Справа № 761/9903/14-ц

Провадження № 4-с/761/240/2018

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

при секретарі - Подоляні Ю.А.,

за участі:

скаржника - ОСОБА_1,

представника скаржника - ОСОБА_2,

представника заінтересованої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксани Вікторівни щодо винесення постанови від 25 червня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 46172563, -

встановив:

15 червня 2018 року до Шевченківського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 зі скаргою, у якій просив визнати неправомірною Постанову про закінчення виконавчого провадження від 25 червня 2015 року, винесену головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксаною Вікторівною на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (у старій редакції); зобов'язати державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксану Вікторівну закінчити виконавче провадження на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», із застосуванням положень ст.40 Закону України «Про виконавче провадження»; зобов'язати державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксану Вікторівну поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом скасування арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за №46172563 від 10 лютого 2015 року.

Подану скаргу обґрунтовує тим, що 02 вересня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва винесено рішення, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 боргу по сплаті аліментів на дитину та додаткових витрат на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на загальну суму 622 296,25 грн. 22 грудня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва, на підставі вказаного рішення суду було видано виконавчий лист, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 боргу у загальному розмірі 625 950,25 грн. Вказаний виконавчий документ пред'явлено до виконання до відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві. Постановою головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві від 26 січня 2015 року відкрито виконавче провадження №46172563, та постановою від 10 лютого 2015 року накладено арешт на майно боржника. Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року в частині позовних вимог про стягнення аліментів скасовано та передано в цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2014 року скасовано в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на підставі Договору між батьками про сплату аліментів на утримання та участь у вихованні дитини від 20 березня 2012 року заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини у розмірі 25200 грн. та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2012 року по березень 2014 року у сумі 25200 грн. Змінено рішення суду в частині всього стягнутої суми з 622 296,25 грн. на 597 096,25 грн. 25 червня 2015 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Лисенко О.В. закінчено виконавче провадження № 46172563, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у старій редакції). Враховуючи, що рішення суду, на підставі якого було видано виконавчий документ та відкрито виконавче провадження, скасовано, скаржник вважає, що виконавче провадження мало бути закінчено на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», із застосуванням положень ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», а відтак звернувся із вказаною скаргою до суду.

Скаржник у судовому засіданні подану скаргу підтримав та просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Представник скаржника у судовому засіданні подану скаргу підтримав та просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_7 в судовому засіданні проти заявлених вимог скарги заперечувала та просила відмовити у задоволенні скарги, оскільки ОСОБА_5 був обізнаний про хід виконавчого провадження, у тому числі і про його закінчення, а відтак пропустив строк, встановлений законом, на звернення зі скаргою до суду.

Державний виконавець Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко О.В. у судове засідання не з'явилась, на адресу суду надіслала заперечення, згідно яких у задоволенні скарги просить відмовити у повному обсязі, посилаючись на ту обставину, що будь-яких документів відносно скасування виконавчого документа від сторін виконавчого провадження не надходило, крім того, копія постанови про закінчення виконавчого провадження направлялась боржникові. За таких обставин вважає, що виконавчі дії проведені відповідно до чинного законодавства та підстави для задоволення скарги відсутні.

За умовами ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши пояснення скаржника, його представника, представника заінтересованої особи ОСОБА_7, дослідивши матеріали скарги, суд прийшов до висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

02 вересня 2014 року Шевченківським районним судом м. Києва винесено рішення, що залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 (у відповідності до Свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 05 травня 2017 року змінено прізвище на «ОСОБА_5») борг по сплаті аліментів на дитину та додаткових витрат на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, на загальну суму 622 296,25 грн., а також судовий збір у розмірі 3 654 грн.

Постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксани Вікторівни від 26 січня 2015 року відкрито виконавче провадження №46172563, на підставі виконавчого листа, що виданий Шевченківським районним судом м. Києва 22 грудня 2014 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 заборгованості в сумі 625950,25 грн.

У рамках вказаного виконавчого провадження постановою державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко О.В. від 10 лютого 2015 року накладено арешт на все майно боржника.

Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 02 грудня 2014 року в частині позовних вимог про стягнення аліментів скасовано та передано в цій частині справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2014 року скасовано в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 на підставі Договору між батьками про сплату аліментів на утримання та участь у вихованні дитини від 20 березня 2012 року заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини у розмірі 25200 грн. та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за період з липня 2012 року по березень 2014 року у сумі 25200 грн. Змінено рішення суду в частині всього стягнутої суми з 622 296,25 грн. на 597 096,25 грн.

25 червня 2015 року головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Лисенко О.В. закінчено виконавче провадження № 46172563, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у старій редакції).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваної постанови, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

За умовами ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

У відповідності до п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (у старій редакції), виконавче провадження підлягає закінченню у разі: направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

Так, постановою державного виконавця від 25 червня 2015 року закінчено виконавче провадження № 46172563, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (у старій редакції), оскільки нерухоме майно боржника знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Разом з тим, враховуючи, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 вересня 2014 року скасовано в частині задоволення позову про стягнення заборгованості за період з липня 2012 року по березень 2014 року у сумі 25200 грн. та змінено рішення суду в частині всього стягнутої суми з 622 296,25 грн. на 597 096,25 грн., то постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (у старій редакції) винесена вже після скасування рішення суду, на підставі якого було видано та пред'явлено виконавчий документ до виконання.

Згідно п. 5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» (у чинній редакції) виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що закінчення виконавчого провадження, яке відкрито на підставі рішення суду та було згодом скасовано, мало відбутись на підставі скасування рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ.

Посилання державного виконавця на ту обставину, що сторонами виконавчого провадження не було надано документів, які підтверджували б скасування вказаного рішення, не може сприйматись судом за підставу вважати, що виконавче провадження закінчено правомірно на підставі направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби.

За умовами ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За таких умов, суд вважає, що оскільки рішення суду, з виконання якого відбувалось виконавче провадження, було скасовано, постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (у старій редакції) винесена вже після його скасування, а саме 25 червня 2015 року, то така постанова є незаконною, а відтак підлягає скасуванню, з зобов'язанням державного виконавця закінчити виконавче провадження на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.

У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності має розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Враховуючи, що виконавче провадження, у тому числі, накладення арешту, здійснювалось в рамках виконання рішення суду, що було згодом скасоване, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», суд вважає правомірною вимогу скаржника відносно зобов'язання державного виконавця поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом скасування арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за №46172563 від 10 лютого 2015 року.

Слід зазначити, що посилання представника заінтересованої особи та державного виконавця на пропуск строку скаржником для звернення зі скаргою до суду не приймаються судом до уваги, оскільки оцінювались під час вирішення питання про прийняття скарги до розгляду.

За умовами ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19, 58, 129-1 Конституції України, ст.1, 11, 17, 39, 40, 49 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 447-451 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ухвалив:

Скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксани Вікторівни щодо винесення постанови від 25 червня 2015 року про закінчення виконавчого провадження № 46172563 - задовольнити у повному обсязі.

Визнати неправомірною Постанову про закінчення виконавчого провадження від 25 червня 2015 року, винесену головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксаною Вікторівною на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» (у старій редакції).

Зобов'язати державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксану Вікторівну закінчити виконавче провадження на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», із застосуванням положень ст.40 Закону України «Про виконавче провадження».

Зобов'язати державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві Лисенко Оксану Вікторівну поновити порушене право ОСОБА_1 шляхом скасування арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за №46172563 від 10 лютого 2015 року.

Ухвалу може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складений 13 вересня 2018 року.

Суддя: