ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року м.Суми

Справа №584/200/17

Номер провадження 22-ц/788/1107/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Новікової А.С.,

сторони:

позивачі - ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Сумської області в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Путивльського районного суду Сумської області від 16 квітня 2018 року, ухваленого у складі судді Толстого О.О., в приміщенні Путивльського районного суду Сумської області, повний текст рішення складено 26 квітня 2018 року, -

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

10 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частку автомобіля. Свої вимоги мотивує тим, що з 04 серпня 1989 року перебувала в шлюбі із ОСОБА_4, який рішенням Путивльського районного суду м. Суми від 17 квітня 2006 року було розірвано. Однак, до лютого 2009 року вони продовжували проживати однією сім'ю та про існування вказаного рішення суду вона дізналась лише в 2016 році. Під час спільного проживання, вони з ОСОБА_4 за спільні кошти, виручені від продажу належної їм квартири, придбали вантажно-пасажирський автомобіль, марки Ford Transit, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1, право власності на який було зареєстровано одноосібно за ОСОБА_4 Після припинення фактичних шлюбних відносин вони з ОСОБА_4 дійшли згоди, що він використовує даний автомобіль для заробітку та допомагає сплачувати за навчання дочки ОСОБА_3 у вищому навчальному закладі, а при його продажу віддасть їй половину коштів. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, після його смерті відкрилась спадщина, в тому числі і на вказаний автомобіль. Спадкоємцями після його смерті є дружина ОСОБА_2, доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_6 Дружина померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2 не визнає її права власності на 1/2 частину даного транспортного засобу.

Уточнивши позовні вимоги (а. с. 193-194), просить встановити факт спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 квітня 2006 року по 01 лютого 2009 року, з веденням спільного господарства, побуту та бюджету; визнати об'єктом спільної сумісної власності вантажно-пасажирський автомобіль, марки Ford Transit, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину даного рухомого майна.

Будучи незгодною з первісним позовом, 28 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: орган опіки та піклування в особі Путивльської районної державної адміністрації про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частку автомобіля. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вони з ОСОБА_4, ще з часу перебування останнього в шлюбі із ОСОБА_1, почали проживати однією сім'єю, а 05 листопада 2014 року зареєстрували шлюбу, під час якого у них народилась дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. В квітні 2006 року вони з ОСОБА_4 придбали спірний автомобіль, який було зареєстровано за ним на праві власності 26 квітня 2007 року. Просить встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 29 квітня 2006 року по 04 листопада 2014 року; визнати об'єктом спільної сумісної власності вантажно-пасажирський автомобіль, марки Ford Transit, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину даного рухомого майна.

Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 16 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 28 квітня 2006 року по 01 лютого 2009 року.

Визнано їх спільною сумісною власністю автомобіль марки Ford Transit, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Встановлено факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в період із 02 лютого 2009 року по 04 листопада 2014 року.

У задоволенні позову ОСОБА_2 в іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 732 грн. 90 коп. компенсації понесених судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та невірне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині вирішення її вимог про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного транспортного засобу, ухваливши в цій частині нове рішення про їх задоволення.

Вказує на те, що суд першої інстанції застосовуючи строк позовної давності, не враховував те, що про порушення свого права вона дізналась лише після звернення до нотаріуса з заявою про виділення подружньої долі у спірному майні і виникнення спору з дружиною померлого ОСОБА_4 - ОСОБА_2

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

У своїх доводах зазначає, що факт її спільного проживання однією сім'єю із ОСОБА_4 в спірний період підтверджується зібраними по справі доказами, а тому вказаний автомобіль належав їм на праві сумісної власності. Вказує, що суд у мотивувальній частині рішення встановлює факт пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом, проте задовольняє вимоги в частині визнання належного ОСОБА_4 автомобіля об'єктом спільної сумісної власності. Вважає, що провадження по справі в частині вирішення позову ОСОБА_1 про визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності та визнання права власності на 1/2 частку автомобіля належить закрити з підстав, передбачених п. 3) ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Не погоджується також із рішенням, в частині розподілу судових витрат, та як позов заявлено нею до двох відповідачів, а фактично розподіл було проведено лише з ОСОБА_1

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_8 надала відзив на апеляційну скаргу, в якому скаргу ОСОБА_2 просить залишити без задоволення, а рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частину спірного транспортного засобу, в іншій частині рішення залишити без змін. При цьому вказує на те, що ОСОБА_2 не надано суду доказів на підтвердження звернення до нотаріуса із заявою про виділення їй долі спірного рухомого майна та отримання відмови. Зазначає, що про порушення свого права на спірний автомобіль ОСОБА_1 дізналась лише після звернення до нотаріуса. Стверджує, що ОСОБА_2 не доведено також факт спільного проживання із померлим ОСОБА_4 на час придбання спірного автомобіля. Просила стягнути з ОСОБА_2 сплачені ОСОБА_1 судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, в тому числі на правничу допомогу в сумі 2 000 грн. 00 коп.

