КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2018 р. Справа№ 910/20370/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Прохода Р.С. - представник за довіреністю від 14.08.2018 р.;

від відповідача: Герасименко М.В. - представник за довіреністю від 19.03.2018 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року

у справі № 910/20370/17 (суддя Ярмак О. М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис"

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 830 068,47 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Приватофис" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 830 068,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" обов'язку щодо повернення об'єкта оренди по договору оренди обладнання № 7 від 02.03.2011 р. з орендного користування після розірвання договору оренди, у зв'язку з чим позивач нараховує неустойку у розмірі 830 068,47 грн. подвійної плати за користування майном за період з 11.01.2016 р. по 14.11.2017 р. (включно) в порядку ч.2 ст. 785 ЦК України.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позивачем не доведено та не надано належних доказів прострочення відповідачем та порушення обов'язку щодо повернення майна за актом приймання-передачі з оренди, що було б підставою для задоволення позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/20370/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не було досліджено факту невиконання відповідачем обов'язку щодо повернення об'єкту оренди з орендованого користування після розірвання договору, а саме в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі орендованого майна разом технічною документацією. В той же час, апелянт зазначає, що акт приймання-передачі від 31.12.2015 р., який поданий відповідачем, не є належним та допустимим доказом, адже він міг би посвідчити передання якогось обладнання (без конкретного переліку) орендодавцем орендарю, а не орендарем орендодавцю.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/20370/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.07.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі № 910/20370/17 та призначено до розгляду на 04.09.2018 року. Також, вказаною ухвалою було зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/20370/17.

Позиції учасників справи

31.08.2018 р. через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення.

Відповідач, заперечуючи проти доводів апелянта, зазначив, що 31 грудня 2015 року сторони підписали акт передання-приймання, ти самим виконавши умови договору. Також відповідач зазначив, що наявність у вказаному акті формулювання «орендодавцем орендарю», а не «орендарем орендодавцю» є технічною опискою та не може покладатись в основу обґрунтування апеляційної скарги.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

02.03.2011 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (далі - орендодавець) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (далі - орендар) був укладений договір № 7 оренди обладнання, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати орендареві, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування майно: комплекти світлодіодних панелей згідно додатку № 1, вартістю майна 4 789 631,74 грн. з урахуванням індексації, та сплачувати орендодавцеві орендну плату.

Відповідно до п. 2.1. договору обладнання передається орендарю для використання у якості носіїв інформації у банківській діяльності.

Сторони у п. 3.2. договору визначили, що строк оренди складає 10 (десять) календарних років з дати прийняття майна, що орендується, за актом передання-приймання.

Пунктом 4.2. договору встановлено, що орендна плата підлягає сплаті до 25 числа поточного місяця із урахуванням її індексації і складає 39 913,60 грн., податок на додану вартість 7982,72 грн., всього по договору 47896,32 грн. за перший місяць оренди (розмір орендної плати за окремо визначений комплект вказаний в додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору). Розмір орендної плати за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).

Відповідно до п.п. 7.4-7.5. договору, майно вважається фактично переданим орендодавцеві/орендарю з моменту підписання акта передання-приймання. Оплата оренди здійснюється по день фактичного користування майном.

Даний договір вважається укладеним та набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1. цього договору та закінчується 02.03.2021 року (п.п. 9.1. та 9.2. договору).

Згідно п. 9.7. договору, даний договір вважається розірваним з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в України законодавстві.

Матеріалами справи встановлено, що на виконання умов договору, орендодавець передав, а орендар прийняв обладнання: світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2; 6.144х1.024, у кількості - 1; 4.096х0.768 у кількості - 12; 2.925х0.675 у кількості - 18, всього 33 шт., про що сторони підписали акт приймання-передачі обладнання від 01.04.2011.

В подальшому, сторони додатковою угодою від 01.12.2011 р. дійшли згоди індексувати орендну плату за 2011 рік на суму 489021,42 грн., в т.ч. ПДВ 81503,57 грн.

30.11.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" підписано додаткову угоду до договору оренди обладнання № 7 від 02.03.2011 р., відповідно до якої сторони змінили положення договору, додавши до п. 4.2. договору наступний абзац: "Орендна плата в період з 01.12.2015 року по 31.12.2015 року складає 15618,70 грн., ПДВ 3123,74 грн., всього з урахуванням ПДВ в місяць орендна плата становить 18742,44 грн.".

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, у зв'язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015 р.

Таким чином, сторони шляхом підписання додаткової угоди від 30.11.2015 р. дійшли згоди припинити свої договірні відносини.

Позивач, звертаючись з даними позовними вимогами до суду, вказав, що після розірвання договірних відносин, відповідач орендоване обладнання з користування не повернув, вимоги орендодавця щодо повернення майна залишені без задоволення, натомість орендар пропонував за символічну плату залишити частину майна у користуванні, частину демонтувати з відділення банку силами самого орендодавця, про що сторони згоди не дійшли, Акти приймання-передачі з оренди обладнання сторонами не підписані, майно надалі залишається у користуванні відповідача, у зв'язку із чим позивач просить стягнути неустойку в розмірі подвійної плати за користуванням майном за час прострочення повернення об'єкта оренди орендодавцю з 11.01.2016 (сплив десятиденного строку добровільного повернення майна відповідно до п.7.1 договору) по листопад 2017 (звернення до суду) відповідно до ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, зазначив, що позивачем не доведено суду та не надано доказів на підтвердження факту неповернення майна по договору № 7 від 02.03.2011 р. відповідачем та недійсності підписаного з відповідачем акту приймання-передачі від 31.12.2015 р. до вказаного правочину.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ч.ч.1-2 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частинами другою, третьою статті 291 ГК України договір оренди припиняється у разі, зокрема закінчення строку, на який його було укладено. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, у порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Статтею 188 ГК України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається. Якщо інше не передбачено законом або договором.

