СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
07 червня 2007 року | Справа № 2-11/1849-2007А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
секретар судового засідання
за участю представників сторін:
позивача: Яковлев С.О., дов. б/н від 24.05.2006 року;
відповідача: Окул Н.Л., дов. №№ 1683 від 15.12.2006 року;
розглянувши апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Цикуренко А.С.) від 03 квітня 2007 року у справі № 2-11/1849-2007А
за позовом Ялтинської міської санітарно-епідеміологічної станції (вул. Руданського, 41, м.Ялта, АР Крим, 98600)
до Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим (вул. Павленка, 20, м.Сімферополь, 95006)
про визнання недійсним рішення
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду АР Крим від 03.04.2007 року у справі № 2-11/1849-2007А позов Ялтинської міської санітарно-епідеміологічної станції задоволено. Суд скасував рішення Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим від 25.12.2006 року № 82 про стягнення економічних санкцій у сумі 57433,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 114866,00 грн., скасував розпорядження Державної інспекції з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим від 25.12.2006 року № 107.
Не погодившись з постановою господарського суду АР Крим, Державна інспекція з контролю за цінами в Автономній Республіці Крим звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, у задоволенні позову Ялтинської міської санітарно-епідеміологічної станції відмовити.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2002 року № 1544 було затверджено Перелік робіт і послуг у сфері забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, які виконуються і надаються за плату, а Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 було затверджено тарифи (прейскуранти) на роботи і послуги, що виконуються за плату установами та закладами державної санітарно-епідеміологічної служби. Відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України тарифів на послуги, що надаються за плату закладами санітарно-епідеміологічної служби, податок на додану вартість в розмірі 20% окремим рядком понад тарифу не виділено. Таким чином, відповідач вважає, що вказаний податок було необгрунтовано включено до складу тарифів. При цьому, роз’яснення Державної податкової адміністрації від 15.09.2003 року № 801/5/15-2416 стосовно необхідності додавання податку на додану вартість до тарифів на послуги державної санітарної епідеміологічної служби відповідач вважає не правомірним.
Також державна інспекція з контролю за цінами в АР Крим вказує, що при наданні рахунків при виконанні платних послуг позивачем не завжди застосовувались знижаючи коефіцієнти, що у рахунках надавались тарифи не за одно дослідження, а за дослідження одного показника, тобто за одно дослідження позивачем вилучався подвійний тариф.
Представник позивача у судовому засіданні з доводами апеляційної скарги не погодився, вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції законною та обгрунтованою.
У судовому засіданні оголошувалась перерва з 04 по 07 червня 2007 року.
Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, судовою колегією встановлено наступне.
З 11.12.2006 року по 18.12.2006 року Державною інспекцією з контролю за цінами в Автономної Республіці Крим було проведено перевірку дотримання Ялтинською міською санітарно-епідеміологічною станцією вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351 „Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи та послуги, які виконуються та надаються за платню установами і організаціями державної санітарно-епідеміологічної служби” щодо правильності формування і застосування тарифів на роботи і послуги за період з 01.01.2006 року по 31.05.2006 рік. Було виявлено необгрунтоване застосування позивачем додаткової націнки до тарифів у розмірі 20 відсотків у вигляді податку на додану вартість.
За результатами перевірки було складено акт № 0949 від 18.12.2006 року, згідно з яким, у результаті порушення Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351, позивачем було необгрунтовано отримано виручку у розмірі 57432,89 грн. Така виручка складалась з суми у розмірі 53445,5 грн. –за застосування ПДВ та 3987,39 грн. –з досліджень, до яких застосувався подвійний тариф.
25.12.2006 року відповідачем відносно позивача було ухвалено рішення № 82 „Про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін” та розпорядження № 107 „Про усунення порушення державної дисципліни цін”. Відповідно до рішення Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим, позивач необгрунтовано застосував додаткову націнку у вигляді податку на додану вартість у розмірі 20 відсотків до тарифів, які затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2003 року № 1351, з приводу чого у позивача вилучалось до державного бюджету одержана виручка у розмірі 57433,00 грн. та застосовувались штрафні санкції у подвійному розмірі від одержаної виручки у розмірі 114866,00 грн.
Не погодившись з рішенням Державної інспекції з контролю за цінами в АР Крим, Ялтинська міська санітарно-епідеміологічна станція звернулась до господарського суду АР Крим з позовом про скасування рішення № 85 від 25.12.2006 року.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши правильність застосування господарським судом при винесенні оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються система оподаткування в Україні, податки і збори. Принципи побудови системи оподаткування в Україні, види податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов’язки і відповідальність платників визначаються законом України „Про систему оподаткування”, яким передбачено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов’язкових платежів) і пільги щодо оподаткування можуть встановлюватись або змінюватись тільки законами про оподаткування (частина 3 статті 1). Платники податку на додану вартість, об’єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій визначаються Законом України „Про податок на додану вартість”.
Згідно з пунктом 3.1 статті 3 Закону України „Про податок на додану вартість”, операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України є об’єктом оподаткування.
Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Закону України „Про податок на додану вартість”, об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цім Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.
Пунктом 4.1. статті 4 зазначеного закону передбачено, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включається в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.
Статтею 6 закону України „Про ціни і ціноутворення” передбачено, що в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Згідно зі статтею 8 Закону України „Про ціни і ціноутворення”, державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення: державних фіксованих цін (тарифів), граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів та іншими методами, введеними Кабінетом Міністрів України.
За змістом статті 35 Закону України „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, сплата послуг у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя, що не відносяться до медичної допомоги населенню, здійснюється за тарифами та прейскурантами, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Так, 27.08.2003 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 1351 „Про затвердження тарифів (прейскурантів) на роботи і послуги, які виконуються і надаються за платню установами і організаціями державної санітарно-епідеміологічної служби”, якою користується позивач у процесі своєї діяльності.
11.05.2006 року до зазначеної вище Постанови, Постановою Кабінету Міністрів України № 662 було внесено зміни, з яких вбачається, що тарифи (прейскуранти) складені без урахування податку на додану вартість.
При цьому, здійснювати міркування щодо наявності ПДВ у складі тарифів (прейскурантів) до внесення цих змін, судова колегія вважає безпідставним.
Відповідно до підпункту 4.4.2. Закону України „Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податковими роз’ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Роз’яснення окремих положень податкового законодавства надаються контролюючими органами у порядку, визначеному відповідним центральним (керівним) органом контролюючого органу, виходячи із положень підпункту 4.4.1. цього пункту, принципів оподаткування, викладених у Законі України „Про систему оподаткування” та економічного змісту податку, збору (обов’язкового платежу), який розглядається.
У податковому роз’ясненні Державної податкової адміністрації України від 15.09.2003 року № 8101/5/15-2416 вказується про необхідність додавати до законодавчо визначеної ціни податок на додану вартість при здійсненні операцій з надання платних санітарно-епідеміологічних послуг.
Позивачем додатково до суду також було надано Роз’яснення Державної податкової адміністрації АР Крим від 23.04.2007 року № 968/10/15-216, згідно з яким ціна робіт (послуг), які виконуються на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2003 року №1351, вказується в гривнях, без врахування податку на додану вартість. Таким чином вбачається незмінність правової позиції податкового органу.
В той же час, відповідно до підпункту „д” пункту 4.4.2 Закону України „Про порядок погашень зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, не може бути притягнутий до відповідальності платник податків, якій діяв згідно до наданого йому податкового роз’яснення (при відсутності податкових роз’яснень за цим питанням, які мають пріоритет) чи узагальнюючим податковим роз’ясненням тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз’яснення чи узагальнене роз’яснення було змінено чи скасовано, чи надане нове податкове роз’яснення такому платнику податків чи узагальнене податкове роз’яснення, яке суперечить попередньому, яке не було скасовано (відізвано).
Тому, дії позивача відповідно до податкових роз’яснень не утворюють підстав для застосування до нього економічних санкцій як виду відповідальності. Думка відповідача про те, що роз’яснення Державної податкової адміністрації АР Крим не можна вважати правомірним, не підтверджено посиланням на норми права.
Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що при справлянні плати за надання послуг у сфері забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, розмір цієї плати збільшується на суму податку на додану вартість, а тому відсутні передбачені законом підстави для застосування до позивача фінансових санкцій за порушення дисципліни ціноутворення.
Щодо застосування позивачем подвійного тарифу при здійсненні ним досліджень, за які відповідачем було нараховано необгрунтовано отриману виручку у розмірі 3987,39 грн., судова колегія зазначає наступне.
В акті відповідача № 0949 від 18.12.2006 року та в апеляційній скарзі вказується, що позивачем виставлялись рахунки не за одне дослідження, а за одне дослідження одного показника. У якості доводу зазначено, що пунктом 104 Постанови Кабінету Міністрів України № 1351 від 27.08.2003 року передбачено тариф у розмірі 13,12 грн. за одне дослідження „визначення хлоридів, хлору остаточного титрометричним засобом”. Таким чином, за одне дослідження брався подвійний тариф.
Заслухавши пояснення позивача, судова колегія вважає, що при визначенні хлоридів та хлору остаточного, виконуються 2 різних дослідження за двома різними діючими Державними стандартами (4245-72, 18190-72). Тому, за цим доводом відповідача не існує будь-яка обгрунтована підстава.
Щодо інших порушень за виставленими та сплаченими рахунками, то, згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує про адміністративного позову. Однак, відповідачем не надавалось суду належних доказів в обгрунтування власної позиції.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог Ялтинської міської санітарно-епідеміологічної служби та правомірність їх задоволення судом першої інстанції.
Статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 198 п.1, 200, 205 п.1, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.04.2007 року у справі №2-11/1849-2007А залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя
Судді