КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06.06.07 р. № 25/552-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - ОСОБА_2 - дов. б/н від 26.04.2007р.;
від відповідача - Терещенко О.В. - дов. №8107/9/10-008 від 06.11.2006р.;
Клименко Є.С. - дов. №10094/9/10-008 від 27.12.2006р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.01.2007
у справі № 25/552-А
за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва
про визнання недійсним рішення
Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2007р. змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у наступному складі: головуючий суддя Лосєв А.М., судді: Гарник Л.Л., Зубець Л.П.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва від 04.04.2006р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 599 131,00 грн.
В доповненнях до позовної заяви позивач уточнив свої вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва НОМЕР_1 від 04.04.2006р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на момент виникнення та існування правовідносин між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер” він не знав і не міг знати про існування рішення Святошинського районного суду м. Києва, яким визнано недійсними установчі документи Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер”, а органами державної податкової служби скасовано реєстрацію товариства як платника податку на додану вартість та анульовано свідоцтва платника податку на додану вартість з моменту видачі. Підставою для прийняття такого рішення стали порушення, допущені вищезазначеним товариством під час їх державної реєстрації та реєстрації в якості платників податку на додану вартість, а також неподання ними податкової звітності у встановлені законодавством порядку та строки. Зважаючи на вищенаведене, позивач вважає, що його вина у порушенні Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер” податкового законодавства в частині неподання податкової звітності у встановленому порядку, а також непогашення ними податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість, що виникли внаслідок правовідносин з позивачем, відсутня, а тому відповідальність за вказані порушення не може застосовуватись до позивача. За таких обставин, визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні є безпідставним та необґрунтованим.
Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що позивачем було втрачено право на податковий кредит з податку на додану вартість, оскільки він включив до його складу суми податку на додану вартість згідно податкових накладних, виданих Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер” у 2005 році, проте, установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість вказаного підприємства визнано недійсними за рішенням суду. Окрім того, позивачем не підтверджено правомірність включення до складу податкового кредиту за квітень, липень, серпень 2003р. та січень 2004р. податку на додану вартість у розмірі 11 540,00 грн.
Постановою Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. у справі №25/552-А позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва НОМЕР_1 від 04.04.2006р., а також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 121,40 грн.
Не погоджуючись із зазначеною Постановою, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із заявою про апеляційне оскарження б/н від 08.02.2007р. та апеляційною скаргоюНОМЕР_2 від 20.07.2007р., в якій просить скасувати Постанову Господарського суду міста Києва у справі №25/552-А від 30.01.2007р. та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2007р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2007р. вказану апеляційну скаргу було призначено до розгляду у судовому засіданні 11.04.2007р.
Відповідно до ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства, розгляд справи було відкладено з 11.04.2007р. до 25.04.2007р., з 25.04.2007р. до 16.05.2007р., з 16.05.2007р. до 30.05.2007р.
У судовому засіданні 30.05.2007р., у відповідності до ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, з метою дослідження доказів, наданих сторонами, та дослідження матеріалів, наявних у справі, було оголошено перерву до 06.06.2007р.
У судовому засіданні 25.04.2007р. представником відповідача були надані письмові пояснення до апеляційної скарги НОМЕР_3 від 25.04.2007р.
25.04.2007р. до Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу б/н від 25.04.2007р.
У судовому засіданні 06.06.2007р. представником позивача були подані письмові пояснення б/н від 06.06.2007р.
У судовому засіданні 06.06.2007р. представником відповідача було подано розрахунок штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до позивача згідно з Актом перевірки НОМЕР_4 від 04.04.2006р.
Представники відповідача у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі, просили суд її задовольнити та скасувати Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/552-А, прийнявши нову, якою в задоволенні позову відмовити.
Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти апеляційної скарги з підстав, викладених в запереченнях на апеляцій скаргу та додаткових письмових поясненнях, просив суд відмовити в її задоволенні і залишити без змін Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/552-А як таку, що прийнята з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2003р. по 31.12.2005р., про що складено Акт НОМЕР_4 від 04.04.2006р. (далі за текстом - Акт перевірки).
В ході перевірки було виявлено заниження позивачем податку на додану вартість за квітень, липень, серпень 2003р., січень 2004р. та січень-грудень 2005р. у розмірі 402 354,00 грн. Даний висновок мотивовано тим, що позивач порушив пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а саме:
- завищив податковий кредит за квітень, липень, серпень 2003р. та січень 2004р. на 11 540,00 грн., внаслідок віднесення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, які не підтверджені податковими накладними;
- занизив податок на додану вартість у розмірі 390 814,00 грн. по господарським операціям з Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер” та відніс до складу податкового кредиту у відповідних періодах 2005р. податок на додану вартість, згідно податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер”, установчі та фінансово-господарські документи якого були визнані недійсними за рішенням суду та анульовано свідоцтво платника податку на додану вартість.
