Справа № 2-12/10р.

            РІШЕННЯ

            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2010 року                                                                                                            м. Берегово              

                           Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого:  Ільтьо І.І.

при секретарі:  Куні О.І.

з участю позивача ОСОБА_1 та його представника за угодою – адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника за ордером – адвоката ОСОБА_4 та перекладача ОСОБА_5, розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

        встановив:

Позивач  звернувся  до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 боргу за договором позики вказуючи, що 09 жовтня 2008  року між ним та відповідачем було досягнуто домовленості, згідно якої відповідачка ОСОБА_3 до 2 квітня 2009 року зобов’язалась повернути позивачу борг в сумі 9700 доларів США, що відповідає 78570 грн. Одним з пунктів домовленості, яка була досягнута між ними, було добровільне виселення позивача до 02 квітня 2009 року з будинку в м. Берегово, вул. Лехела, 23, який є спільною  власністю сторін. Даний пункт позивач виконав достроково, однак відповідачка борг по сьогоднішній день не повернула. Просить  суд  стягнути  з  відповідачки  на  його  користь суму  боргу  в  розмірі  78570  грн., 300 грн. витрат за надання правової допомоги та судовий збір у розмірі 796,86 грн., а  також  витрати на інформаційно – технічне забезпечення  розгляду  справи  в розмірі 30  грн.

У  судовому  засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, та доповнили, що сума боргу у відповідачки виникла після продажу та у зв’язку з продажею піцерії, яка їм належала. Однак на той момент відповідачка не дала позивачу його частку, після чого і у зв’язку з чим було складено вищезазначену розписку.  

Відповідачка та її представник в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на обставини, викладені в заперечені, та пояснили, що відповідачка дійсно боргує позивачу 9700 доларів США. Однак вважає, що по причині невиконання позивачем зазначених вище умов розписки, борг віддасть позивачу після продажу будинку.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 пояснив, що приблизно в середині лютого 2009 року на прохання позивача з метою його виселення допоміг йому вивезти меблі та інші речі з будинку на своєму вантажному авто ГАЗ-53. Виносити з будинку та завантажувати меблі в авто допомагали також і ОСОБА_7  та ОСОБА_8

Допитані  свідки ОСОБА_7  та ОСОБА_8 у судову засіданні дали покази, які співпадали з показами свідка ОСОБА_6 в яких підтвердили факт вивезення з будинку предметів домашньої обстановки та вжитку на прохання позивача. 

    Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача та їх представників, покази свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як  встановлено в судовому засіданні, 09 жовтня 2008 року позивачем надано в борг відповідачу 9700 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 78570 грн.

Згідно ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається в письмовій формі.

Зазначена форма закону дотримана, що підтверджується розпискою відповідача від 09 жовтня 2008 року (а.с. 4).

Відповідно до ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно даної розписки відповідач зобов’язався повернути борг після настання визначеної умови: продажу будинку, який є їхньою спільною сумісною власністю (а.с.50), або якщо позивач до 2  квітня  2009  року виселиться та звільнить будинок.

    Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Ст. 530 ч. 2 ЦК України передбачено, що зобов’язання, строк /термін/ виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В судовому засіданні належним чином доведено, що позивач другий пункт зобов’язання виконав та виселився з будинку до 02.04.2009 року, тобто настала подія, визначена в розписці. Даний факт також підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, які безпосередньо допомагали вивозити позивачу меблі та інші речі з будинку.

Крім того, згідно довідки про трудові відносини з угорським роботодавцем, позивач перебуває в трудових відносинах з ДЕЛТА-БАТЮ КТ з 01.02.2009 року в якості допоміжного робітника (34-35), що вимагає від нього постійного проживання за межами України.

Позивач згідно наданих особових документів є громадянином ОСОБА_9 і відповідачка не надала суду даних про те, що він отримував дозвіл на постійне проживання або перебування в Україні (а.с. 8-9).

Дана обставина підтверджує факт проживання та роботи позивача в Угорській Республіці, і цим самим спростовує твердження відповідачки про те, що позивач ОСОБА_1 не виселився, не звільнив будинок і далі продовжує проживати в ньому.

    Окрім цього, суд вважає, що посилання відповідачки на оплату позивачем вартості спожитої в домі електроенергії після 02.04.2009 року (а.с.33) як в підтвердження факту проживання позивача в будинку, не заслуговує на увагу, оскільки оплата комунальних послуг є не правом, а  обов’язком власника будинку, невиконання якого тягло б за собою встановлену законом цивільну відповідальність та призвела б до розірвання договору енергопостачання.

    Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

    Всупереч вимогам ст. 60 ЦПК відповідачка не спростувала в судовому засіданні як обставину своїх заперечень факту добровільного виселення позивача з будинку в обумовлений розпискою термін.

    З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу підлягає задоволенню, оскільки відповідачка не виконала взяті на себе зобов’язання за договором позики, грошові кошти позивачу не повернула.

    Крім  того, згідно ст. 88  ЦПК  України, слід стягнути з відповідача на користь позивача  сплачені  ним  і  документально  підтверджені  судові  витрати.  

    Таким  чином, з відповідача на  користь позивача  підлягають  стягненню судові  витрати - судовий збір в розмірі 796, 86  три,   витрати на  інформаційно – технічне   забезпечення  розгляду  справи  в розмірі 30  грн. та 300 грн. витрат за надання правової допомоги. 

    Всього  підлягає стягненню з відповідача  на користь позивача 79696 грн. 86 коп..

    На  підставі  викладеного,  керуючись  ст.ст. 10, 60, 84, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215,  218   ЦПК України ст.ст. 526, 530, 610, 1047, 1049  ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити.

    Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 78570 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 796 грн. 86 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн. та 300 грн. за надання правової допомоги,  всього 79696 (сімдесят дев’ять тисяч шістсот дев’яносто шість гривен) грн. 86 коп..

    Заяву  про  апеляційне  оскарження  рішення  суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на  рішення  суду  подається  протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя:                                                                                     Ільтьо І.І.

Справа № 2-12/10р.

            РІШЕННЯ

            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2010 року                                                                                                            м. Берегово              

                           Берегівський районний суд Закарпатської області в особі:

головуючого:  Ільтьо І.І.

при секретарі:  Куні О.І.

з участю позивача ОСОБА_1 та його представника за угодою – адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3 та її представника за ордером – адвоката ОСОБА_4 та перекладача ОСОБА_5, розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,

        встановив:

Позивач  звернувся  до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 боргу за договором позики.

Зважаючи на необхідність значного часу для обґрунтування висновків суду та викладення повного рішення суду, суд вважає за необхідне проголосити його вступну та резулятивну частини.  

Керуючись  ст.ст. 10, 60, 84, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215,  218   ЦПК України ст.ст. 526, 530, 610, 1047, 1049  ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу задовольнити.

    Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 78570 грн., витрати з оплати судового збору у розмірі 796 грн. 86 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн. та 300 грн. за надання правової допомоги,  всього 79696 (сімдесят дев’ять тисяч шістсот дев’яносто шість гривен) грн. 86 коп..

    Заяву  про  апеляційне  оскарження  рішення  суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на  рішення  суду  подається  протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя:                                                                                     Ільтьо І.І.