АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД міста КИЄВА
Справа № 22-ц/2690/3463/2012 Головуючий у 1 інстанції- Панченко О.М.
Доповідач - Кулікова С.В.
УХВАЛА
Іменем України
26 квітня 2012 року Колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Кулікової С.В.
суддів - Білич І.М., Рейнарт І.М.
при секретарі - Клінчук О.М.,
за участю позивача - ОСОБА_1, який також діє в інтересах позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на Ул частину квартири за кожним, усунення перешкод в користуванні та встановлення порядку користування квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на частину квартиру,
заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія судців, -
ВСТАНОВИЛА:
Позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулись до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності за кожним з них на Ул частину квартири АДРЕСА_1, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 24.02.1995, їм та відповідачам по справі належить на праві власності квартира АДРЕСА_1. Оскільки сімейне життя між позивачем ОСОБА_2 і відповідачем ОСОБА_5 не склалося, 26.02.1998 шлюб між ними було розірвано, а на даний час виник житловий конфлікт з приводу користування спірним житловим приміщенням.
Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулись до суду із зустрічними позовними вимогами про визнання за ними права власності на 77/100 частин спірної квартири, а за відповідачами за зустрічним позовом на 23/100 частин квартири, мотивуючи тим, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана за кошти, виручені від продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_3, яка належала їм на праві власності в рівних частинах. Оскільки більшу частину коштів при купівлі спірної квартири було надано ними, тому вони вважають, що мають право власності на її більшу частину.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на Ул частину АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_1 право власності на Ул частину АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_4 право власності на Ул частину АДРЕСА_1, визнано за ОСОБА_5 право власності на Ул частину АДРЕСА_1. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1, яким виділено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 17 кв.м., відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишено в користування житлові кімнати з лоджіями 9,9 кв.м. та 14,8 кв.м. Місця загального користування: коридор, кухню, туалет, вбиральню, вбудовану шафу залишено в спільному користуванні співвласників квартири, а також зобов'язано ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не чинити перешкод ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в користуванні ними квартирою АДРЕСА_1
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмовлено, стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. 02 коп.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 подали апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у задоволенні їх позову в повному обсязі, а зустрічний позов ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задовольнити.
В скарзі посилаються на те, що вважають рішення незаконним та необгрунтованим, винесеним з неправильним застосуванням норми матеріального права та істотним порушенням норм процесуального права та зазначають, що судом першої інстанції безпідставно більше уваги приділено поясненням позивачів, а в рішенні не відображені пояснення ОСОБА_6, яка пояснила, що на час придбання спірної квартири була в зареєстрованому шлюбі і мала іншу сім'ю. Крім того, апелянти вказують, що судом помилково застосовано ст.22 КпШС України, яка не охоплює спір, в якому одна із сторін не є подружжям. Крім того, суд першої інстанції в рішенні не навів переконливих, обґрунтованих, мотивувальних висновків, що в спірну квартиру сторони порівну вклали кошти при її купівлі, а тому апелянти вважають, що суд першої інстанції керувався не доказами, а припущеннями.
На порушення судом норм процесуального права апелянти зазначають, що не дивлячись на повторну телеграму з проханням відкласти справу, справа була заслухана і винесено рішення, при цьому судом не було враховано, що з представником на той час була розірвана угода і тому не було кому представляти їх інтереси в суді.
В судовому засіданні, позивач та його представник заперечували проти апеляційної скарги за її необґрунтованістю.
Відповідачі в судове засідання не з'явились, надіслали до суду клопотання про відкладення розгляду справи.
Колегія суддів, враховуючи, що відповідачі вдруге звертаються з проханням відкласти слухання справи в апеляційній інстанції, а також, що причини зазначені у клопотанні про відкладення не визнані поважними, а тому в силу ч.2 ст.305 ЦПК України, вважає можливим слухати справу у їх відсутність.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників позивача, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення, 1 колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції вважає доведеним в судовому засіданні факт придбання спірної квартири сторонами по справі за спільні кошти подружжя, за час шлюбу, та їх дітьми, які також мали кошти від продажу своїх часток і які були вкладені їх батьками у придбання спірної квартири, при цьому відповідачами по справі не було наведено належних та допустимих доказів того, що ними було витрачено на придбання спірної квартири більше коштів ніж позивачами по справі. Вартість проданої квартири, що належала їм на праві власності значно менша за вартість придбаної спірної трикімнатної квартири, загальна ціна купівлі якої становить практично вартість обох квартир, що належали позивачу ОСОБА_2 та відповідачу ОСОБА_4 на праві власності до укладення шлюбу, що підтверджується відповідними договорами купівлі - продажу нерухомості. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимоги позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання права власності за кожним з них на Уа частину квартири АДРЕСА_1, а також про необґрунтованість вимог зустрічного позову та наявність всіх підстав для відмови в його задоволенні.