За умовами п.9.2 договору № 7 від 02.03.2011 р. було визначено строк дії договору з моменту підписання до 02.03.2021 р.

Відповідно до п. 9.6. договору, якщо інше прямо не передбачено цим договором або чинним в Україні законодавством, цей договір може бути розірваний тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Згідно п. 9.7. договору, цей договір вважається розірваним з моменту належного оформленням сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді, цьому договорі або у чинному в Україні законодавстві.

Як вбачається з матеріалів справи, додатковою угодою від 30.11.2015 р. сторони дійшли згоди, у зв'язку з розірванням договору оренди вважати останнім днем оренди 31.12.2015 р.

Враховуючи положення договору (з урахуванням додаткової угоди від 30.11.2015 р. до договору) суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що він припинив свою дію з 01.01.2016 р.

Відповідно до пункту 7.1 Договору майно, що орендується, повинно бути передано орендодавцем та прийнято орендарем протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту набрання чинності цим договором в м. Дніпропетровську. Передача орендодавцем та прийняття орендарем майна в оренду засвідчується актом передання-приймання. Після закінчення строку оренди повернення майна орендодавцеві здійснюється за актом передання-приймання протягом 10 (десяти) календарних днів разом з технічною документацією (комплектно). Обов'язок по складанню акта передання-приймання покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору. Орендар/орендодавець зобов'язаний здійснити огляд та перевірку стану майна під час підписання акту передання-приймання.

Відповідно до частини четвертої статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Згідно із статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Суд першої інстанції, приймаючи в якості належного та допустимого доказу акт приймання-передачі від 31.12.2015 р., вказав, що позивачем не доведено та не надано доказів на підтвердження факту неповернення майна по договору № 7 від 02.03.2011 р. та того, що вказаний акт було визнано недійсним.

В той же час, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З спірного акта приймання-передачі від 31.12.2015 р. до договору колегією суддів встановлено, що відповідно до вказаного акта орендодавець повернув, а орендар прийняв із користування обладнання згідно з укладеним між сторонами Договором. Обладнання повернуто у повному обсязі в належному стані, придатне для використання за призначенням.

Однак, відповідно до умов договору та норм законодавства орендоване майно мав передавати орендар, а не орендодавець, що протирічить умовам договору.

Крім того, як вбачається з акту приймання-передачі обладнання від 01.04.2011 р., орендарю було передано індивідуально визначене майно, а саме обладнання: світлодіодні панелі: 6.144х3.328 у кількості - 2; 6.144х1.024, у кількості - 1; 4.096х0.768 у кількості - 12; 2.925х0.675 у кількості - 18, всього 33 шт.

В той же час, у спірному акті про повернення відсутнє найменування, вартість, характеристики, кількість та склад майна, яке повертається, що не може свідчити про повернення орендованого обладнання у повному обсязі.

Також, повернення майна здійснюється за актом разом з технічною документацією, в той час як матеріали справи не містять доказів передання відповідачем позивачу технічної документації.

Посилання відповідача на лист від 22.06.2017 №0-74728 в якому зазначено, що у 2010-2011 роках Товариством з обмеженою відповідальністю "Приватофис" було придбано світлодіодні екрани для розміщення на фасадах відділень ПриватБанку у якості вивісок та електронних рекламоносіїв біля відділень банку у кількості 249 шт., які надавались в оренду банку згідно з угодами оренди майна, дію яких наприкінці 2015 року було припинено, про що оформлено додаткові угоди та акти прийому-передачі екранів, відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки зазначений лист не містить посилання на договір оренди обладнання № 7 від 02.03.2011 р. та того, що відповідні акти прийому-передачі майна складені саме на виконання зазначеного договору, враховуючи те, що між сторонами було укладено ряд договорів оренди обладнання.

Таким чином, колегією суддів не приймається в якості належного та допустимого доказу повернення орендованого майна акт приймання-передачі від 31.12.2015 р. з підстав, наведених вище.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного суду, викладеного у постанові від 07.08.2018 р. у справі 910/20369/17.

Згідно із статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Таким чином, враховуючи прострочення повернення відповідачем орендованого майна, відсутність належних та допустимих доказів відповідно до вимог законодавства України та умов договору повернення спірного майна з оренди, колегія суддів вважає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача 830 068,47 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Враховуючи вищевикладене, оскільки акт приймання-передачі від 31.12.2015 р. не є належним та допустимим доказом повернення відповідачем орендованого обладнання, враховуючи прострочення повернення відповідачем орендованого майна, відсутність належних та допустимих доказів відповідно до вимог законодавства України та умов договору повернення спірного майна з оренди, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення з відповідача 830 068,47 грн. неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/20370/17 - скасуванню.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/20370/17 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2018 року у справі № 910/20370/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" задовольнити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код - 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (49044, м. Дніпро, узвіз Крутогірний, буд. 14, ідентифікаційний код - 33546549) неустойку у розмірі 830 068,47 грн. та судовий збір у розмірі 12 451,02 грн. за подачу позовної заяви.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ідентифікаційний код - 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Приватофис" (49044, м. Дніпро, узвіз Крутогірний, буд. 14, ідентифікаційний код - 33546549) 18 676,53 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/20370/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 17.09.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко