок належить йому. Також пояснив, що договір купівлі-продажу будинку укладено належним чином, про що свідчить запис про вчинення нотаріальної дії, співвідповідачем ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності не заявлено.

Відповідач ОСОБА_4 просила в задоволенні позову відмовити, пояснивши, що в будинку АДРЕСА_1 вона проживає з 2000 року, з того часу як одружилася з власником житла - ОСОБА_8, про те, що позивач ОСОБА_1 являється власником будинку остання ніколи не говорила, як і про існування договору купівлі-продажу. ОСОБА_1 ніколи не утримувала будинок і не утримує на даний час. Позивач та її брат ОСОБА_3 не заперечували щоб вона проживала в будинку та приписалася в ньому, приходили до батька, відвідували його та ніколи не говорили що будинок належить позивачу, померлий ОСОБА_8 завжди вважався власником будинку.

Представник співвідповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 проти задоволення позову заперечувала з тих підстав, що ОСОБА_1 фактично не оспорює належність будинку померлому батькові, приймаючи спадщину після якого не ініціювала питання виключення будинку із спадкового майна. Вважає що ОСОБА_1 забула про те, що являється власником будинку, а не про наявність свідоцтва про право власності на ім'я батька ОСОБА_8, а тому позовна давність пропущена без поважних причин і тільки видача ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину на частку будинку до майна померлого батька спонукала позивача звернутися до суду з позовом, вона ніколи не опікувалася будинком, бо знала що він належить батькові .

Представник Селещинської сільської ради в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив письмову заяву з проханням слухати справу без участі представника сільської ради, з рішення суду погоджується (а.с.26,154,185 т.1).

Співвідповідач ОСОБА_3 позов визнав та просив його задовольнити, пояснивши, що в документах, які він забрав з будинку після смерті батька, знайшов договір купівлі-продажу на ім'я ОСОБА_1 та з указаним договором пішов до нотаріуса та в сільську раду.

Державний нотаріус Машівської ДНК Асанова Р.Ш. при вирішенні справи покладається на розсуд суду та повідомила, що першою із заявою про прийняття спадщини до майна померлого ОСОБА_8 звернулася його дружина ОСОБА_4, заповіт надали діти померлого - ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які також вже після отрмиання свідоцтв про право на спадщину звернулися до неї з договором купівлі-продажу будинку на ім'я ОСОБА_1 При отриманні свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 не заперечувала що будинок належить її померлому батькові.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, представника третьої особи та дослідивши письмові докази, прийшов до такого висновку.

Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_8 в АДРЕСА_7 помер батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 (а.с.5,6, 13 т.1), який за життя склав заповіт та все майно заповів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в рівних частинах (а.с.12 т.1).

До складу спадщини після смері ОСОБА_8 увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 Машівського району Полтавської області та вказаний житловий будинок був успадкований ОСОБА_1, ОСОБА_3 по 5/12 частини на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 1 липня 2014 року та ОСОБА_4 - 2/12 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 серпня 2014 року (а.с.14-16, 45,46 т.1).

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Згідно із змістом ст. ст. 11, 15 Цивільного кодексу України, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства України. Кожна особа має право на судовий захист. Отже об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Встановлено, що 10 жовтня 1979 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу жилого будинку, відповідно до якого позивачем було придбано будинок в АДРЕСА_7. Договір посвідчено секретарем виконкому Селещинської сільської ради Стоян О.П., та зареєстровано в книзі для запису нотаріальних дій під № 37 від 10 жовтня 1979 року (а.с.8 т.1).

За довідками Селещинської сільської ради від 03.03.2015 року будинок АДРЕСА_2 в с.Селещина Машівського району згідно даних погосподарської книги НОМЕР_4 за 1977-1979 роки особовий рахунок НОМЕР_3 належав ОСОБА_7 та договір купівлі-продажу указаного будинку посвідчено секретарем виконкому Селещинської сільської ради, зареєстровано в журналі реєстрації нотаріальних дій 10.10.1979 року за реєстровим номером 37, договір не скасований і до нього не вносилися зміни (а.с.9,10 т.1).

За життя батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8, 15 січня 1990 року, зареєстрував право особистої власності на жилий будинок АДРЕСА_2 в с.Селещина Машівського району та отримав свідоцтво про право особистої власності на вказаний жилий будинок, яке видане на підставі рішення виконкому Селещинської сільської ради народних депутатів від 12.04.1988 року № 26, що було зареєстровано 22 січня 1990 року в КП «Полтавське міжміське бюро технічної інвентаризації», в книзі № 1, за реєстровим № 89, та виготовив технічний паспорт на жилий будинок (а.с.11, 217-219 т.1).

Натомість за відомостями з архівної виписки за № 01-35/23 від 30.04.2015 року, у книзі протоколів засідань виконавчого комітету Селещинської сільської ради народних депутатів Машівського району Полтавської області за 1988 рік, протокол № 4 від 12.04.1988 року рішення № 26 має назву «Про оздоровлення дітей Селещинської середньої школи в літній період». Рішення про визнання права власності на будинок за ОСОБА_8 за 1988 рік не виявлено. У книзі протоколів сесій Селещинської сільської ради народних депутатів за 1994 рік міститься запис про надання земельної ділянки під забудову ОСОБА_8 та у книзі протоколів сесій Селещинської сілсьької ради за 2004 рік міститься запис про передачу безоплатно у власність земельної ділянки площею 0,3230 га ОСОБА_8 (а.с.18 т.1).

Рішенням Селещинської сільської ради від 16.121998 року змінено адресу житлового будинку АДРЕСА_8 на АДРЕСА_9 (а.с.80 т.1).

Рішенням від 17.03.2015 року державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_10 реєстраційної служби Машівського районного управління юстиції відмовила ОСОБА_1 у державній реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_3 (а.с.17 т.1).

З виписок з погосподарських книг №№11,13 Селещинської сільської ради за 1980-2015 роки убачається, що позивач ОСОБА_1 в період часу з 1979 по 1980 рік була зареєстрована у вказаному господарстві та значилася головою колгоспного двору. З 1981 року позивач знята з реєстрації (а.с.207-216 т.1).

Співвідповідач проживає і зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_2 в АДРЕСА_7 з 13.10.2000 року, що стверджується довідкою Селещинського старостинського округу від 17.04.2018 року та виписками з по господарської книги НОМЕР_5 Селещинської сільської ради за 1996-2000 роки (а.с.205-216 т.1).

Так як спірні правовідносини між сторонами виникли до 01 січня 2004 року, суд застосовує для вирішення спору норми ЦК України в редакції 1963 року.

Згідно з ч.1 ст.227 ЦК України 1963 р. договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідченим, якщо хоча б однією стороною являється громадянин.

За ч.2 ст. 227 ЦК України 1963р. договір купівлі - продажу підлягає реєстрації у виконавчому комітеті сільської ради.

За діючим на той час законодавством зазначена реєстрація була необхідна тільки для обліку будівель та виявлення їх дійсних власників, але момент виникнення права власності на будинок не пов'язувався з реєстрацією договору купівлі - продажу будинку у виконавчому комітеті, так як реєстрація договору купівлі - продажу будинку сама по собі не впливала на дійсність договору. Фактично у виконавчому комітеті відбувалася реєстрація вже виниклого права власності. І тільки з прийняттям нового ЦК України право власності на нерухоме майно за договором відчуження стало пов'язуватися з моментом реєстрації правочину, про що свідчить системний аналіз статті 210, частини третьої статті 640 та статті 657 ЦК України.

Таким чином, за наявності нотаріально посвідченого договору-купівлі продажу спірного будинку укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_1, за відсутності відповідного рішення сільської ради, Селищинська сільська рада не мала права видавати 15.01.1990 року свідоцтво на право власності жилого будинку на ім'я ОСОБА_8

Розглядаючи доводи позивача про поновлення строку позовної давності та клопотання співвідповідача ОСОБА_4 та її представника щодо застосування зазначеного строку, суд зазначає, що відповідно до ст.71 ЦК України 1963 р., загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється у три роки.

За ст.76 ЦК України 1963 року перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 80 ЦК УРСР 1963 р.).

Аналогічні правові норми містяться і в ст. ст. 256, 257, 261, 267 нині чинного ЦК України.

Правова конструкція ст. 76 ЦК УРСР 1963 року та ст. 261 нині чинного ЦК України полягає в тому, що початок перебігу позовної давності законодавець пов'язує не тільки з днем, коли особа дізналася (довідалася) про порушення свого права, а й з днем, коли вона повинна була (могла) про це дізнатися.

Суд вважає що в судовому засіданні достовірно встановлено обізнаність позивача про видачу її батьку в 1990 році свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1, оскільки ОСОБА_1 уклавши в 1979 році договір купівлі-продажу спірного будинку та будучи знятою в 1981 році з реєстрації в зазначеному будинку, продовжувала проживати в с.Селещина Машівського району та спілкувалася з батьками, відвідувала їх, вважала батька власником будинку і земельної ділянки для обслуговування указаного будинку та прийнявши спадщину після смерті батька, не заявила про виключення будинку зі складу спадкового майна.

Вказаний висновок стверджується також поясненнями позивача щодо обізнаності про заповіт, складений батьком на її користь.

Таким чином, з огляду на те, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду за захистом своїх прав і не надано належних доказів поважності причини пропуску зазначеного строку, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Вказаний висновок ґрунтується також на правовій позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 21 травня 2014 року у справі № 6-7цс14.

За таких обставин незастосування судом позовної давності чи поновлення цього строку у даній справі було б порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно права на справедливий суд в контексті вирішення спору на підставі чинних положень національного законодавства (прав та обов'язків сторін цивільного характеру) і порушувало б принцип правової визначеності.

У відповідності зі ст.141 ЦПК України судові витрати відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-18, 141, 209-241, 259, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Селещинської сільської ради Машівського району Полтавської області, співвідповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Машівська державна нотаріальна контора Полтавської області про визнання недійсним свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Машівський районний суд Полтавської області.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка с. Павлівка Машівського району Полтавської бласті, зареєстроване місце проживання (згідно паспортних даних): АДРЕСА_6, паспорт громадянина України серія НОМЕР_6 виданий Машівським РВ УМВС України в Полтавській області 23.05.1996 р., реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідач - Селещинська сільська рада Машівського району Полтавської області, місце знаходження: 39400, смт Машівка, вул. Незалежності, 93 Полтавська область, Код 21047649.

Співвідповідач - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженець с. Павлівка Машівський район Полтавська область, зареєстроване місце проживання (згідно паспортних даних): АДРЕСА_4 Машівського району Полтавської області, паспорт громадянина України серія НОМЕР_7 виданий Машівським РВ УМВС України в Полтавській області 24.06.2005 р., реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2.

Співвідповідач - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, жителька АДРЕСА_5 Машівського району Полтавської області, паспорт громадянина України серія НОМЕР_8 інші відомості відсутні.

Третя особа - Машівська державна нотаріальна контора Полтавської області, місце знаходження: смт Машівка, вул. Незалежності, 111 Полтавська область, інші відомості відсутні.

Повний текст рішення складено 18.09.2018.

Суддя С.М.Косик