Рішення суду в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 01 квітня 2006 року по 01 лютого 2009 року та в частині встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в період із 02 лютого 2009 року по 04 листопада 2014 року сторонами не оскаржується.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_8, ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_9, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а в задоволенні скарги ОСОБА_1 належить відмовити, виходячи з наступного.

Ухвалюючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що наявність між ОСОБА_1 з ОСОБА_4 в період з 28 квітня 2006 року по 01 лютого 2009 року відносин, які притаманні подружжю підтверджується зібраними по справі доказами. Факт спільного проживання ОСОБА_4 з ОСОБА_2 в період з 02 лютого 2009 рок по 04 листопада 2014 року сторонами не оспорюється. Автомобіль марки Ford Transit, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 був придбаний ОСОБА_4 під час спільного проживання із ОСОБА_1 за їх спільні кошти, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності. Клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності підлягає задоволенню, так як про порушення свого права на спірне майно ОСОБА_1 дізналась після припинення фактичних шлюбних відносин, а з даним позовом звернулась поза межами строків визначених ч. 2 ст. 72 СК України.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю її та ОСОБА_4, так як суд дійшов їх з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В іншій, оскаржуваній частині рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду, так як суд дійшов їх правильно встановивши обставини справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 04 серпня 1989 року ОСОБА_1 перебувала в шлюбі із ОСОБА_10, під час якого у них народилась дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2. Рішенням Путивльського районного суду Сумської області від 17 квітня 2006 року, яке набрало законної сили 28 квітня 2006 року, шлюб між ними було розірвано (а. с. 39).

За договором купівлі-продажу від 29 серпня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 продали належну їм на праві власності двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 127).

Згідно інформації наданої ТСЦ 5942 регіонального сервісного центру МВС у Сумській області, за ОСОБА_4 26 квітня 2007 року зареєстровано автомобіль марки Ford Transit, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 на підставі довідки-рахунку ЄГП347077 від 21 жовтня 2006 року (а. с. 132).

05 листопада 2014 року ОСОБА_4 уклав шлюб із ОСОБА_2, під час якого у них народилась дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 58).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер (а. с. 10). Після його смерті відкрилась спадщина, яка, в тому числі, складається із автомобіля Ford Transit, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_4 є дружина ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_6, які в установленому законом порядку звернулись до Путивльської районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини (а. с. 109, 116).

Згідно до ч. 1, ч. 2 ст. 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України, слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбане спірне майно. Крім того для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року (справа № 6-148цс12).

Враховуючи те, що спір виник з приводу вказаного автомобіля, тому підлягає встановлення факт спільного проживання із ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період придбання ним спірного транспортного засобу - жовтень 2006 року.

Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції правильно, на підставі належних доказів встановлено, що в період з 28 квітня 2006 року по 01 лютого 2009 року ОСОБА_4 проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 Зокрема, вони спільно проживали, розпорядились своєю власністю - квартирою, придбали спірний автомобіль, який спільно використовували для здійснення підприємницької діяльності.

В свою чергу, ОСОБА_2 не доведено належними доказами існування між нею та ОСОБА_4 в даний період усталених відносин, які притаманні подружжю. Судом надана належна оцінка показанням свідків зі сторони відповідача, які достеменно не підтверджують, що до лютого 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 склались саме сімейні відносини: ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Надані ОСОБА_2 копії фотокарток підтверджують лише факт спільного відпочинку із померлим ОСОБА_4, крім того не можливо визначити період коли мали місце події, які зафіксовано на даних світлинах.

Крім того ОСОБА_2 в апеляційній скарзі рішення суду в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 28 квітня 2006 року по 01 лютого 2009 року не оскаржує.

Колегія суддів погоджується також із висновками суду першої інстанції, що вимога про визнання права власності на спірний автомобіль заявлена ОСОБА_1 поза межами строків визначених ст. 72 СК України та відхиляє доводи її апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Статтею 72 СК України встановлено, що позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно із частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Судом першої інстанції встановлено, що після припинення фактичних шлюбних відносин - лютий 2009 року, ОСОБА_4 забрав спірний автомобіль, який використовувався ним разом з ОСОБА_1 для здійснення підприємницької діяльності. Вказану обставину підтвердили свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 Свідок ОСОБА_13 під час розгляду справи пояснив, що суперечки з приводу поділу даного майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 виникли ще в 2009 році. Показання зазначених свідків ОСОБА_1 під сумнів не ставить та не спростовує.

Тобто, фактично спір з приводу автомобіля виник у ОСОБА_1 ще в 2009 року із власником - ОСОБА_4, а не після звернення до нотаріальної контори із заявою про оформлення своїх права на дане майно, як зазначає позивач.

