Справа № 22-ц-691/06 Головуючий у першій інстанції - Наваляний А.Д.
Категорія - 5 Доповідач - Русинчук М.М.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Русинчука М.М.,
судців - Расевича С.І., Здрилюк О.І.,
при секретарі - Царук О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на майно колгоспного двору та спадкове майно за апеляційною скаргою позивачів на рішення Ковельського міськрайонного суду від 11 травня 2006 року.
Особи, які беруть участь у справі: позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3; представник позивачів - ОСОБА_5; відповідачка - ОСОБА_4; представники відповідачки - ОСОБА_6, ОСОБА_7.
Колегія суддів
встановила:
В спільно поданій 6 березня 2006 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 позовній заяві зазначається, що станом на 15 квітня 1991 року, коли припинила своє існування така форма власності, як власність колгоспного двору, їм з ОСОБА_8 на праві спільної власності як членам колгоспного двору, головою якого був останній, належала частина житлового АДРЕСА_1 Ковельського району, що складається з коридора 1-1 площею 6,4 кв. м., кухні площею 11 кв. м. кімнати 1-3 площею 13,8 кв. м., та 1/2 частина господарської споруди Б-1. Після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1 як його дочка успадкувала його частку у вказаному майні.
Оскільки відповідачка ОСОБА_4 не визнає права власності позивачів на згадане спірне майно, вони просили визнати таке право за ними в судовому порядку.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду від 11 травня 2006 року в позові відмовлено. В апеляційній скарзі позивачі просять скасувати вказане судове рішення і ухвалити нове про задоволення їхнього позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції вважав, що спірна будівля, в одній частині якої проживали члени колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_9, а в другій - члени іншого колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_8, після зведення в кожному з цих господарств нових житлових будинків 1970 року і 1967 року забудови відповідно, з 1980 року втратила статус житлового будинку як майно колгоспного двору. З цього суд зробив висновок про відсутність предмета спору, у зв'язку з чим відмовив в позові про визнання за позивачами права власності на спірне майно.
Однак такі висновки суду першої інстанції не відповідають вимогам норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
З показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 (а.с. 208-211), витягів з погосподарських книг ( а.с 67-94) встановлено, що до 1953 року ОСОБА_9 зі своєю дружиною ОСОБА_14 та його син ОСОБА_8 зі своєю сім'єю року були членами одного колгоспного двору і проживали разом в АДРЕСА_2 Ковельського району в будинку за даними одних погосподарських книг 1911 року, а за відомостями інших погосподарських книг 1939 року забудови. Після облаштування в 1953 році другого входу у цьому будинку ОСОБА_8 зі своєю сім'єю перейшов жити в іншу його частину, що складається з коридора, кухні і жилої кімнати, а в другій половині будинку, яка складається з таких же приміщень, залишились проживати його батьки. В наступному з 1964 року в погосподарських книгах та частина спірного будинку, в якій проживала сім'я ОСОБА_8, зазначалася як жилий будинок 1953 року забудови, що знаходиться в особистій власності відокремленого від господарства його батька колгоспного двору. Звідси випливає, що відтоді один колгоспний двір розділився на два окремих з виділенням у власність господарства, головою якого був ОСОБА_8, тієї частини будинку, в якій він проживав, та половини прибудованого до будинку сараю ( ст. 126 ЦК УРСР 1963 року).
Згодом в кожному із згаданих господарств було побудовано по одному новому жилому будинку 1967 року і 1970 року забудови, після чого члени двох вказаних колгоспних дворів продовжували користуватись належними кожному з них частинами спірного будинку, який із зведенням нових не втратив статусу жилого і не перестав бути майном колгоспного двору, оскільки наведені обставини не тягнуть за собою таких наслідків
Станом на 15 квітня 1991 року, коли з набранням чинності Закону України «Про власність» припинила існування така окрема форма власності, як власність колгоспного двору, членами колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_8, були окрім нього ще й позивачі і кожному з них, виходячи з рівності їх часток (ст. 123 Української РСР 1963 року в редакції до 16.12.93 року), на той час належало на праві власності по 1/4 частці в частині спірного жилого будинку, яка перебувала у власності цього колгоспного двору.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 позивачка ОСОБА_1 як його дочка успадкувала його частку у вказаному нерухомому майні і з цього часу їй стало належати 1/2 частка, а двом іншим позивачам - по 1/4 частці в спірній частині згаданого жилого будинку.
Оскільки за наявності підстав для задоволення позову суд першої інстанції відмовив в ньому, оскаржуване рішення суду як таке, що постановлене з порушенням вимог матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
На підставі ст.ст. 120-126 ЦК УРСР 1963 року, керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314,316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Ковельського міськрайонного суду від 11 травня 2006 року в даній справі скасувати і увалити нове рішення.
Позов задовольнити.
Визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частку, за ОСОБА_2 на 1/4 частку, за ОСОБА_3 на 1/4 частку в частині жилого будинку без номера, розташованого між АДРЕСА_1 в АДРЕСА_2 Ковельського району, яка складається з коридора площею 6.4 кв. м., кухні площею 11 кв. м., жилої кімнати площею 13,8 кв. м., та у 1/2 частині прибудованого до будинку сараю.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати в сумі 132 (сто тридцять дві) гривні.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.