Єдиний унікальний номер 722/164/18

Номер провадження 2/722/126/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2018 року Сокирянський районний суд Чернівецької області в складі:

                     головуючого-судді                 Римлянської Г.О.

                          при секретарі                 Сімак О.І.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача                 ОСОБА_2

                представника відповідачів         ОСОБА_3

        та представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сокиряни Чернівецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача – Білоусівська сільська рада Сокирянського району Чернівецької області про визнання частково недійними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 06.02.2018 року звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Посилавться на те, що він є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: с.Білоусівка, вул.З.Космодем’янської,12, Сокирянського району Чернівецької області.

По сусідству з його домоволодінням за адресою: с.Білоусівка, вул.З.Космодем’янської,14, Сокирянського району Чернівецької області розташоване домоволодіння, успадковане відповідачами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 після смерті їх матері ОСОБА_7, померлої 06.09.2011 року.

Підставою його звернення до суду із зазначеним позовом стали наступні обставини:

У 1986 році він викопав на території свого домоволодіння колодязь, проте, з часу його використання і до теперішнього часу у ньому постійно не вистачає для використання в господарстві та споживання води, тому він постійно користувався колодязем, який розташований між його домоволодіння та домоволодінням відповідачів, викопаним у 1959 році на земельній ділянці Білоусівської сільської ради ще покійними дідами сторін, ОСОБА_6 та ОСОБА_8. Зазначений колодязь з 1959 року перебував в загальному користуванні громади села.

Колодязем він користувався ще до смерті покійної ОСОБА_7 і будь-яких спорів щодо цього між ним та ОСОБА_7 не виникало.

У 2011 році, після смерті ОСОБА_7 за погодженням з відповідачем, ОСОБА_6 він встановив у колодязі водяний насос та з тих пір качав з нього воду для особистих потреб.

У 2013 році, коли відповідачка, ОСОБА_5 приїхала з Італії, де постійно працює та проживає, між нею та ним виник спір з приводу його користування колодязем та остання заявила, що колодязь належить їй та її брату на праві спільної часткової власності, а тому він не має права користуватись колодязем та повинен витягнути з колодязя свій водяний насос.

Оскільки він вважав, що колодязь не належить відповідачам та знаходиться в загальному користуванні, то відмовився витягувати насос, після чого ОСОБА_5 перекрила прохід до колодязя парканом та унеможливила ним користуватись.

Рішенням Сокирянського райсуду від 16.01.2018 року позовні вимоги ОСОБА_5 по справі задоволено та зобов’язано його усунути їй перешкоди в користуванні належним їй на праві спільної часткової власності колодязем шляхом демонтажу з колодязя водяного насосу з трубами та шлангами, які встановлені ним.

Вже після ухвалення рішення Сокирянського райсуду та отримання його повного рішення, він належним чином ознайомився з додатками до позовної заяви та дізнався, що 11.07.2013 року приватним нотаріусом Сокирянського нотаріального округу ОСОБА_9 на ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_6 видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом, зокрема на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, до яких також віднесено спірний колодязь.

Вказана в свідоцтвах про право на спадщину за заповітом інформація в частині наявності в колодязі залізобетонних кілець не відповідає дійсності, оскільки весь колодязь вимощений з каменю і будь-які з/бетонні кільця в ньому відсутні.

Крім цього, на звернення до КП «Сокирянське БТІ, його представнику було надано усну інформацію, про те, що на момент отримання ОСОБА_7 свідоцтва про право власності від 05.04.1989 року та його реєстрації в Чернівецькому обласному бюро технічної інвентаризації від 05.04.1989 року, спірний колодязь не входив в домоволодіння та не був відображений в технічному паспорті домоволодіння ОСОБА_7

В погосподарській книзі Білоусівської сільської ради щодо особового рахунку ОСОБА_7 №1077 за 1986-90 роки також відсутній запис щодо колодязя.

09.07.2013 року, вже після смерті власника домоволодіння ОСОБА_7, КП «Сокирянське БТІ» безпідставно видало ОСОБА_5 довідку для нотаріуса за №39, якою фактично було визнано право власності за спадкодавцем на колодязь та на підставі якої відповідачам 11.07.2013 року було видано соспорюване свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно покійної ОСОБА_7, в т. ч. і колодязь.

Вважає, що приватним нотаріусом Сокирянського нотаріального округу ОСОБА_9 11.07.2013 року відповідачам видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на підставі незаконної довідки №39, виданої КП «Сокирянське БТІ» 09.07.2013 року, яка стала підставою для видачі оспорюваних свідоцтв, що підтверджують право відповідачів на колодязь, який фактично не входив до складу спадкового майна.

Дані свідоцтва порушують його право користування колодязем, який є об’єктом загального користування мешканців с.Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області.

Просив визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за заповітом, які видані 11.07.2013 року приватним нотаріусом Сокирянського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_9 за реєстровими номерами 608, 610 після смерті ОСОБА_7, померлої 06.09.2011 року на ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_6, в частині незаконно зазначеного в них колодязя №3 з з/б кільцями, вартістю 2330,00 грн.

12.03.2018 року, у строк, визначений судом, представник відповідачів ОСОБА_3 подала до суду відзив на позов, в якому позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та зазначила, що дійсно ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідно до свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 11.07.2013 року є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за №14 по вул.З.Космодем’янської, що знаходиться в селі Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області. До складу житлового будинку господарських будівель та споруд входять: житловий будинок – літ. «А», загальною площею 83,30 кв.м., в тому числі житловою площею 39,00 кв.м., літня кухня лі. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», огорожа №1-2, колодязь №3.

Після смерті їхньої матері ОСОБА_7, яка померла 06.09.2011 року, відповідачі в установлений законом термін звернулися до приватного нотаріуса Сокирянського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_10 із заявою про прийняття спадщини. Під час оформлення нотаріусом спадкових документів до КП «Сокирянське БТІ» було направлено запит щодо надання інформації, чи не існує самочинно збудованих споруд в будинковолодінні №14 по вул. О.Космодем’янської в с.Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області, у зв’язку з чим працівником КП «Сокирянське БТІ» було здійснено огляд, обмір всіх існуючих споруд. При проведенні обмірів спеціаліст КП «Сокирянське БТІ» запитала, з якого часу існує колодязь, на що ОСОБА_5 відповіла, що він існує стільки себе пам’ятає, тобто ще коли власником була її покійна матір. Жодних прохань чи незаконних дій щодо внесення колодязя в технічну документацію зі сторони відповідачів не було.

Пізніше, 11.07.2013 року, приватним нотаріусом Сокирянського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_9 на їхнє ім’я були видані два свідоцтва про право на спадщину за заповітом, відповідно в яких вказано, що спадкове майно, на яке видане свідоцтво, складається з житлового будинку з погосподарськими будівлями та спорудами за №14 по вулиці О.Космодем’янської в с.Білоусівка, у тому числі і колодязь №3, з/б кільця.

Після отримання свідоцтв про право на спадщину за заповітом, відповідачі здійснили приватизацію земельної ділянки за тією ж адресою, площею 0,25 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7324081000:01:001:1439.

Однак, при розробці технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, при обмірі окружної межі земельної ділянки, проектною організацією була допущена помилка, оскільки не було враховано свідоцтво про право на спадщину від 11.07.2013 р. та ту обставину, що колодязь №3 перебуває у їхній власності. На її погляд, дана обставина жодним чином не доводить твердження позивача, що колодязь №3 є об’єктом загального користування мешканців с.Білоусівка та перебуває у власності громади с.Білоусівка.

Житловий будинок №14 по вулиці О.Космодем’янської в с.Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області разом із іншими допоміжними спорудами, в тому числі криниця №3 в свій час перейшли від покійного дідуся до їхнього матері ОСОБА_7, а після її смерті - до них як спадкоємців.

Разом з тим, не заперечують, що даний колодязь, зі слів покійної матері, було викопано її батьком - їхнім дідусем, якому в цьому допомагали сусіди, не заперечують і той факт, що довгий час колодязем користувалися й інші односельчани. А також згідні, щоб позивач чи інші мешканці села користувалися криницею шляхом набору води відром, для цього, зі сторони дороги біля колодязя  влаштована хвіртка. Однак приблизно з 80-90 років практично в усіх сусідів, в тому числі і позивача, існують свої криниці.

Вважають, що ОСОБА_1 не має права звертатися до суду із зазначеним позовом, оскільки перебування у власності відповідачів колодязя №3, жодним чином не порушує його права з огляду на те, що у його власності існує колодязь, він жодним чином не може набути права власності на спірний колодязь, а на його права як користувача, те, у чиїй власності він перебуває, не впливає. Позивачу ніхто не забороняє у інший спосіб - ручний - користуватися колодязем, зміна власника не гарантує позивачу безперешкодний доступ до колодязю у той спосіб, який він обрав.

Призначенням колодязя №3 є обслуговування житлового будинку №14 по вулиці З.Космодем’янської в с.Білоусівка, як головної речі, тобто він є приналежністю до житлового будинку.

Запис в реєстраційній книзі про належність домоволодіння на праві особистої власності певній особі, є офіційним доказом права власності даної особи на це домоволодіння.

Згідно Закону «Про сільську ОСОБА_10 депутатів трудящих УРСР» від 02.06.68 року, кожна сільська рада вела погосподарські книги, в яких відповідним записом посвідчувалося право землекористування всіх громадян на території сільської ради, в особовому рахунку вказувались прізвище, ім’я та по батькові голови сім’ї, на ім’я якого відкрито особовий рахунок, він і був власником будинку.

Однак вказаними вище нормативними документами, які регулювали правовідносини реєстрації права власності, та діяли на дату будівництва будинку №14 по вулиці 3.Космодем’янської в с.Білоусівка не передбачено, яким чином проводилася технічна інвентаризації об’єктів нерухомого майна.

Просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за заповітом, відмовити.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_11 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали із зазначених в ньому підстав, просили його задовольнити.

Позивач пояснив, що не погоджується, що спірний колодязь належить відповідачам, оскільки він викопаний дідами сторін на земельній ділянці сільської ради, для загального користування жителів села. В 1964 році, коли колодязь знаходився на дорозі, на землях села, навколо нього дідами сторін, які її викопали, облаштовано огорожу з дерев’яних дощок. Приблизно в 1989-1990 роках ОСОБА_7 було встановлено нову огорожу з штахетів, при цьому межу земельної ділянки було переміщено в сторону дороги так, що колодязь вже частково опинився на земельній ділянці останньої, огороджений з трьох сторін, а зі сторони дороги – відкритий. До 2011 року колодязь перебував в загальному користуванні жителів села, однак в 2011 році, за життя спадкодавця ОСОБА_7, її донька самочинно перенесла межу земельної ділянки матері в сторону дороги і побудувала нову огорожу із шиферної плити, якою загородила колодязь від жителів села, у тому числі і від нього. При цьому, в районі колодязя облаштувала хвіртку, яка зі сторони вулиці не має ручки, щоб її відкрити, а зсередини закручена на дріт, щоб унеможливити користуватися нею йому та іншим жителям села. Після того, як в побудованому ним в своєму господарстві колодязі зникла вода, він встановив в спірний колодязь електронасос, яким накачував воду для потреб свого господарства, однак відповідачі не дозволяють йому це робити.

Представник позивача ОСОБА_2 пояснив, що у витягу із погосподарської книги сільської ради колодязь, як належний до житлового будинку спадкодавця ОСОБА_7, не зазначений, а свідоцтво про право власності на домогосподарство видавалося останній сільською радою тільки на споруди, які до нього належать. Крім того, в згідно погосподарської книги за домоволодінням ОСОБА_7 закріплено земельну ділянку площею 0,24 га, а згідно Витягу із ДЗК – вже 0,25 га, що свідчить про самочинне захоплення земельної ділянки, на якій розташований колодязь. Позивачу стало відомо про включення колодязя до складу домоволодіння відповідачів в 2017 році, під час розгляду судом інших справ щодо даноого колодязя, за позовами ОСОБА_5

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та їх представники ОСОБА_3 і ОСОБА_12 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили в їх задоволенні відмовити. Вони підтримали обставини, зазначені у відзиві та пояснили, що сторона відповідачів визнає, що колодязь дійсно викопаний дідусями сторін ОСОБА_6 та ОСОБА_8, на землях сільської ради, бо тоді земля не була приватизована. У 1989 році житловий будинок разом з господарськими спорудами ОСОБА_7 успадкувала від свого чоловіка ОСОБА_13. На її думку, колодязь є власністю відповідачів, як спадкове майно, яке перебувало у володінні спадкодавця ОСОБА_7 Станом на 1989 рік підсобні приміщення не вносилися до погосподарських книг та в інвентарні справи. Оскільки під час інвентаризації колодязь помилково не був внесений до інвентарної справи, то в 2013 році працівник БТІ вніс поточні зміни в дану справу та зі слів замовника ОСОБА_5 дописав криницю. При цьому, працівником БТІ помилково зазначено в інвентарній справі, що належна до спадкового господарства огорожа є дощатою, хоч насправді вона є шиферною, а також що колодязь виготовлений із залізобетонних кілець, в той час як він виготовлений із бутового каменю. Згідно законодавства земля слідує за об’єктом нерухомості. Самочинним колодязь не є. Стороною позивача не надано жодних доказів на підтвердження того, що колодязь знаходиться на землях сільської ради. Виходячи з того, що позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні вказав, що спір щодо колодязя між сторонами виник у 2013-2014 роках, просили застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Будучи допитаною в якості свідка, відповідач ОСОБА_5 пояснила, що спірний колодязь побудував її дід, ОСОБА_14 приблизно в 1958 році, за допомогою інших людей. Коли пізніше в ньому зникла вода, то її батько за допомогою інших людей підкопав його і обмурував каменем. Колодязь ніколи не був на майданчику, а завжди був огородженою зі сторони дороги. Її мати ОСОБА_7 замість штахетної огорожі встановила шиферну в 1984 році і вона існує по даний час. Позивач приблизно в 2012 році встановив в колодязь насос і проклав труби без згоди відповідачів. Вона дійсно зверталася в БТІ за внесенням змін в інвентарну справу щодо всіх наявних в господарстві споруд, у тому числі і щодо колодязя. Працівнику БТІ, яка приїхала для обстеження господарства, вона пояснила, що колодязь належить покійній матері, оскільки знаходиться у неї на подвір’ї. Даний працівник не з’ясовувала у сусідів чи в сільській раді питання про належність криниці до домоволодіння. На підставі матеріалів виправленої інвентарної справи нотаріус ОСОБА_10 видала їм з братом свідоцтва про право на спадщину за законом. Доступ до криниці з вулиці є через хвіртку, яка підперта камінцем, також біля колодязя є відро та кружка. Вона не чинить перешкод позивачу у наборі води вручну, однак заперечує проти встановлення в ній насоса. Її брат встановив в колодязі свій насос та качає ним воду. Крім позивача, даним колодязем не користується ніхто з сусідів, оскільки у всіх є свої криниці. У 2014 році вони з братом приватизували належну їм земельну ділянку, однак в технічній документації помилково не зазначена земельна ділянка, на якій розташований колодязь.

Будучи допитаним в якості свідка, відповідач ОСОБА_6 пояснив, що близько півтора року тому між позивачем та ним була сварка: він закрив хвіртку до колодязя, за що дружина позивача погрожувала йому. Він бажає, щоб ОСОБА_1 забрав свій насос із належного йому колодязя, однак не заперечує щодо користування ним шляхом набору води вручну. Колодязь належав ще його матері, а після смерті матері перейшов в його власність. Коли приїжджала працівник БТІ, для внесення змін в інвентарну справу, він був вдома, однак всі питання вирішувала сестра ОСОБА_5 Господарство, співвласником якого він є на підставі оспорюваного свідоцтва, спочатку було огороджене дощатою огорожею, потім штахетною, а в 1984 році встановлена огорожа із шиферної плити. Колодязь від межі з вулицею знаходиться на відстані приблизно 2,5 метри, від межі з господарством позивача на відстані приблизно 6 метрів.

Представник третьої особи Білоусівської сільської ради ОСОБА_4 не подав до суду письмові пояснення, однак в судовому засіданні не висловив заперечень проти позову та пояснив, що згідно записів в Генеральному плані населеного пункту та пояснень сусідів спірний колодязь знаходиться на землях загального користування сільської ради. Також, Витягом із ДЗК підтверджується, що площа земельної ділянки відповідачів за виключенням земельної ділянки, на якій розташований колодязь, становить 0,25 га. Сільською радом затверджено технічну документацію із землеустрою саме щодо також конфігурації земельної ділянки і з 2014 року до цього часу відповідачі не оспорювали даний факт. В книгах погосподарського обліку сільської ради за 1986-1989 роки в погосподарському номері ОСОБА_7 колодязь також не зазначений. Під час обстеження домоволодіння ОСОБА_7 працівник БТІ до сільської ради за інформацією щодо належності колодязя, не звертався. Земельна ділянка, на якій розташований колодязь, в даний час відноситься до земель загального користування сільської ради. В сільській раді землі загального користування на час видачі оспорюваного свідоцтва, не обліковувалися на місцевості, тільки зазначена загальна площа. Облік громадських колодязів ведеться, однак їх рахується тільки 5: біля школи, дитячого садочка, лікарні, будинку культури, контори бувшого колгоспу. Даний колодязь, як об’єкт загального користування, по обліках сільської ради не значиться.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснила, що вона є сусідкою сторін та за даною адресою проживає вже 50 років, з 1968 року. Спірний колодязь спочатку знаходилася на дорозі загального користування та біля нього стояло кам’яне корито для напування худоби. Господарство, яке в даний час перебуває у власності відповідачів, було огороджене спочатку дощатою, потім штахетною огорожею, при цьому криниця залишалася на дорозі. Коли старшою донькою ОСОБА_7 – ОСОБА_2 було побудовано огорожу з шиферної плити, то колодязт було приєднано до господарства ОСОБА_7 і так він залишається огороженим до даний час. При цьому, при встановленні як штахетної, так і шиферної огорожі господарі кожен раз самочинно зміщували межу своєї земельної ділянки в сторону дороги та криниці, захоплюючи територію дороги. Інші сусіди також встановлюючи свої огорожі, захоплювали частину дороги.

Свідок ОСОБА_16 пояснила, що вона є сусідкою сторін та пам’ятає, що коли вона була малою, цей колодязь спільно викопали ОСОБА_14 та ОСОБА_8 за допомогою інших людей на колгоспній земельній ділянці, яка нікому з них не належала, посередині між своїми господарствами. Тоді жителі всієї вулиці з цього колодязя брали воду. Біля колодязя встановили велике кам’яне корито, для напування худоби, де її сім’я напувала своїх овець. Колодязь знаходилася на загальній сільській дорозі до тих пір, поки ОСОБА_7 за допомогою старшої доньки ОСОБА_2 шляхом встановлення шиферної огорожі не загородила його до свого господарства. До цього, коли в цьому господарстві стояла штахетна огорожа, то колодязь знаходився на майданчику, огороджений з трьох сторін їхнього господарства буквою «П», а від дороги огорожі не було.

Свідок ОСОБА_17 пояснив, що він є сусідом сторін та знає, що колодязь був викопаний його дідом ОСОБА_8 та дідом відповідачів ОСОБА_14 на сільській дорозі, посередині між їхніми господарствами. Пам’ятає, що раніше колодязь знаходився на дорозі, огороджений штахетною огорожею з трьох сторін від господарства відповідачів та відкритий від дороги. Коли за життя ОСОБА_7 в господарстві встановили шиферну огорожу то колодязь опинився в господарстві відповідачів. В той час всі сусіди, у тому числі і відповідачі переставили свої огорожі в сторону дороги, самовільно захопивши собі частину сільської дороги. Колодязь за життя ОСОБА_7 їй не належав, оскільки викопаний на сільській дорозі. В шиферній огорожі є хвіртка зі сторони дороги, однак в даний вона зсередини закручена на дріт.

Свідок ОСОБА_18 пояснив, що він є сусідом сторін. Пам’ятає, що спірний колодязь стояв на майданчику сільської дороги, біля лісу і не належав відповідачам. Оскільки частину дороги шляхом встановлення нових огорож захопили всі сусіди, то батьки відповідачів захоплювали її також так, що колодязь поступово опинився в їхньому господарстві. Він пам’ятає, що спочатку господарство батьків відповідачів було огороджене дощатою огорожею, коли колодязь знаходився на дорозі, не огороджений, а біля нього стояло кам’яне корито для напування худоби. Далі, було встановлено штахетну огорожу і колодязь частково опинився в господарстві ОСОБА_7, однак огороджений тільки з трьох сторін, а від дороги прохід був вільний. Потім ще при житті ОСОБА_7 було встановлено шиферну огорожу і знову захоплено частину дороги та колодязь загороджено в своєму господарстві. При цьому хвіртка, яка веде від колодязя на дорогу, закрита зсередини так, що відкрити її з вулиці неможливо та доступу до колодязя з дороги немає. Сам колодязь  змонтований з каменю, а залізобетонних кілець на ньому немає. 

Свідок ОСОБА_19 пояснила, що з 2009 року вона працює на посаді інженера Комунального підприємства «Сокирянське РБТІ» (надалі – БТІ), в якому знаходилася інвентарна справа на домоволодіння, розташоване по вул.З.Космодем’янської, 14 в с.Білоусівка, виготовлена 10.06.1989 року. У 2012 році в БТІ звернулися два спадкоємці на дане господарство: відповідачі по справі із запитом від нотаріуса про видачу довідки для оформлення спадщини. Вона обстежила дане господарство і виявила, що під час первинної інвентаризації до складу домоволодіння не був занесений колодязь, подумала що, мабуть, помилково. Зі слід спадкоємиці вона встановила, що даний колодязь збудував її покійний батько ще в 1958 році на своїй земельній ділянці. Не отримавши підтверджуючих доказів, не з’ясувавши питання щодо належності колодязя до даного домоволодіння та відсутність спорів щодо нього у сусідів та в сільській раді, хоч повинна була з’ясувати, тільки зі слів замовників вона внесла поточні зміни в технічну документацію на домоволодіння, вказавши в ньому колодязь. Після цього БТІ було видано відповідачам довідку, для оформлення нотаріусом спадщини. В момент обстеження нею домоволодіння огорожа була з плоского шиферу, однак, вона помилково зазначила її дерев’яною. В колодязь вона не заглядала і, по своєму припущенню, в довідці зазначила, що він виготовлений із залізобетонних кілець, в той час як фактично колодязь виготовлений із каменю бутового. Таким чином, визнала, що у виданій для нотаріуса довідці вона зробила дві помилки, вказавши неправильні відомості.

Свідок ОСОБА_20 пояснила, що вона є рідною сестрою відповідачів і проживає в м.Чернівці. Позивач є її і відповідачів двоюрідним братом, а ОСОБА_7 та ОСОБА_13 були її батьками. Пам’ятає, що в 1958 році батько з дідом провели реконструкцію вже існуючого колодязя, при цьому жителі села допомагали їм їжею та коштами. В 1958 році колодязь був відгороджена від дороги по всьому периметру та приєднаний до домогосподарства батьків. Спочатку огорожа була дерев’яна, потім штахетна, а з 1984 року - з шиферної плити. Всі жителя села, які брали з цього колодязя воду, викопали свої криниці і ним не користуються. Відповідач, незважаючи на те, що викопав свій колодязь, продовжує користуватися спірним колодязем, встановивши в ньому насос, яким подає воду в свій будинок.

Заслухавши сторони, їх представників, представника третьої особи, допитавши свідків та дослідивши письмові докази, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини:

11.07.2013 року приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу ОСОБА_10 видано відповідачу ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 06.09.2011 року, зареєстроване в реєстрі за №608 на ? частку майна, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за №14 по вул.З.Космодем’янської в с.Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області, у тому числі: житлового будинку літ.А, кам’яні, загальною площею 83,3 кв.м, в тому числі житловою площею 39,00 м, літньої кухні, літ.Б, кам’яні, сараю, літ.В, кам’яні, сараю літ.Г, кам’яні, огорожі №1-2, дощані, колодязя № 3 з з/б кільця (а.с.256).

Також, 11.07.2013 року приватним нотаріусом Сокирянського районного нотаріального округу ОСОБА_10 видано відповідачу ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_7, померлої 06.09.2011 року, зареєстроване в реєстрі за №610 на ? частку майна, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за №14 по вул.З.Космодем’янської в с.Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області, у тому числі: житлового будинку літ.А, кам’яні, загальною площею 83,3 кв.м, в тому числі житловою площею 39,00 м, літньої кухні, літ.Б, кам’яні, сараю, літ.В, кам’яні, сараю літ.Г, кам’яні, огорожі №1-2, дощані, колодязя № 3 з з/б кільця (а.с.261).

З копій витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11.07.2013 року (записи про право власності №№1601056, 1601057) встановлено, що 11.07.2013 року за ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на підставі оспорюваних свідоцтв було зареєстровано право спільної часткової власності по 1/2 частині на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, у т.ч. на колодязь (а.с.11,12).

Як вбачається із матеріалів спадкової справи ОСОБА_7 №167/2011, заведеної приватним нотаріусом ОСОБА_10 однією із необхідних підстав видачі вказаних вище свідоцтв є довідка №39 від 09.07.2013 року, видана БТІ, в якій в описі домоволодіння покійної ОСОБА_7 крім житлового будинку та по господарських будівель, зазначено, зокрема, колодязь, №3, виготовлений із залізобетонних кілець, вартістю 2330 грн. (а.с.245).

З дослідженого в судовому засіданні оригіналу інвентарної справи на домоволодіння, розташоване за адресою: вул.З.Космодем’янської, 14 в с.Білоусівка встановлено, що дану справу виготовлено БТІ 10.03.1989 року на ім’я ОСОБА_7, за її життя, і в ній в числі інших споруд не зазначено спірний колодязь як такий, що входить до складу домоволодіння ОСОБА_7 При цьому, перед виготовленням інвентарної справи спеціаліст БТІ обстежив домоволодіння, склав журнал зовнішніх замірів кожної із будівель та споруд, їх абриси, ескізи, визначив приналежність до домоволодіння, визначив технічний стан і їх оцінку, що підтверджується наявними в інвентарній справі документами. Дані документи свідчать про те, що перед виготовленням інвентарної справи спеціаліст БТІ виїжджав на місце, детально обстежив всі приналежні до житлового будинку будівлі та споруди і ті з них, які були виявлені в межах домоволодіння, вніс в інвентарну справу. В той же час, спірний колодязь не був внесений у вказану вище справу, що дає підстави вважати, що в межах домоволодіння на той час він не знаходився.

25.06.2013 року з метою видачі оспорюваного свідоцтва про право на спадщину, на замовлення №72 відповідача ОСОБА_5 між нею та БТІ укладено договір з технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, розташованого за адресою: вул.З.Космодем’янської, 14 в с.Білоусівка.

Як встановлено з матеріалів інвентарної справи та показань в судовому засіданні в якості свідків відповідача ОСОБА_5 та інженера БТІ ОСОБА_19, остання виїхала на місце для обстеження домоволодіння і, не з’ясувавши у сусідів, в сільській раді питання про відсутність спору щодо спірного колодязя, виключно зі слів заявниці ОСОБА_5 03.07.2013 року внесла виправлення щодо нього, як власності спадкодавця ОСОБА_7, в інвентарну справу, а також підготувала довідку №39 від 09.07.2013 року щодо належності до спадкового майна даного колодязя. При цьому, вона не з’ясувала, з якого матеріалу виготовлений колодязь і, на свій розсуд, зазначила в інвентарній справі, що він виготовлений із залізобетонних кілець та його вартість становить 2330 грн., в той час як насправді колодязь виготовлений із бутового каменю і його вартість реально складає іншу суму. Дану довідку відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали приватному нотаріусу ОСОБА_10 і вона стала підставою видачі їм оспорюваних свідоцтв.

З показань в судовому засіданні свідків: ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, які є жителями с.Білоусівка і проживають неподалік спірного господарства, судом встановлено що спірний колодязь побудований покійним дідом сторін, для загального користування, на «пляцку», що знаходився на сільській дорозі, неподалік від домогосподарства ОСОБА_13 (батька відповідачів). Біля колодязя було влаштоване кам’яне корито, з якого жителі села напували худобу. В той час, як домогосподарство по вул.З.Космодем’янської, 14 було огороджене дерев’яною, а згодом і штахетною огорожею, криниця знаходилася на дорозі. Коли ОСОБА_7 з допомогою своїх дочок встановлювала огорожу з шиферних плит, то колодязь безпідставно загородила в своє господарство. Огорожу в сторону дороги, на якій знаходиться спірний колодязь, без відповідного дозволу поступово перемістили, збільшивши розмір своїх земельних ділянок за рахунок земель дороги не тільки ОСОБА_7, але й її сусіди. В результаті вказаного, колодязь опинився в межах земельної ділянки ОСОБА_7

Не заперечуючи проти позову, представник третьої особи ОСОБА_4 зазначив, що спірний колодязь знаходиться на землях загального користування сільської ради.

Як встановлено із погосподарської книги Білоусівської сільської ради за 1986-1990 роки, спірний колодязь до складу будівель та споруд, належних ОСОБА_7, погосподарського номеру не був включений (а.с.26-27). При цьому, розмір земельної ділянки, що рахується за даним по господарським номером, становить 0,24 га.

Витягом із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, кадастровий номер 7324081000:01:001:1439, розташованої за адресою: вул.З.Космодем’янської, 14 в с.Білоусівка, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд підтверджується, що у приватну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 дана земельна ділянка передана за виключенням тієї, на якій розташований спірний колодязь, яка відноситься до земель загального користування. При цьому, розмір земельної ділянки вже становить 0,25 га. (а.с.19-21).

З копії свідоцтва про право власності від 11.08.2015 року (індексний номер 42095998) вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві приватної спільної сумісної власності належить земельна ділянка, площею 0,25 га, кадастровий номер 7324081000:01:001:1439, з цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована по вул.Зої Космодем’янської, 14 в с.Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області (а.с.11,12,13).

Із довідки виконавчого комітету Білоусівської сільської ради від 24.01.2018 року за №293  вбачається, що колодязь, який знаходиться в с.Білоусівка, вул.З.Космодем’янської 14 Сокирянського району Чернівецької області був викопаний та облаштований каменем всередині нині покійними громадянами с.Білоусівка ОСОБА_14 та ОСОБА_8 у 1959 році. Вказаний колодязь викопаний на земельній ділянці загального користування Білоусівської сільської ради, що підтверджується наявним в сільській раді Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, кадастровим планом земельної ділянки №7324081000:001:1439, розташованої за адресою: с.Білоусівка, по вул.З Космодем’янської, №12, належної на праві приватної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_6,  технічною документацією. Даний колодязь є об’єктом загального користування мешканців с. Білоусівка Сокирянського району Чернівецької області (а.с.14).

Таким чином, з сукупності досліджених доказів судом встановлено, що спірний колодязь знаходиться на земельній ділянці загального користування Білоусівської сільської ради, яка у встановленому законом порядку ОСОБА_7 не передавалася, а шляхом самочинного перенесення останньою огорожі приєднана до своєї земельної ділянки, внаслідок чого розмір земельної ділянки з 0,24 га став 0,25 га.

При цьому суд враховує, що оспорювані свідоцтва видані приватним нотаріусом ОСОБА_10 на підставі довідки БТІ, що містить неправдиві відомості щодо перебування колодязя у власності спадкодавця ОСОБА_7, матеріалів, з яких його виготовлено та його вартості.

При цьому, суд не приймає до уваги пояснення представника відповідачів ОСОБА_3 щодо не включення на час заповнення по господарської книги до складу всіх господарств жителів села господарських будівель та споруд, оскільки інші будівлі ОСОБА_7 (сарай, погріб) в дану книгу внесені, із зазначенням строку їх побудови.

Також, суд не приймає до уваги пояснення представника відповідачів щодо того, що оскільки колодязі, як визначені Інструкцією №127 від 10.07.2001 року погосподарські споруди не є самочинним будівництвом і не підлягають прийняттю в експлуатацію, то вони і не повинні були в вноситися в інвентарну справу, оскільки такі пояснення суперечать показанням свідка ОСОБА_19, а також тим, що інші по господарські споруди, зокрема огорожа, під час інвентаризації від 10.03.1989 року були внесені в інвентарну справу домоволодіння ОСОБА_7

Так, п.3.1 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.05.2008 року №7 «Про практику у справах про спадкування» роз’яснено, що записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Суд також не приймає до уваги показання в судовому засіданні свідків ОСОБА_20, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 оскільки вони є суб’єктивними, суперечать сукупності досліджених судом доказів та показанням допитаних свідків, продиктовані їх заінтересованістю в результатах розгляду справи на користь відповідачів.

Судом встановлено, що під час видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нотаріусом було допущено порушення, зокрема їх видано на підставі довідки БТІ, яка мала б підтвердити наявність спадкового майна, однак містить неправдиву інформацію в частині належності до спадкового майна колодязя із залізобетонних кілець, вартість 2330 грн.

Суд відкидає пояснення представника відповідачів щодо того, що стороною позивача не надано жодних доказів на підтвердження того, що спірний колодязь знаходиться на землях сільської ради, тому, на її погляд, він належить відповідачам, оскільки під час судового розгляду встановлено, що на момент видачі ОСОБА_7 свідоцтва про право власності (а.с.125-зв.) даний колодязь не був зазначений в погосподарській книзі сільської ради щодо погосподарського двору останньої (а.с.26-27) та в інвентарній справі на її домоволодіння (оригінал інвентарної справи), як її власність. Отже, є підстави вважати, що даний колодязь на момент смерті не належав спадкодавцю ОСОБА_7, тому і не входив до складу спадщини, яка перейшла до відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частинами 1, 3 статті 12 ЦК України передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним (п.2 ч.2 ст.16 ЦК України).

Стаття ст.1216 ЦК України передбачає, що спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст.1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 27 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про практику у справах про спадкування» відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Ст.1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Ч.1 ст.1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть належати йому в майбутньому.

Оскільки судом встановлено, що на момент смерті ОСОБА_7 спірний колодязь їй не належав, оскільки не був зазначений в погосподарській книзі сільської ради, виданому на її підставі свідоцтві про право власності та в інвентарній справі, то слід вважати, що він не охоплений заповітом.

Тобто, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не мали права на спадкування спірного колодязя, оскільки він не входив до складу спадкового майна та не охоплювався заповітом.

Ч.1 ст.215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки зміст оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за заповітом суперечить вимогам ст.1218, ч.1 ст.1236 ЦК України, його в частині спадкування колодязя слід визнати недійсним.

Також, оскільки зміст оспорюваних свідоцтв порушує права позивача ОСОБА_1, як члена територіальної громади с.Білоусівка, у відповідності до положень ст.1301 ЦК України його також слід визнати недійсним.

Вирішуючи питання щодо належного позивача, суд враховує наступне:

З досліджених судом доказів та визнаних сторонами обставин встановлено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку з приналежними до нього будівлями і спорудами, розташованого в с.Білоусівка, вул.З.Космодем’янської,12 Сокирянського району, яке є суміжним до домоволодіння відповідачів (а.с.10).

В судовому засіданні позивач пояснив, що у викопаному ним на своїй земельній ділянці колодязі мало води і вона є мутною, тому в 2011 році, за згодою відповідача ОСОБА_6, він встановив насос в спірний колодязь, звідки за допомогою труб качав воду в свій будинок. Таким чином, позивач, як член територіальної громади с.Білоусівка, мав право користуватися, і користувався спірною криницею, яка належить даній громаді, однак відповідачі перешкоджають йому користуватися нею, а також всупереч вимогам законодавства отримали оспорювань свідоцтво.

Рішенням Сокирянського районного суду від 16.01.2018 року задоволено позов ОСОБА_5 та усунуто їй перешкоди в користуванні спірним колодязем, шляхом демонтажу з колодязя водяного насоса з трубами та шлангами, який встановлений ОСОБА_1 (а.с.163-166,167-168).

Дані обставини підтверджують факт порушення відповідачами прав позивача, як члена територіальної громади с.Білоусівка, на користування майном загального користування, належним даній громаді, тому ОСОБА_1 є належним позивачем по справі.

При цьому, суд відкидає пояснення представника відповідачів щодо того, що ОСОБА_1 не є належним позивачем по справі, оскільки з 1980 року жодний житель села не користується спірним колодязем, так як дані пояснення спростовуються встановленими в суді обставинами користування позивачем колодязем шляхом накачування води в будинок за допомогою електричного насоса. Суд також враховує, що наявність свого колодязя не позбавляє позивача, як члена територіальної громади, права користуватися громадським колодязем.

Щодо заяви представника відповідачів ОСОБА_3 про застосування позовної давності.

Позивач та його представник як в позовній заяві (а.с.38-40), так і в судовому засіданні пояснили, що про отримання відповідачами в 2013 році оспорюваних свідоцтв, в які був би включений спірний колодязь позивач дізнався в 2017 році, під час розгляду судом цивільної справи №2/722/13/18 за позовом до нього ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні власністю. До тих пір така інформація йому відома не була і не могла бути відома, хоча й виникали спори з відповідачами щодо користування колодязем.

Стороною відповідача не доведено, що про отримання ними оспорюваних свідоцтв та включення в них спірного колодязя позивачу було чи могло бути відомо раніше.

Суд вважає, що сама наявність спору щодо користування колодязем жодним чином не свідчить про володіння позивачем інформацією щодо змісту отриманих відповідачами свідоцтв про право на спадщину за заповітом.

Згідно ст.256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Ч.1 ст.261 ЦК України передбачає, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Таким чином, суд вважає, що позивачем подано даний позов до суду в межах позовної давності.

Суд не приймає до уваги пояснення представника відповідачів ОСОБА_3 щодо збирання по даній справі доказів судом, з наступних підстав:

Зазначивши в позовній заяві дату видачі і зміст свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім’я ОСОБА_6, яке просив суд визнати частково недійсним, позивач не долучив до справи саме свідоцтво.

З метою усунення сумнівів у добросовісному здійсненні позивачем його процесуальних прав та виконання процесуальних обов’язків щодо доказів, протокольною ухвалою суду (а.с.221,224) суд витребував у приватного нотаріуса ОСОБА_10 спадкову справу ОСОБА_7, на предмет з’ясування, чи видавалося вказане вище оспорюване свідоцтво.

Ч.7 ст.81 ЦПК України передбачено, що суд не збирає докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, дії суду цілком узгоджуються з вимогами вказаної вище статті і не містять в собі порушень процесуального законодавства.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено в повному обсязі, з кожного із відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений останнім судовий збір в сумі 704,80 грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто в сумі по 352,40 грн. з кожного.

На підставі ст.ст.203, 215, 1218, 1236, 1301 ЦК України, п.3.1 Постанови Пленуму Верховного суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 травня 2008 року №7 «Про практику у справах про спадкування», та керуючись ст.ст.12, 81, 82, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 352, 354, 355, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд,–

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11.07.2013 року приватним нотаріусом Сокирянського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_7, померлої 06.09.2011 року в с.Білоусівка, по вул.З.Космодем’янської, 14, Сокирянського району Чернівецької області на ім’я ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстроване в реєстрі за №608, в частині незаконно зазначеного в ньому колодязя № 3 з з/б кільцями, вартістю 2330,00 грн.

Визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане 11.07.2013 року приватним нотаріусом Сокирянського нотаріального округу Чернівецької обл. ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_7, померлої 06.09.2011 року в с.Білоусівка, по вул.З.Космодем’янської, 14, Сокирянського району Чернівецької області на ім’я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, зареєстроване в реєстрі за №610, в частині незаконно зазначеного в ньому колодязя № 3 з з/б кільцями, вартістю 2330,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 судовий збір в сумі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, жителя ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 судовий збір в сумі 352 (триста п’ятдесят дві) гривні 40 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернівецької області через Сокирянський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Сокирянського

районного суду                                                                       ОСОБА_21

Повний текст рішення підписано головуючим 13.09.2018 року.