В порушення приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження існування між нею та ОСОБА_4 домовленості щодо порядку користування спірним автомобілем. Зокрема, що померлий ОСОБА_4 отримував від використання даного транспортного засобу дохід та надання ним частини коштів ОСОБА_1, можливість отримання позивачем компенсації вартості 1/2 частки у вказаному майні, за нібито досягнутою між ними домовленістю.

Таким чином про порушення її права власності на спірний автомобіль, як на спільне майно подружжя, ОСОБА_1 дізналася в 2009 році. Проте з відповідним позовом в установлений діючим законодавством строк вона не звернулась, доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду не надала.

Судом першої інстанції також обґрунтовано не взято до уваги і твердження ОСОБА_2 та її представника про необхідність закриття провадження по справі, оскільки підстави звернення ОСОБА_1 з позовами в даній справі та у справі № 584/851/16-ц не є тотожними. Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 20 грудня 2017 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову та закрито провадження по справі за її позовом до ОСОБА_2 про виділ частки із майна, що було у спільній сумісній власності подружжя та визнання права власності на нього. Зазначений позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що спірне майно було набуте під час перебування в шлюбі з ОСОБА_4, що передбачено ст.60 СК України. В той же час, звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просить визнати право власності на майно, яке набуте під час спільного проживання із ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу (ст. 74 СК України).

Разом з тим, задовольняючи позов в частині визнання автомобіля об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_4, судом не було враховано те, що дана вимога стосується одного і того ж предмету позову автомобіля марки Ford Transit, 1998 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та пов'язана із вимогою про здійснення поділу зазначеного майна, у задоволенні якої обґрунтовано було відмовлено, у зв'язку зі спливом строків позовної давності.

За таких обставин, рішення суду на підставі п. 4) ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить скасувати в частині вирішення вимог про визнання спірного автомобіля об'єктом спільної сумісної власності, ухваливши нове рішення про відмову в їх задоволенні у зв'язку зі спливом строків позовної давності.

Рішення суду підлягає скасуванню і в частині розподілу судових витрат.

Зокрема, статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У відповідності до приписів ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно до положень ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

20 червня 2016 року ОСОБА_1 укладено із адвокатом ОСОБА_8 договір про надання правничої допомоги (а. с. 32), на виконання якої позивачем сплачено за надані послуги під час розгляду даної справи гонорар в сумі 6 350 грн. 00 коп. (а.с. 199, 200). ОСОБА_2 правнича допомога надавалась адвокатом ОСОБА_9 за договором №185 від 01 березня 2017 року (а.с. 35), згідно акту виконаних робіт та розрахункової квитанції ОСОБА_2 сплачено витрати на правничу допомогу в сумі 11 520 грн. 00 коп. (а.с. 188, 190).

З матеріалів справи вбачається, що адвокати ОСОБА_8 та ОСОБА_9 брали участь у судових засіданнях від 01 березня 2017 року, тривалістю 36 хв., 18 квітня 2017 року - 4 хв., 16 травня 2017 року - 3 год. 21 хв., 01 червня 2017 року - 2 год. 41 хв., 14 липня 2017 року - 45 хв., 26 липня 2017 року - 1 год. 30 хв., 06 жовтня 2017 - 43 хв., 12 березня 2018 року - 17 хв., ними вчинялися також і інші дії поза судовим засіданням по наданню правової допомоги, а саме було складено позовні заяви, відзиви на позовні заяви, заяви та клопотання.

Враховуючи характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, часу витраченого адвокатами на надання правничої допомоги, виходячи з принципів розумності, виваженості і справедливості, витрати з оплати правничої допомоги адвокатами ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які підлягають розподілу між сторонами, необхідно зменшити до 4 000 грн. 00 коп.

Таким чином, оскільки судом задоволено рівнозначні немайнові вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_4, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання спірного автомобіля об'єктом спільної сумісної власності підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в їх задоволенні, виходячи з положень ч. 10 ст. 141 ЦПК України понесені ними витрати на правничу допомогу у зв'язку з їх зарахуванням як однорідних вимог, стягненню зі сторін не підлягають.

Окрім того, враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню (одна майнова вимога), з ОСОБА_1 на її користь належить стягнути сплачений нею судовий збір в розмірі 960 грн. 00 коп. за апеляційне оскарження рішення суду.

Враховуючи те, що дана справа є незначної складності, сторонами визначено, що вартість транспортного засобу становить 50 000 грн. 00 коп., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа є малозначною, а тому касаційному оскарженню відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376, 381-382 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Путивльського районного суду Сумської області від 16 квітня 2018 року скасувати в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності, а також в частині розподілу судових витрат та ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання автомобіля об'єктом спільної сумісної власності - відмовити.

В іншій частині рішення Путивльського районного суду Сумської області від 16 квітня 2018 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 960 гривень 00 копійок за апеляційне оскарження рішення суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 12 вересня 2018 року.

Головуючий: Т.А. Левченко

Судді: О.Ю. Кононенко

С.С. Ткачук