Справа № 22-2852/2006р. Головуючий в 1 інстанції Якименко Л.Г.
Категорія 09 Доповідач Ремез В. А.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2006р. червень 14 дня. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: Головуючого - Рудь В.В. Суддів - Можелянської З.М., Ремеза В. А. при секретарі - Худолій Н.А. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1,
на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2006р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Амур-Нижньодніпровського РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровської області, про усунення перешкод в користуванні домоволодінням, що належить на праві власності, шляхом зняття з реєстрації, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа Четверта Дніпропетровська державна нотаріальна контора та ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування частини будинку, та визнання права власності на 47/200 частини домоволодіння, -
ВСТАНОВИЛА.
У вересні 2001р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення, посилаючись на те, що 10.09.1996р. вона отримала в дар 47/100 часті домоволодіння АДРЕСА_1. 04.10.1996р. зареєструвала шлюб з відповідачем, від шлюбу має дочку ОСОБА_5, сімейне життя з відповідачем не склалося і 29.01.2001р. вона розірвала шлюб з відповідачем, та просила суд виселити відповідача з вказаної частини домоволодіння у зв'язку з неможливістю сумісного проживання.
В ході судового засідання позивачка в порядку ст. 103 ЦПК України змінила свої позовні вимоги, та просила усунути перешкоди в користуванні належною їй частиною домоволодіння шляхом виписки відповідача, оскільки відповідач там не проживає з 19.12.2000р. /а.с.32-34, 174-176/.
ОСОБА_2 позов не визнав, та звернувся до позивачки з зустрічним позовом про визнання договору дарування частини домоволодіння частково недійсним та визнання за ним права власності на 23/100 частин домоволодіння, посилаючись на те, що 10.09.1996р. фактично було укладено договір купівлі-продажу 47/100 часті домоволодіння АДРЕСА_1. Продавцем була ОСОБА_3, яка продавала спірну частку домоволодіння за еквівалент 4500 доларів США, і половину вказаної суми було передано його батьком продавцю. Після придбання частки домоволодіння, позивачка скрила від нього правоустановчі документи, і тільки після розірвання шлюбу в лютому 2001р. йому стало відомо, що власником домоволодіння є позивачка на підставі договору дарування, у зв'язку з чим ОСОБА_2 просив задовольнити його позов./а.с.74-77/.
В судовому засіданні ОСОБА_2, уточнив свої позовні вимоги в порядку ст. 103 ЦПК України, та просив визнати договір дарування 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 недійсним, визнати за ним право власності на 23/100 частин вказаного домоволодіння /а.с.159-161, 183-185/.
Рішенням суду в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по справі, яким задовольнити її позовні вимоги, а в задоволені вимог ОСОБА_2 відмовити, посилаючись на те, що рішення суду незаконне та необгрунтоване.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знаходились у шлюбі з 04.10.1996р. по 29.01.2001р. та від шлюбу мають дочку ОСОБА_5.
10.09.1996р. між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, і вказаний договір було посвідчено нотаріусом Четвертої державної нотаріальної контори за реєстром №НОМЕР_1.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції зібраними по справі доказами встановив, що вказана угода є удаваною, оскільки фактично 10.09.1996р. між ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з другої сторони, було укладено договір купівлі-продажу 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, відповідно до якого покупці ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали у ОСОБА_3 47/100 частин вказаного домоволодіння за еквівалент 4500 доларів США, і вказану суму ними було сплачено продавцю в рівних долях по 2250 доларів.
Враховуючи вказані обставини, суд обгрунтовано визнав договір дарування 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 від 10.09.1996р. недійсним на підставі ч. 2 ст. 58 ЦК України (в редакції 1963р.), встановивши що 10.09.1996р. між ОСОБА_3 та покупцями ОСОБА_1 і ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1, та визнав за кожним з покупців право власності по 47/200 частин вказаного домоволодіння, відмовивши ОСОБА_1 в задоволені її позовних вимог про усунення перешкод в користуванні домоволодінням, і рішення суду є законним та обґрунтованим.
Доводи ОСОБА_1 про незаконність та необґрунтованість рішення суду, безпідставні, оскільки в ході судового засідання було встановлено факт удаваності угоди дарування 47/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 від 10.09.1996р., а тому суд обгрунтовано та на підставі законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин визнав її недійсною задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_2, і відмовив ОСОБА_1 в задоволені її позовних вимог.
Що ж стосується доводів ОСОБА_1 про порушення судом при розгляді справи норм процесуального права, в тому числі посилання суду в рішенні на покази свідка ОСОБА_6 з попереднього судового слухання справи, то вказані доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки самі по собі не призвели до неправильного розгляду справи.
Таким чином рішення суду слід залишити без змін а апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню.
Керуючись ст. ст. 304, 308,315 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 09.02.2006р. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області вступає в силу з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.