ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1940/1540/18

13 вересня 2018 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.

за участю:

секретаря судового засідання Порплиці Т.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду 07 серпня 2018 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області в якій просить:

- визнати протиправним та нечинним і скасувати рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області №154-19/2018 від 22 березня 2018 року в частині відмови у включенні земельної ділянки площею 0,016 га для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 в перелік земель, що підлягають продажу;

- зобов'язати Верховинську селищну раду Верховинського районної Івано-Франківської області включити земельну ділянку площею 0,0162 га для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 в перелік земель, що підлягають продажу.

Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.08.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено у справі судове засідання на 13.09.2018 р.

У строк, встановлений судом, відповідач подав відзив на позов від 29.08.2018 р., у якому позову не визнав, вважає його безпідставним з огляду на те, що у рішенні Верховинської селищної ради від 22.03.2018 р. №154-19/2018 щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про включення в перелік продажу земельної ділянки площею 0,0162 га в АДРЕСА_2 механічно не вказано одну із причин відмови, а саме по п. б ст. 128 Земельного кодексу України - виявлення недостовірних відомостей у поданих документах, оскільки у договорі оренди вказано, що земельна ділянка передається на умовах оренди для обслуговування приміщення хімчистки, яка демонтована позивачем, і яким не подавалося письмових заяв про зміну умов договору оренди від 23.06.2018 р. Станом на момент подачі позовної заяви на орендованій земельній ділянці площею 0,0162 га павільйон хімчистки, придбаний позивачем - відсутній, так як демонтований позивачем.

Крім того, відповідач просив передати адміністративну справу на розгляд Івано-Франківського окружного адміністративного суду (а.с.34-35).

У відповіді на відзив від 10.09.2018 р. позивач заперечує проти твердження відповідача про відсутність на земельній ділянці будівлі павільйону хімчистки та зазначає, що приміщення павільйону хімчистки на момент придбання позивачем не використовувалося за призначенням, перебувало у незадовільному технічному стані, потребувало капітального ремонту та значних капітальних вкладень. З оглядну на аварійний стан павільйону та з міркувань безпеки металевий каркас було демонтовано, однак залишився фундамент, на якому позивач після вирішення питання викупу земельної ділянки має наміри відновити будівлю та відновити діяльність.

Позивач також спростовує посилання відповідача на п. б ст. 128 Земельного кодексу України та заперечує недостовірність даних в поданих документах.

Щодо причини відмови, зазначеної у рішенні Верховинської селищної ради від 22.03.2018 р. №154-19/2018 - невиконання вимог селищної ради від 25.10.2017 р. № 313/02-15/06 про перенесення огорожі та встановлення її відповідно до межових знаків, які були винесені в натурі на місцевості згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та здійснення самозахвату земельної ділянки, яка належить до земель запасу Верховинської селищної ради, позивач зазначає, що вказане стосується іншої земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, власником якої є ОСОБА_2. Позивач відмітив, що бажає викупити виключно земельну ділянку, яка надана йому згідно договору оренди земельної ділянки від 23.06.2014 р.

Заперечує також проти передачі справи на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 25 КАС України та з врахуванням зареєстрованого місця проживання позивача у АДРЕСА_1 бажає, щоб справа розглядалася у Тернопільському окружному адміністративному суді за зареєстрованим місцем проживання позивача (а.с.37-38).

В судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив. Додатково пояснив, що 06.11.2018 р. придбав павільйон хімчистки, що розташований в АДРЕСА_2, Верховинського району Івано-Франківської області. На момент продажу металевий павільйон перебував в аварійному стані, потребував капітального ремонту. З огляду на аварійний стан павільйону та з міркувань безпеки металевий каркас було демонтовано, однак залишився фундамент, на якому позивач після вирішення питання викупу земельної ділянки має наміри відновити будівлю. Позивач також зазначає, що належним виконує вимоги договору оренди земельної ділянки, вчасно сплачує орендну плату, орендована ділянка використовується за призначенням виключно для обслуговування розташованої на ній будівлі павільйону хімчистки, що належить позивачу на праві власності, а тому відповідно до вимог чинного законодавства має переважне право на придбання земельної ділянки у разі продажу цієї земельної ділянки.

Позивач просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, у відзиві на позов від 29.08.2018 р. просив справу розглядати за його відсутності (а.с.34-35).

Ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати згідно з ч. 7, 8 ст.243 КАС України, в задоволенні клопотання представника відповідача про передачу справи на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду відмовлено.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що 06.11.2008 р. року між ОСОБА_1 та Управлінням майном спільної власності територіальних громад Верховинського району Івано-Франіквської області укладено договір купівлі-продажу павільйону хімчистки, що знаходиться у АДРЕСА_2, загальною площею 88,3 кв.м., матеріал стін - металевий каркас, фундамент - бетонні стільці. Договір посвідчений ОСОБА_3, приватним нотаріусом Верховинського районного нотаріального округу Івано-Франіквської областіта зареєстрований в реєстрі за № 1549 (а.с.11-12). Зазначене підтверджується також Витягом про державну реєстрацію прав, виданим обласним комунальним підприємством «Коломийське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 08.04.2011 р. (а.с.13).

Відповідно до звіту про незалежну оцінку павільйону хімчистки (загальною площею 88,3 м2), що належить Верховинському комбінату комунальних підприємств, проведеного з метою визначення ринокої вартості об'єкта оцінки длянаступного відчуження з аукціону, станом на 31.08.2007 року ринкова вартість об'єкта становила 8070,00 грн. При цьому, у розділі ІІІ звіту «Загальна характеристика об'єкту» зазначено, що будівля - металевий каркас, покрівля - шифер, підлоги бетонні. Електроосвітлення відключено. Фасад оштукатурений. Приміщення павільйону знаходиться в незадовільному технічному стані, тривалий час не експлуатується, потебує капітального ремонту та значних фінансових вкладень. Середньозважений фізичний знос 61 % (а.с.84-105).

Також судом встановлено, що рішенням двадцятої сесії Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 02.09.2008 р. вирішено дати дозвіл ОСОБА_1 на виготовлення проекту відводу на земельну ділянку яка знаходиться в АДРЕСА_2 для обслуговування хімчистки з метою передачі земельної ділянки в оренду (а.с.59).

Позивачем виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду гр. ОСОБА_1 для обслуговування приміщення хімчистки на території АДРЕСА_2 (а.с.50-77). Висновком комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою у Верховинському районі від 22.06.2011 р. №07-05-18/45 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для обслуговування приміщення хімчистки на території АДРЕСА_2 (а.с.63-64).

З Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 23590994 від 27.06.2014 р. слідує, що рішенням Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області №58-7/2011 від 02.08.2011 р. надано дозвіл на передачу в оренду земельної ділянки для обслуговування приміщення хімчистки (а.с.14).

Як слідує з довідки виконавчого комітету Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 18.06.2018 р. №146/02-15/06, земельна ділянка площею 0,0162 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться в АДРЕСА_2, Верховинського району, Івано-Франківської області, надана в оренду ОСОБА_1 для обслуговування приміщення хімчистки. Довідка видана на підставі Витягу про державну реєстрацію прав №29605325 від 08.04.2011 р. (а.с.15).

В подальшому між Верховинською селищною радою Верховинського району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0162 га, кадастровий номер НОМЕР_3, №4 від 23.06.2014 р., для обслуговування приміщення хімчистки, строком на 5 років (а.с.16-19). Відповідно до Акту передачі земельної ділянки від 23.06.2014 р., орендодавець Верховинська селищна рада п6ередала, а орендар ОСОБА_1 прийняв дану земельну ділянку площею 0,0162 га в строкове платне володіння і користування на 5 років для обслуговування приміщення хімчистки за адресою АДРЕСА_2 (а.с.20).

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області із заявами про включення в перелік продажу земельної ділянки площею 0,0162 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 для обслуговування нежитлової будівлі.

Рішеннями Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 30.07.2014 р. №211-28/2014 р., від 22.10.2014 р. №215-29/2014 р. «Розгляд заяв земельного характеру» вирішено відмовити ОСОБА_1 щодо включення в перелік продажу земельної ділянки площею 0,0162 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 залишити дану земельну ділянку в оренді ОСОБА_1, що підтверджуєся виписками з рішень. Причин відмови у включенні в перелік продажу земельної ділянки - не наведено (а.с.39, 40).

Як слідує з виписки із рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 22.03.2018 р. №154-19/2018 «Розгляд заяв земельного характеру» повторно вирішено відмовити ОСОБА_1 щодо включення в перелік продажу земельної ділянки площею 0,0162 га, яка знаходиться в АДРЕСА_3 Відмова мотивована тим, що вимоги селищної ради від 25.10.2017 р. № 313/02-15/06 про перенесення огорожі та встановлення її відповідно до межових знаків, які були винесені в натурі на місцевості згідно проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачем не виконано та ОСОБА_1 здійснено самозахват земельної ділянки, яка належить до земель запасу Верховинської селищної ради (а.с.22).

Позивач вважає рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 22.03.2018 р. №154-19/2018 протиправним, у зв'язку з чим звернувся до суду із даним позовом.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, які виникли між сторонами, перевіряючи рішення та дії суб'єкта владних повноважень на відповідність вимогам ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 р. №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та Законів України.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону №280/97-ВР).

Відповідно до п.35 ч. 1 ст. 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до п.п.8,9 п. «б» ч. 1 ст. 33 Закону №280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, делеговані повноваження, належать підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Як передбачено у ч.1 ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-III, Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями п. «а»-«г» ст.12 Земельного кодексу України від 25.10.2001 р. №2768-III, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.2 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам регулюється нормами ст.128 Земельного кодексу України.

Продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень (абз.1 ч.1 ст. 128 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 128 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, зацікавлені у придбанні земельних ділянок у власність, подають заяву (клопотання) до відповідного органу виконавчої влади або сільської, селищної, міської ради чи державного органу приватизації. У заяві (клопотанні) зазначаються місце розташування земельної ділянки, її цільове призначення, розміри та площа, а також згода на укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

До заяви (клопотання) додаються:

а) документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою (у разі його наявності), та документи, що посвідчують право власності на нерухоме майно (будівлі та споруди), розташоване на цій земельній ділянці (у разі наявності на земельній ділянці будівель, споруд);

б) копія установчих документів для юридичної особи, а для громадянина - копія документа, що посвідчує особу.

Частиною 5 ст. 128 Земельного кодексу України передбачені підстави для відмови в продажу земельної ділянки, а саме:

а) неподання документів, необхідних для прийняття рішення щодо продажу такої земельної ділянки;

б) виявлення недостовірних відомостей у поданих документах;

в) якщо щодо суб'єкта підприємницької діяльності порушена справа про банкрутство або припинення його діяльності;

г) встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність;

ґ) відмова від укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки.

Відповідно до ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (п.1 ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України).

Як передбачено у ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Крім того, до спеціального законодавства в сфері регулювання відносин найму земельної ділянки належить Закон України «Про оренду землі» від

06.10.1998 р. № 161-XIV (далі - Закон № 161-XIV).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 161-XIV орендар, який відповідно до закону може мати у власності орендовану земельну ділянку, має переважне право на придбання її у власність у разі продажу цієї земельної ділянки, за умови, що він сплачує ціну, за якою вона продається, а в разі продажу на аукціоні - якщо його пропозиція є рівною з пропозицією, яка є найбільшою із запропонованих учасниками аукціону.

Орендар може придбати земельну ділянку, що перебуває в оренді, за умови згоди орендодавця на продаж цієї земельної ділянки (ч.5 ст. 9 Закону № 161-XIV).

Як встановлено під час розгляду справи, 23.06.2014 р. між Верховинською селищною радою Верховинського району Івано-Франківської області та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0162 га, кадастровий номер НОМЕР_3 для обслуговування приміщення хімчистки, строком на 5 років (а.с.16-19). Відповідно до Акту передачі земельної ділянки від 23.06.2014 р., орендодавець Верховинська селищна рада фактично передала, а орендар ОСОБА_1 прийняв дану земельну ділянку площею 0,0162 га в строкове платне володіння і користування на 5 років для обслуговування приміщення хімчистки за адресою АДРЕСА_2 (а.с.20). В подальшому, бажаючи придбати вказану земельну ділянку, позивач неодноразово звертався до відповідача із заявами про надання згоди орендодавця на продаж цієї земельної ділянки, а саме про включення в перелік продажу земельної ділянки площею 0,0162 га, яка знаходиться в АДРЕСА_2 для обслуговування нежитлової будівлі.

На чергове звернення ОСОБА_1 рішенням Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 22.03.2018 р. №154-19/2018 «Розгляд заяв земельного характеру» повторно вирішено відмовити ОСОБА_1 щодо включення в перелік продажу земельної ділянки площею 0,0162 га, яка знаходиться в АДРЕСА_3 Відмова мотивована тим, що позивачем не виконано вимоги селищної ради про перенесення огорожі та встановлення її відповідно до межових знаків, ОСОБА_1 здійснено самозахват земельної ділянки, яка належить до земель запасу Верховинської селищної ради.

В подальшому вже під час судового розгляду відповідачем повідомлено, що у рішенні про відмову щодо включення в перелік продажу земельної ділянки механічно не вказано одну із причин відмови, а саме по п. б ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України - виявлення недостовірних відомостей у поданих документах, оскільки у договорі оренди вказано, що земельна ділянка передається на умовах оренди для обслуговування приміщення хімчистки, яка фактично демонтована позивачем.

Суд зазначає, що положеннями ч 5. ст. 128 Земельного кодексу України передбачено вичерпний перелік причин відмови у продажу земельної ділянки. Однак суд критично оцінює трактування відповідачем п. б ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України - виявлення недостовірних відомостей у поданих документах у зв'язку з тим, що позивачем демонтовано приміщення павільйону хімчистки, для обслуговування якого земельна ділянка передана в оренду.

Зокрема, у Звіті про незалежну оцінку павільйону хімчистки (загальною пл. 88,3 м2), що належить Верховинському комбінату комунальних підприємств, проведеного з метою визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для наступного відчуження з аукціону, станом на 31.08.2007 року наведена загальна характеристика об'єкту, а саме будівля - металевий каркас, покрівля - шифер, підлоги бетонні. Електроосвітлення відключено. Фасад оштукатурений. Приміщення павільйону знаходиться в незадовільному технічному стані, тривалий час не експлуатується, потребує капітального ремонту та значних фінансових вкладень.

Проте суд вважає, що відсутність тимчасового металевого каркасу не свідчить про відсутність об'єкта взагалі, оскільки залишився фундамент колишнього приміщення хімчистки, на якому позивач зобов'язується відновити приміщення хімчистки у випадку вирішення питання викупу земельної ділянки. Більш того фізичний знос примішення на 61%, зумовив необхідність демонтажу металевого каркасу павільйону з міркувань безпеки, оскільки приміщення у зв'язку з тривалим невикористанням за призначенням перебувало в аварійному стані, металеві стіни поржавіли, про що одназначно свідчать фотографічні матеріали зроблені при оцінці павільйону (а.с. 102 -104).

Відповідачем також не наведено, а судом не здобуто доказів того, що земельна ділянка позивачем використовується не за призначенням, не для обслуговування павільйону хімчистки, а також щодо інших підстав відмови в продажу земельної ділянки, передбачені ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України.

Враховуючи відсутність підстав для відмови в продажу земельної ділянки, передбачених ч. 5 ст. 128 Земельного кодексу України, суд приходить до висновку про протиправність рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 22.03.2018 р. №154-19/2018 в частині відмови у включенні земельної ділянки площею 0,0162 га для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 в перелік земель, що підлягають продажу та не відповідність його вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області включити земельну ділянку площею 0,0162 га для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 в перелік земель, що підлягають продажу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. №7 суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, відповідно до п. 2, 4 ч. 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.

У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який включає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Суд відзначає, що включення земельної ділянки в перелік земель, що підлягають продажу не означає фактичного її продажу, оскільки порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам регулюється ст. 128 Земельного кодексу України та передбачає певний порядок дій, які потенційний покупець повинен виконати для отримання земельної ділянки у власність, зокрема подання відповідної заяви та необхідних документів; розгляд заяви (клопотання) і прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проект відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови; укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та його нотаріальне посвідчення; проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки.

Враховуючи, що ОСОБА_1 тричі звертався до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області з заявами про включення земельної ділянки площею 0,0162 га для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 в перелік земель, що підлягають продажу, та позивачу тричі відмовлено рішеннями Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області від 30.07.2014 р. №211-28/2014 р., від 22.10.2014 р. №215-29/2014 р., та рішенням від 22.03.2018 р. №154-19/2018, при цьому в оскаржуваному рішенні не наведено обґрунтованих причин відмови у включенні орендованої земельної ділянки в перелік земель, що підлягають продажу, суд приходить до переконання про задоволення позовної вимоги та зобов'язання Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області включити земельну ділянку площею 0,0162 га для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 в перелік земель, що підлягають продажу.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст. 90 КАС України та наведені положення чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів, правомірність оскаржуваного рішення, а відтак позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: 46001, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області (місцезнаходження: 78700, Івано-Франківська область, Верховинський район, селище Верховина, вул. Івана Франка, 3, код ЄДРПОУ 04357294) про визнання протиправними і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати рішення Верховинської селищної ради Верховинського району Івано-Франківської області (місцезнаходження: 78700, Івано-Франківська область, Верховинський район, селище Верховина, вул. Івана Франка, 3, код ЄДРПОУ 04357294) №154-19/2018 від 22 березня 2018 року в частині відмови у включенні земельної ділянки площею 0,0162 га для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 в перелік земель, що підлягають продажу.

Зобов'язати Верховинську селищну раду Верховинського району Івано-Франківської області (місцезнаходження: 78700, Івано-Франківська область, Верховинський район, селище Верховина, вул. Івана Франка, 3, код ЄДРПОУ 04357294) включити земельну ділянку площею 0,0162 га для обслуговування будівлі по АДРЕСА_2 в перелік земель, що підлягають продажу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 вересня 2018 року.

Головуючий суддя Мандзій О.П.

копія вірна

Суддя Мандзій О.П.