КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
06.06.07 р. № 11/10
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Варченко А.В. – дов. б/н від 31.12.2006р.;
від відповідача - 1) не з’явились;
2) не з’явились;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сплав-2"
на рішення Господарського суду м.Києва від 03.02.2003
у справі № 11/10
за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва
до Приватного підприємства "Діоніс"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Сплав-2"
про визнання недійсною угоди
Розпорядженням заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 04.06.2007р. було змінено склад колегії судів та передано справу №11/10 для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Гарник Л.Л., Зубець Л.П.
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійною угоди №15 від 01.12.2000р., укладеної між відповідачами, з підстав, передбачених ст. 49 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2003р. по справі №11/10 позов було задоволено, визнано недійсною угоду №15 від 01.12.2000р. та застосовано наслідки визнання угоди недійсною, встановлені ст. 49 ЦК УРСР.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач-2 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2003р. по справі №11/10 скасувати та припинити провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.08.2003р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сплав-2” було прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 01.10.2003р.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2003р., у відповідності до ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, було зупинено провадження у справі №11/10 до розгляду кримінальної справи №75-00006, порушеної 26.02.2002р. відносно генерального директора Приватного підприємства “Діоніс” Голуба Б.В. за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст. 212 КК України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.05.2007р. провадження у справі №11/10 було поновлено, з огляду на наступне.
Законом України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” №1255-ІV від 18.11.2003р. було внесено зміни у частину першу статті 79 Господарського процесуального кодексу України та викладено її у редакції, яка встановлює, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
В матеріалах справи №11/10 відсутні належні та допустимі докази на підтвердження розгляду судом кримінальної справи №75-00006 або будь-якої іншої справи, пов’язаної зі справою №11/10. За таких обставин, відсутні підстави, передбачені ст. 79 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на день проголошення цієї ухвали, які б зумовлювали необхідність зупинення провадження у справі, тому провадження у справі №11/10 має бути поновлено.
Окрім того, відповідно до п.1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, цей Кодекс набирає чинності з 01 вересня 2005 року.
Згідно з п.6 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення”, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991р., вирішують у першій та апеляційній інстанції відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
За повідомленням Державної судової адміністрації України (газета “Урядовий кур’єр” №53 від 24.03.2007р.) з 02.04.2007р. розпочав діяльність Київський апеляційний адміністративний суд.
Відповідно до абз.4 п.6 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України №2953-IV від 06.09.2005р., після початку діяльності апеляційного адміністративного суду апеляційні скарги в адміністративних справах, подані до відповідних апеляційних господарських судів, передаються цими судами до апеляційного адміністративного суду, якщо апеляційне провадження у справі ще не відкрито.
У разі якщо апеляційне провадження з адміністративної справи було відкрито апеляційним господарським судом до початку діяльності відповідних апеляційних адміністративних судів, то така адміністративна справа розглядається і вирішується апеляційним господарським судом відповідно до абзацу першого пункту 6 розділу VII “Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
З урахуванням вищевикладеного, справа №11/10 розглядається за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду справу №11/10 призначено до розгляду в судовому засіданні 06.06.2007р.
В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі відповідача-2, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін Рішення Господарського суду міста Києва по справі №11/10 від 03.02.2003р. як таке, що прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також із вірним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Представники відповідачів у судове засідання не з’явились, про місце, дату та час судового засідання повідомлені належним чином. Будь-яких заяв або клопотань від відповідачів до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення відповідачів про місце, дату та час розгляду справи, суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідачів та за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
01.12.2000р. між Приватним підприємством “Діоніс” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Сплав-2” було укладено договір підряду №15 (далі за текстом – Договір).
Згідно з умовами договору (п.1.1), відповідач-2 (замовник) доручив, а відповідач-1 (виконавець) зобов’язався здійснити будівельно-монтажні роботи з ремонту приміщення.
Вартість робіт за договором складає 21 102,00 грн. (в т.ч. ПДВ – 3 517,00 грн.).
Відповідно до п.4.2 Договору, Замовник зобов’язувався здійснити передоплату у розмірі 50% від вартості робіт протягом 3-х банківських днів після підписання договору.
Виконавець зобов’язувався виконати роботи протягом 30 днів з дня надходження авансу на розрахунковий рахунок (п.4.3 Договору).
Зобов’язання за договором сторонами були виконані в повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи Актом виконаних ремонтно-будівельних робіт за грудень 2000р. №13, податковою накладною №16 від 28.12.2000р. на суму 21 102,00 грн. та платіжним дорученням №161 від 27.12.2000р. на суму 21 102,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Харківського районного суду м. Києва 02.07.2001р. визнано недійсним Статут Приватного підприємства “Діоніс” (відповідача-1). При цьому судом встановлено, що засновник підприємства Качан С.Г. нотаріально оформив передачу прав та обов’язків засновника цього суб’єкта підприємницької діяльності на іншу особу, але після його виходу з складу засновників, зміни в реєстраційні документи відповідно до вимог чинного законодавства внесені не були.
Доказів на підтвердження оскарження, зміни чи скасування у встановленому законодавством порядку вказаного Рішення Харківського районного суду м. Києва не надано.
Дозвіл на виготовлення печаток та штампів Приватному підприємству “Діоніс” не видавався. Згідно постанови СВ ГВПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва №75-00006 від 26.02.2002р. порушено кримінальну справу відносно генерального директора Приватного підприємства “Діоніс” Голуба Б.В. за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.212 КК України. За юридичною адресою відповідач-1 не знаходиться. На податковому обліку перебуває у позивача, але звіти не подає, податки не сплачує.
З урахуванням викладеного, позивач вважає, що укладена відповідачами угода має бути визнана недійсною на підставі ст. 49 ЦК України, як така, що була спрямована на досягнення мети, суперечної інтересам держави і суспільства, а саме ухилення від оподаткування.
Суд вважає, що при вирішенні спору необхідно застосовувати норми ЦК УРСР, оскільки згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень чинного з 01.01.2004р. Цивільного кодексу України, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. З наданих до справи доказів вбачається, що спірний договір, а також інші документи, укладенні на виконання договору, були укладені та виконані до 01.01.2004р.
Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно ст. 49 ЦК УРСР, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у однієї сторони все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Під час розгляду справ за позовами про визнання угод недійсними судам необхідно оцінювати докази в сукупності та визначати достатність підстав для висновку щодо спрямованості діяльності суб'єкта господарювання, в тому числі при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів). Суди повинні повно з'ясовувати наявність обставин справи, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання у зв'язку з цим відповідних юридичних наслідків. До угод, укладених з метою, за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.
В матеріалах справи наявний Акт перевірки дотримання вимог податкового законодавства, правильності обчислення, повноти та своєчасності сплати до бюджету податків Приватного підприємств “Діоніс” за період з 27.09.2000р. по 24.01.2001р. №4426/10/23-505 від 27.11.2001р.
В ході перевірки було встановлено факт заниження відповідачем-1 податку на додану вартість за грудень 2000р. на 23 934 451,89 грн., за січень 2001р. – на 11 334 070,94 грн. та податку на прибуток за IV квартал 2000р. на 28 721 342,27 грн., за I квартал 2001р. на 13 600 885,13 грн.
Підпунктом 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (із змінами та доповненнями) встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо:
а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання;
г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
З урахуванням висновків, викладених в Акті перевірки, Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000042380/0-617-23/8-31119888/7660 від 23.07.2002р., яким відповідно до п. “б” пп.4.2.2 п.4.2 ст. 4 Закону України “Про погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, відповідачу-1 визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 52 902 784,24 грн. (35 268 522,83 грн. – основний платіж, 17 634 261,41 грн. – штрафні (фінансові) санкції) та №0000032380/0-618-23/8-31119888/7661 від 23.07.2002р., яким відповідачу-1 визначено податкове зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 63 483 341,00 грн. (42 322 227,40 грн. – основний платіж, 31 161 113,70 грн. – штрафні (фінансові) санкції).
Згідно пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, податкове зобовязання, нараховане контролюючим органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком порушення платником податків процедури апеляційного оскарження.
Доказів оскарження або скасування вищевказаних податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва суду не надано.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до абзацу 2, 3 п. 19 Роз’яснень Вищого Арбітражного суду України “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.99 р. №02-5/111 зі змінами, внесеними Роз’ясненнями Президії Вищого господарського суду України від 26.04.2002р. №04-5/491, у разі визнання у встановленому порядку недійсними установчих документів суб’єкта підприємницької діяльності або скасування його державної реєстрації у зв’язку із здійсненням відповідної реєстрації на підставі загубленого документу, що посвідчує особу – засновника суб’єкта підприємницької діяльності, укладені таким суб’єктом підприємницької діяльності угоди мають визнаватись недійсними згідно із ст. 49 ЦК УРСР незалежно від часу їх укладення.
Окрім цього, якщо у встановленому порядку буде з’ясовано, що зміну носіїв корпоративних прав або продажу таких прав здійснено для укладання відповідним суб’єктом підприємницької діяльності угод з метою ухилення від сплати податків та інших обов’язкових платежів або легалізації коштів, набутих злочинним шляхом, такі угоди також повинні визнаватися недійсними за ознаками статті 49 ЦК УРСР.
З матеріалів справи вбачається, Приватне підприємство “Діоніс” – відповідач-1 є підприємством, що займалося підприємницькою діяльністю з порушенням чинного законодавства України.
Рішенням Харківського районного суду м. Києва від 02.07.2001р. визнано недійсним установчі документи відповідача-1, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства.
У відповідності зі ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набралр законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Укладаючи спірну угоду, відповідач-1 мав на меті не сплачувати податки, що в подальшому і було зроблено – за весь період своєї діяльності відповідач-1 до податкових органів про результати фінансово-господарської діяльності не звітував, податки не нараховував та не сплачував.
Згідно з п.7.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 25.07.2002р. №1056 “Про заходи щодо забезпечення однакового і правильного застосування законодавства про податки”, до угод, які можуть визнаватися недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР, зокрема, належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування прибутків та доходів.
Доказами спрямованості умислу суб'єкта оспорюваних угод на приховування від оподаткування прибутків та доходів можуть бути, зокрема, надані податковими органами відомості про відсутність підприємства, організації (сторони угоди) за юридичною та фактичною адресою, про визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих (статутних) документів, про неподання податкової звітності до органів державної податкової служби, про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності та інше.
Суд вважає, що сукупність вказаних фактів є достатньою підставою для висновку щодо спрямованості діяльності відповідача-1, в тому числі при укладенні спірної угоди, на ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів), а тому спірна угода була укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави, при наявності умислу з боку відповідача-1 на ухилення від сплати податків.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, проте, вважає за необхідне відзначити наступне.
Окрім того, 14.05.2007р. від Державної податкової інспекції Оболонському районі м. Києва до Київського апеляційного господарського суду надійшов лист №4200/9/23-322 від 25.04..2007р., в якому суд повідомлено, що Приватне підприємство “Діоніс” (відповідача-1) ліквідовано як юридичну особу у зв’язку з банкрутством та виключено з ЄДРПОУ, що підтверджується відповідним листом Головного управління статистики у м. Києві.
Згідно з наявним у справі листом Головного управління статистики у м. Києві №12-9212 від 19.12.2005р., Приватне підприємство “Діоніс” (ідентифікаційний код 31119888) виключено з Єдиного державного реєстру за рішенням суду, дата ліквідації – 10.10.2003р., номер рішення - 898.
Статтею 50 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що стороною у справі можуть бути лише громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб’єкти владних повноважень.
Відповідно до п.5 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ліквідації підприємства, що було стороною у справі, суд закриває провадження у справі.
Окрім того, ліквідація Приватного підприємства “Діоніс” унеможливлює застосування до нього наслідків визнання угоди недійсною, передбачених ст. 49 ЦК УРСР, а саме стягнення з Приватного підприємства “Діоніс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сплав-2” грошових коштів, отриманих за оспорюваним договором №15 від 01.12.2000р., у розмірі 21 102,00 грн.
Згідно зі ст. 203 Кодексу адміністративного кодексу України, постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.
Якщо судом першої інстанції ухвалено законне та обґрунтоване судове рішення, а обставини, які стали підставою для закриття провадження у справі, виникли після його ухвалення, суд апеляційної інстанції визнає таке рішення нечинним і закриває провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що при прийнятті Рішення по справі №11/10 від 03.02.2003р. судом першої інстанції було правильно встановлено обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Але зважаючи на те, що припинення юридичної особи відповідача-1 відбулося 10.10.2003р., тобто вже після прийняття Господарським судом міста Києва оскаржуваного Рішення від 03.02.2003р. по справі №11/10, дане Рішення в частині позовних вимог та застосування реституційних наслідків визнання угоди недійсною, встановлених ст. 49 ЦК УРСР, щодо Приватного підприємства “Діоніс” має бути визнано нечинним і провадження в цій частині – закрито.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача-2 задоволенню не підлягає і відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача-2.
Керуючись п.6 розділу 7 “Прикінцеві та перехідні положення”, ст. ст. 71, 94, 157, 195, 198, 200, 203, 205, 207, 209 Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. В задоволенні апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю “Сплав-2” відмовити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2003р. у справі №11/10 в частині позовних вимог та застосування реституційних наслідків визнання угоди недійсною, встановлених ст. 49 ЦК УРСР, щодо Приватного підприємства “Діоніс”, а саме стягнення з Приватного підприємства “Діоніс” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Сплав-2” коштів, отриманих за договором №15 від 01.12.2000р., у розмірі 21 102,00 грн. визнати нечинним і провадження в цій частині закрити.
3. В іншій частині Рішення Господарського суду міста Києва по справі №11/10 від 03.02.2003р. залишити без змін.
4. Матеріали справи №11/10 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення. Постанова може бути оскаржена до касаційного суду протягом місяця у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді