Справа №22-1388 2006р.
Категорія 24
Головуюяийу 1 інстанції-Михайлов В.А.
Доповідач - Перцова В.А.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
200 року червня 14 дня Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:
Головуючого Перцової В.А.
Суддів Козлова С.П., Повєткіна В.В.
При секретарі Сидоренко А.С.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в М.Дніпропетровську
цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4,
Виконавчого комітету Мар'івської сільської ради Синельниківського
району, третя особа: Друга державна нотаріальна контора
Синельниківського району про визнання частково недійсним свідоцтва про право спадкування за законом, визнання права власності в порядку спадкування на 1\3 частину домоволодіння, визнання фіктивним договору дарування та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частину будинку,
Встановив:
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 просять скасувати рішення Синельниківського міськрайонного суду від 28 листопада 2005 року, яким визнано частково недійсним свідоцтво про право спадкування за законом від 13 квітня 2001 року на 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_3, за ОСОБА_1, ОСОБА_2 та за ОСОБА_3 (за кожною, визнано право власності на конкретні приміщення будинку і господарчі будівлі, частина приміщень будинку і господарчих будівель залишена в загальному користуванні; визнано недійсним договір дарування на зазначений будинок, укладений 19 жовтня 1985 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 25 грн. 50 коп., а в позові ОСОБА_4 відмовлено.
В обгрунтування апеляційної скарги вони посилаються на те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, не дослідив питання про строк позовної давності та про прийняття спадщини ОСОБА_1 і ОСОБА_2, зробив безпідставні висновки щодо договору дарування, вийшов за межі заявлених вимог, допустив протиріччя при постановленні рішення.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що вони фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 і мають таке ж право на спадщину, як і ОСОБА_3, а договір дарування спірного будинку між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 є фіктивним.
Але при розгляді справи і постановленні рішення міськрайонний суд припустив порушення норм процесуального права.
Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулись до суду із позовами, в яких просили визнати за кожною із них право власності в порядку спадкування на 1/6 частину будинку АДРЕСА_1 (а.с.2-5) і визнати мнимою угоду - договір дарування зазначеного будинку між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 (а.с.117-119).
Міськрайонний суд фактично не розглянув по суті зазначені позовні вимоги, оскільки не визнав за позивачками право власності на конкретну частину спадщини, а визнав право власності за ними і за ОСОБА_3 на окремі приміщення будинку і господарські будівлі, хоча позовні вимоги, пов'язані з розділом будинку, виділом його частини ніхто не заявляв в установленому законом порядку. При цьому частину будинку суд залишив в загальному користуванні, що є неможливим при вирішенні питання про право власності і розділ будинку, і робить неможливою державну реєстрацію права власності. Тобто фактично рішення є невиконуемим.
Суд також визнав договір дарування фіктивним, пославшись на норми ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, в той час, як цей договір було укладено 19 жовтня 1985 року і позивачки просили його визнати мнимим на підставі ст.58 ЦК України, 1963 року.
Крім того, як вбачається із свідоцтва про право власності на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 177), йому належала 1\2 частина жилого будинку АДРЕСА_1 без виділу в натурі конкретних приміщень в будинку та господарських будівель. Тому, суду першої інстанції належало з'ясувати, хто є співвласником даного будинку і залучити його до участі в справі в якості третьої особи відповідно до ст.35 ЦПК України.
Таким чином, на підставі наведеного апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду - скасувати, а справу направити на новий розгляд на підставі п.п. 4,5 ч.1 ст.311 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 307, 311,315 ЦПК України, апеляційний суд, -
Ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Сиенельниківського міськрайонного суду від 28 листопада 2005 року скасувати, справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення; може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з цього часу.
Судді підписи
З оригіналом згідно: Доповідач В.А.Перцова