На підставі Акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення НОМЕР_1 від 04.04.2006р., яким відповідно до пп.“б” пп.4.2.2 п.4.2 ст. 4, пп.17.1.3 п.17.1 ст. 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 599 131,00 грн. (402 354,00 грн. - основний платіж, 196 777,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).
Судом першої інстанції було встановлено, що 01.01.2004р. між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер” було укладено договір №1, згідно з яким Товариство з обмеженою відповідальністю “Данклер” зобов'язалось виконати комплекс робіт на теплотехнічному обладнанні в об'ємі та строки, погодженими сторонами в даному Договорі (п.1.1 договору).
Протягом 2005р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Данклер” виконало роботи за Договором №1 від 01.01.2004р. на загальну суму 2 344 884,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 390 814,00 грн.), а позивач прийняв та оплатив їх, що підтверджується відповідними Актами виконання робіт та податковими накладними, наявними в матеріалах справи.
На підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер”, позивач відніс до складу податкового кредиту у відповідних звітних періодах 2005р. податок на додану вартість у загальному розмірі 390 814,00 грн., з них: січень 2005р. - 6 491,00 грн., лютий 2005р. - 14 767,00 грн., березень 2005р. - 17 486,00 грн., квітень 2005р. - 22 676,00 грн., травень 2005р. - 23 833,00 грн., червень 2005р. - 70 380,00 грн., липень 2005р. - 20 457,00 грн., серпень 2005р. - 49 425,00 грн., вересень 2005р. - 55 500,00 грн., жовтень 2005р. - 41 667,00 грн., листопад 2005р. - 24 132,00 грн., грудень 2005р. - 44 000,00 грн.
Дана обставина не заперечується сторонами по справі, а відповідно до п.3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення її з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення податкових накладних, виданих за такими господарськими операціями. Закон України “Про податок на додану вартість” та інші акти податкового законодавства не встановлюють обов'язку позивача або будь-яких інших учасників господарських правовідносин при здійсненні господарських операцій проводити перевірки законності та обґрунтованості реєстрації контрагента як юридичної особи, а також законності та обґрунтованості видачі йому Свідоцтва платника податку на додану вартість органом податкової служби.
Господарський суд міста Києва в оскаржуваній постанові зазначає про те, що висновки, викладені в Акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам справи, а сума податкового кредиту у перевіряємому періоді була сформована позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер”, який був зареєстрований платником податку на додану вартість, у відповідності до вимог закону України “Про податок на додану вартість”.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає його помилковим, з наступних підстав.
Щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту у квітні, липні, серпні 2003р., січні 2004рр. судом апеляційної інстанції було встановлено наступне.
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України “Про податок на додану вартість” №168/97-ВР від 03.04.1997р. (із змінами та доповненнями), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, яка діяла в перевіряємому періоді), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 ст. 7 Закону “Про податок на додану вартість” передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну назву отримувача;
ж) ціну продажу без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.5. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
В Акті перевірки зазначено про те, що позивачем було завищено податковий кредит за квітень, липень, серпень 2003р. та січень 2004р. на загальну суму 11 540,00 грн. та не підтверджено правомірність включення вказаної суми до податкового кредиту податковими накладними.
Представник позивача в поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, зазначив, що в квітні 2003р. позивач помилково сплатив податок на додану вартість у розмірі 12 грн. замість 56 грн., а в січні 2004р. взагалі не було руху по бухгалтерії позивача. Щодо решти періодів, то в матеріалах справи містяться всі необхідні податкові накладні, які підтверджують правомірність формування податкового кредиту.
На підтвердження відсутності факту порушення вимог Закону України “Про податок на додану вартість” у період - квітень, липень, серпень 2003р. та січень 2004р., позивачем надано наступні податкові накладні (а/с 110, 113-115, 118-120, 123-124):
- №1 від 26.01.2004р. на суму 120,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 20,00 грн.), виписана позивачем (продавцем) Закритому акціонерному товариству “Цифровий Стільниковий Зв'язок України”;
- №7 від 15.08.2003р. на суму 4 484,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 747,00 грн.), виписана позивачем Господарському управлінню Київської міської ради Профспілок;
- №6 від 07.08.2003р. на суму 333,36 грн. (в т.ч. ПДВ - 55,56 грн.), виписана позивачем Вищій раді юстиції;
- №8 від 18.08.2003р. на суму 4 752,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 792,00 грн.), виписана позивачу Приватним підприємством “Маруся”;
- №4 від 22.04.2003р. на суму 1 032,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 172,00 грн.), виписана позивачу Приватним підприємством “Маруся”;
№5 від 10.07.2003р. на суму 35 062,92 грн. (в т.ч. ПДВ - 5 843,82 грн.), виписана позивачем на адресу ІЕД НАН України;
- №11 від 10.07.2003р. на 33 900,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 5 650,00 грн., виписану позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер”;
- №01190 від 10.07.2003р. на суму 1 117,98 грн. (в т.ч. ПДВ - 186,33 грн.), виписану позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю “Тайгер”;
- №4 від 21.04.2003р. на 1 370,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 228,33 грн.), виписану позивачем Приватному підприємству “Вісак”.
Колегією суддів було встановлено, що податкові накладні №01190 від 10.07.2003р. на суму 1 117,98 грн., №8 від 18.08.2003р. на суму 4 752,00 грн. та №4 від 22.04.2003р. на суму 1 032,00 грн. досліджувались перевіряючими при проведенні перевірки та були враховані при визначенні податкових зобов'язань, податкового кредиту та чистої суми зобов'язань позивача у перевіряємому періоді (таблиця зведених даних на 6-му аркуші Акту перевірки; а/с - 29).
Податкова накладна №11 від 10.07.2003р. на 33 900,00 грн., виписана позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер”, але з матеріалів справи вбачається, що фінансово-господарські документи, документи бухгалтерського та податкового обліку, підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер”, визнані недійсними згідно з Рішенням Святошинського районного суду від 04.10.2004р. з моменту державної реєстрації вказаного товариства, а саме з 16.12.2002р. Окрім того, Свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер” було анульовано з моменту реєстрації - 26.12.2002р., а відповідно до пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Решта податкових накладних, а саме: №1 від 26.01.2004р. на суму 120,00 грн., №7 від 15.08.2003р. на суму 4 484,00 грн., №6 від 07.08.2003р. на суму 333,36 грн., №5 від 10.07.2003р. на суму 35 062,92 грн., №4 від 21.04.2003р. на 1 370,00 грн., виписані позивачем як продавцем товарів (робіт, послуг), тоді як пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, яка діяла в перевіряємому періоді), пов'язує право на податковий кредит звітного періоду з сумою податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням, а не продажем товарів (робіт, послуг). Тобто, дані накладні не мають відношення до податкового кредиту позивача за вказаний період.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, зокрема податкових накладних, на підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту податку на додану вартість у розмірі 11 540,00 грн., з них: за квітень 2003р. - 45,00 грн., липень 2003р. - 5 650,00 грн., серпень 2003р. - 5 828,00 грн. та січень 2004р. - 17,00 грн. Отже, за вищерозглянутим епізодом висновки Акту перевірки про заниження позивачем податку на додану вартість на 11 540,00 грн. є обґрунтованими.
Щодо віднесення до складу податкового кредиту за 2005р. податку на додану вартість згідно податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер”, колегією суддів було встановлено наступне.
У відповідності з ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16.07.1999р. №996-XIV (із змінами та доповненнями), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З матеріалів справи, зокрема Акту перевірки, вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер” протягом 2005 року були виписані на адресу позивача податкові накладні на загальну суму 2 344 884,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 390 814,00 грн.).
В поясненнях, наданих суду апеляційної інстанції, позивач зазначив про те, що вказані податкові накладні були оформлені належним чином, тобто містили всі обов'язкові реквізити, зокрема такі як номер та дата податкової накладної, назву юридичної особи та її місце розташування, підпис уповноваженої особи із зазначенням її посади, відбиток печатки, тощо.
Проте, Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.10.2004р. по справі №2-2425 за позовом Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер”, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними статутних та фінансово-господарських документів було визнано недійсними з моменту складання (16.12.2002р.) статут, установчий договір та скасовано свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер” з дати видачі, тобто з 26.12.2002р. Окрім того, судом визнано недійсними фінансово-господарські документи, документи бухгалтерського та податкового обліку, підписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер”, з моменту державної реєстрації вказаного товариства, а саме з 16.12.2002р.
Рішення суду, зокрема, мотивовано тим, що невідома особа запропонувала відповідачам (ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5) заробити гроші, створивши підприємство, але після підписання ними установчих документів, вказана невідома особа залишила собі печатку підприємства та зникла.
З вищезазначеного вбачається, що особи, вказані в статутних документах як засновники Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер”, до фінансово-господарської діяльності підприємства ніякого відношення не мали, відповідно ніяких договорів, накладних, довіреностей не підписували і від імені товариства діяльність здійснювали невстановлені особи.
З матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, надані позивачем, містять, зокрема, відбиток печатки Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер” та підпис “ІНФОРМАЦІЯ_1 __________ ОСОБА_5”, проте доказів на підтвердження призначення ОСОБА_5 на посаду ІНФОРМАЦІЯ_1а вказаного товариства суду не надано При цьому в Рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 04.10.2004р. по справі №2-2425 встановлено, що вказана особа приймала участь лише у реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер”, але не причетна до фінансово-господарської діяльності підприємства. Отже, податкові накладні, на які посилається позивач, були виписані від імені Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер” невстановленими особами, що суперечить вимогам діючого законодавства, зокрема ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.
Окрім того, Свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер” №36355279 від 26.12.2002р. було анульовано, про що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва складено відповідний Акт НОМЕР_5 від 01.02.2005р. (а.с. 164). Тобто, податкові накладні Товариства з обмеженою відповідальністю “Данклер”, виписані особою, яка не була платником податку на додану вартість, що суперечить вимогам пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, який встановлює, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
За таких обставин, вищезазначені накладні не можуть вважатись податковими накладними в розумінні Закону України “Про податок на додану вартість”.
Судом першої інстанції дані обставини досліджені не були.
Відповідно до ч.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
В матеріалах справи наявна засвідчена копія вищезазначеного рішення Святошинського районного суду м. Києва і станом на час розгляду справи №25/552-А в Київському апеляційному господарському суді воно не скасовано і вступило в законну силу, що не заперечується сторонами по справі.
Частиною 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Таким чином, враховуючи той факт, що податкові накладні, надані позивачем, були виписані Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер” після набрання законної сили рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 04.10.2004р. по справі №2-2425, вони не відповідають вимогам вищенаведених нормативних актів та не можуть вважатися належним доказом на підтвердження правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість у відповідних періодах 2005р.
Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” (в редакції, яка діяла у перевіряємому періоді за розглянутим вище епізодом), податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, позивачем в порушення пп.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. №168/97-ВР (із змінами та доповненнями), п.18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку придбання та книги обліку продажу товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення” №165 від 30.05.1997р., зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 23.06.1997р. за №233/2037, безпідставно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 390 814,00 грн. за січень-грудень 2005р., які були сплачені у складі вартості придбаних послуг, згідно податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю “Данклер”.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки Акту перевірки НОМЕР_6 від 22.03.2006р. щодо заниження позивачем податку на додану вартість на 402 354,00 грн. (з них: квітень 2003р. - 45,00 грн., липень 2003р. - 5 650,00 грн., серпень 2003р. - 5 828,00 грн., січень 2004р. - 17,00 грн., січень 2005р. - 6 491,00 грн., лютий 2005р. - 14 767,00 грн., березень 2005р. - 17 486,00 грн., квітень 2005р. - 22 676,00 грн.. травень 2005р. - 23 833,00 грн., червень 2005р. - 70 380,00 грн., липень 2005р. - 20 457,00 грн., серпень 2005р. - 49 425,00 грн., вересень 2005р. - 55 500,00 грн., жовтень 2005р. - 41 667,00 грн., листопад 2005р. - 24 132,00 грн., грудень 2005р. - 44 000,00 грн.) є правомірними та обгрунтованими.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Оскільки податкове законодавство не передбачає вину як передумову відповідальності за порушення порядку обчислення та сплати податків, а також у зв'язку з тим, що судом встановлено неправомірність віднесення позивачем до податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 402 354,00 грн., відповідачем правомірно застосовані штрафні (фінансові) санкції з податку на додану вартість у розмірі 196 777,00 грн. у відповідності до пп.17.1.3. п.17.1. ст.17 Закону України “Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами”.
Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності порушень вимог діючого законодавства, зокрема пп7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” у перевіряємому відповідачем період, позовні вимоги про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва НОМЕР_1 від 04.04.2006р. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 202 Кодексу адміністративного кодексу України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції при прийнятті Постанови від 30.01.2007р. по справі №25/552-А порушено норми матеріального права, а також неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/552-А необхідно скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідач (апелянт) звільнений від сплати державного мита, отже судових витрат при поданні апеляційної скарги не поніс, судові витрати за розгляд апеляційної скарги не стягуються.
Керуючись п. 6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 70, 72, 89, 94, 195, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва задовольнити.
2. Постанову Господарського суду міста Києва від 30.01.2007р. по справі №25/552-А скасувати.
3. Прийняти нову постанову.
4. В задоволенні позовних вимог Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_1 відмовити.
5. Судові витрати покласти на позивача.
6. Матеріали справи №25/552-А повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді