АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНПІРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1649\2006 Головуючий 1 інстанції Дігтяр Н.В.
Категорія 33 Доповідач Петренко І.О.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2006 року
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Петренко І.О.
суддів Лаченкової О.В., Григоренко Е.І.
при секретарі Шило С.Ю.
заучасттю адвокатів ОСОБА_4,ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2005 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про управління майном сина та зустрічному позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, органа опіки та піклування про визнання недійсним договору дарування ,-
ВСТАНОВИЛА: У лютому 2005 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою і просив постановити рішення , яким доручити йому , ОСОБА_2 керування 23\25 частинами приміщення магазина, рознатношованого в АДРЕСА_1 ,а на теперішній час буд. НОМЕР_1 , які належать його неповнолітньому сину ОСОБА_3.
В обґрунтування позовних вимог він вказував на те , що 9 вересня 1983 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 та 16 лютого 1991 року у них народився син ОСОБА_3 шлюб між позивачем та відповідачкою було розірвано, про що зроблено актовий запис № НОМЕР_2 у книзі актів громадянського стану про розірвання шлюбів в Верхньодніпровському РАГС.
Син залишився проживати з відповідачкою , а позивач добровільно надавав матеріальну допомогу на утримання сина , придбав для сина одежу , взуття , путівки до піонерських таборів , організовував його відпочинок у Криму разом з батьками позивача.
Однак, відповідачкою були створені несприятливі умови для сина, тому з березня 2004 року останній проживає з батьком та знаходиться на його утриманні, а ОСОБА_1 безпідставно звернулася до суду з позовними заявами про стягнення аліментів на утримання дитини та про розподіл сумісно придбаного майна.
Крім того , у період шлюбу з відповідачкою ними було придбано 23\25 частини приміщення магазину , розташованого АДРЕСА_1 , у даний час ця будівля зареєстрована під номером НОМЕР_1 , вартістю 22733 грн. Згідно до договору дарування від 10 жовтня 2001 року це майно було подаровано їхньому сину ОСОБА_3 , але знаходилось в управлінні відповідачки і яка отримувала від нього прибуток, але не розпоряджалася цим прибутком в інтересах дитини.
Оскільки на даний час син проживає з позивачем , його , сина , майном повинен управляти батько , отримувати прибуток і розпоряджатися ним в інтересах сина.
Відповідачка позовні вимоги не визнала і звернулася до суду з зустрічною позовною заявою , у якій ставила питання про визнання недійсним договору дарування між
ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від 10 жовтая 2001 року , по якому ОСОБА_2 подарував , ОСОБА_3 прийняв у дар 23\25 частини магазину , розташованого АДРЕСА_1 та про повернення сторін у первісний стан.
Вона вказувала на те , що в період шлюбу з ОСОБА_2 вони придбали 11 липня 1997 року магазин і ще до розірвання шлюбу 10 жовтня 2001 року з її згоди 23\25 частини цього магазину по договору дарування , посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського нотаріального округу подарували сину ОСОБА_3, який на той час мешкав з матір"ю , позивачкою по зустрічному позову , яка виступала при цьому , як особа , що прийняла у дар вище вказаний магазин , яким фактично користувалася , управляла ним , сдаючі в оренду та отримуючи від цього прибуток , який використовувала на утримання сина , його виховання та навчання. Син мешкав із матір"ю до квітня 2005 року.
З вимогами ОСОБА_2 вона не погоджується , оскільки останній не виконував прийняті на себе забов"язання і не надавав їй допомоги в утриманні сина , а після звернення позивачки з позовом про стягнення аліментів та розподіл сумісного майна , звернувся до суду зі своїм позовом.
Оскільки сину на момент підписання договору дарування виповнилося лише 10 років , він не міг самостійно прийняти у дар вище вказане майно , а в договорі нічого не сказано про те , що сторони , що підписали договір є законними його представниками і фактично інтереси сина не були представлені , а самостійно таку угоду він не мав ще право підписувати, договір дарування від 10 жовтня 2001 року 23\25 частин магазину , розташованого АДРЕСА_1 слід визнати не дійсним.
В судовому засіданні кожна сторона свої позовні вимоги підтримувала і не визнавала зустрічних вимог.
Рішенням Верхньодніпровського районного суду від 20 грудня 2005 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені, йому доручено управляти майном неповнолітнього ОСОБА_3 , а саме 23\25 частинами приміщення магазину ; яке належить йому згідно договору дарування від 10 жовтня 2001 року , а ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог відмовлено за пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду і просить постановити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі і відмовити в позові ОСОБА_2
Вислухавши учасників процесу , вивчивши матеріали справи , законність та обґрунтованість рішення суду та доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає , що апеляційну скаргу слід задовольнити частково , а рішення суду скасувати за наступними підставами.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 звернувся до суду з позовними вимогами про визнання його управляючим майном сина і керувався при цьому нормами Сімейного кодексу України , а ОСОБА_1 своїх позовні вимоги про визнання договору дарування недійсним обґрунтовувала нормами Цивільного кодексу України. Таким чином об"єднання та розгляд даних позовних вимог , не зважаючи , що предмет у них один і той самий , в одному судовому провадженні , не можливий, оскільки вони не є однорідними . Суду слід вирішити питання про роз"єднання позовних вимог сторін та розглянути їх з доцільною послідовністю.
Крім того ,суд постановив рішення ,згідно якого управління майном , що належить неповнолітньому ОСОБА_3 , а саме 23\25 частинами магазину , розташованого АДРЕСА_1 , передано його батьку ОСОБА_2 відповідно до вимог ст.. 177 СК України . При цьому суд вказував на те , що підставою для такого висновку була зміна місця проживання ОСОБА_3 та визначення цього місця постановою опікунської ради виконавчого комітету Верхньодніпровської міської ради від 1Е січня 2005 року ( ар. сп. 8) з батьком.
Однак , з такими висновками погодитись не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи. Так, при допиті свідків в засіданні суду першої інстанції було встановлено , що з весни 2004 року син сторін по справі став проживати за місцем проживання його дідуся та бабусі - батьків ОСОБА_2 , але вже під час розгляду справи в суді було встановлено , що він повернувся до матері і проживає з нею постійно ( ар. сп. 197) , що не заперечують сторони по справі . Крім того , не було вивчено питання обгрунтованості, рішення опікунської ради про визначення місця проживання ОСОБА_3 з батьком , оскільки останній в м. Верхньодніпровську не проживає постійно і має сім"ю та роботу в м. Дніпропетровську , а також не було роз'яснено ОСОБА_1 про її право оскарження вище вказаного рішення, як такого , що не відповідає фактичним обставинам , а самі бабуся та дід неповнолітнього ОСОБА_3. не були допитані по справі і не обговорено питання про залучення їх в участі в ній.
При викладених вище фактах суду слід було більш повно вивчити обставини по справі і прийняти рішення з врахуванням змінившихся об"єктивних важливих для вирішення спору даних.
Крім того , відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог, суд вказав на причину відмови в позові - пропуск позивачкою строку позивної давності , однак , встановивши , що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини , суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав , крім випадків , коли позов не доведений , про що роз'яснено в постанові Пленуму Верховного Суду України „ Про судове рішення „ від 29 грудня 1976 року з наступними змінами та доповненнями . Суд же дійшов до висновку саме про недоведеність позовних вимог по зустрічній заяві.
Керуючись ст..ст, 301,303,304,307,311,315,316,317,319 ЦПК України , колегія суддів ,-
УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. -Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 грудня 2005 року скасувати і справу направити на новий розгляд до того ж суду іншим складом.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України .