Крім того, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в частині встановлення порядку користування спірною квартирою, яким виділив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у користування житлову кімнату площею 17 кв.м., відповідачам ОСОБА_4 та ОСОБА_6 залишив у користування житлові кімнати з лоджіями 9,9 кв.м. та 14,8 кв.м., місця загального користування: коридор, кухню, туалет, вбиральню, вбудовану шафу залишив в спільному користуванні співвласників квартири, при цьому зазначивши, що встановлення такого порядку не буде суперечити інтересам сторін, оскільки встановлення порядку користування не порушує і не впливає на право власності відповідачів по справі.
Також, суд прийняв до уваги те, що псзивачі разом з відповідачами є співвласниками спірної квартири, в установленому законом і порядку не були позбавлені права користування житловою площею, зважаючи, що позивачі були позбавлені можливості потрапити до спірної квартири, у зв'язку з тим, що відповідачі чинять їм такі перешкоди та задовольнив вимоги в частині усунення перешкод в користуванні квартирою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду, так як він в повній мірі відповідає встановленим обставинам справи та вимогам Закону.
Посилання відповідачів, що в рішенні суду першої інстанції не наведено переконливих, обґрунтованих, мотивувальних висновків, що в спірну квартиру сторони порівну вклали кошти при її купівлі, колегія суддів не вважає обґрунтованими, оскільки згідно положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Застосувавши положення ч. 2 ст. 59 ЦПК України, згідно яких обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, суд першої інстанції встановив, що до укладення шлюбу та придбання спірної квартири кожна із сторін мала у власності двокімнатні квартири, позивачі ОСОБА_1 - квартиру АДРЕСА_6, відповідачі ОСОБА_6 - квартиру АДРЕСА_3.
Відповідно до договору купівлі - продажу нерухомості від 17.10.1994 позивач ОСОБА_2 діючий від свого імені та імені свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 продав належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_6 за 100 000 000 карбованців, відповідно до договору купівлі - продажу нерухомості від 04.02.1995 відповідачі продали належну їм на праві власності квартиру АДРЕСА_3 за 160 000 000 карбованців.
За договором купівлі - продажу нерухомості від 24.02.1995 позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 придбали квартиру АДРЕСА_1 за 210 000 000 карбованців, при цьому, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно спірна квартира складає собою єдине ціле і належить на праві спільної сумісної власності позивачам та відповідачам по справі, отже, кожен із співвласників має право на % частину спірної квартири.
Таким чином, застосувавши положення статті 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв на час виникнення правовідносин між сторонами, статей 368 та 370 ЦК України, суд дійшов правильного висновку про те, що відповідачами не наведено належних та допустимих доказів того, що ними було витрачено на придбання спірної квартири більше коштів ніж позивачами по справі, тобто про необґрунтованість вимог зустрічного позову, що стало підставою для відмови в його задоволенні.
Також колегія судців вважає необгрунтованими посилання відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, що судом першої інстанції не прийнято до уваги повторну телеграму з проханням відкласти справу, оскільки суд першої інстанції правомірно зсовував положення ч.ч. 2 та 4 ст. 169 ЦПК України та вирішив справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив, проаналізував та дав належну оцінку, поданим сторонами доказам, що мають значення в конкретній справі та доводять існування відповідних юридичних обставин, а саме: наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та недоведеність зустрічних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Інші доводи апеляційної скарги законності рішення суду першої інстанції не спростовують. Правові підстави для задоволення позовних вимог за первісним позовом та відмови у задоволенні зустрічного позову відсутні.
Рішення суду першої інстанції ухвалене без порушення норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року відхилити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 01 листопада 2011 року - залишити без
змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20-ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий :
Судді: