АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1351/18Головуючий по 1 інстанції - Позарецька С.М.

Категорія: 2, 5 Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2018 року апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.

суддів Василенко Л.І., Фетісової Т.Л.

секретаря Чуйко А.В.

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2018 року (ухвалене 28 лютого 2018 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Позарецької С.М.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Черкаський хлібокомбінат» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкасихліб ЛТД», Служба у справах дітей Черкаської міської ради про захист права власності, шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації.

Вивчивши матеріали справи, апеляційний суд Черкаської області, -

в с т а н о в и в :

14 липня 2017 року ПАТ «Черкаський хлібокомбінат» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ТОВ «Черкасихліб ЛТД» про захист права власності, шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ПАТ «Черкасихліб» на праві приватної власності належить гуртожиток по АДРЕСА_1.

01 грудня 2014 року позивач згідно договору оренди цілісного майнового комплексу ПАТ «Черкасихліб» передав в оренду ТОВ «Черкасихліб ЛТД» кімнати у гуртожитку за актом приймання-передачі від 01 грудня 2014 року.

У зв'язку з тривалою відсутністю відповідачів, які зареєстровані в кімнаті за НОМЕР_1 гуртожитку, та відсутністю доступу до кімнати, її не було передано в оренду ТОВ «Черкасихліб ЛТД».

Позивач вважає, що з вини відповідачів, він, як власник гуртожитку, позбавлений права користування та розпорядження своїм майном, позбавлений права вчиняти щодо майна необхідні для здійснення господарської діяльності дії, використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності тощо.

Також в позовній заяві зазначено, що впродовж останніх років, починаючи з 2008 року, відповідачі у гуртожитку не проживають, оплату за кімнату НОМЕР_1 не здійснюють, не з'являються за отриманням кореспонденції, причини своєї відсутності у гуртожитку не повідомляють, звернень щодо залишення за ними кімнати НОМЕР_2 на час їхньої відсутності не надходило.

На даний час кімната рахується за відповідачами і не переоформлена на будь-яких інших осіб, в т.ч. не укладався договір найму (оренди/суборенди тощо) на цю кімнату з будь-якими особами. Перешкод відповідачам у користуванні кімнатою НОМЕР_1 позивач не чинить, в кімнаті ніхто не проживає.

В зв'язку з тим, що відповідачі спірним жилим приміщенням не користуються понад шість місяців без поважних причин, а позивач позбавлений права користування та розпорядження кімнатою НОМЕР_1, з посиланням на норми ст.ст. 16, 316, 317, 319, 321, 391, ч.2 406 ЦК України, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», позивач просив захистити право власності ПАТ «Черкасихліб», усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні кімнатою НОМЕР_2 гуртожитку, по АДРЕСА_1, виселити з кімнати НОМЕР_2 із зняттям з реєстраційного обліку в гуртожитку відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вирішити питання про судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31 жовтня 2017 року, занесеною до журналу судового засідання, залучено в якості третьої особи Службу у справах дітей Черкаської міської ради.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2018 року позовні вимоги ПАТ «Черкаський хлібокомбінат» задоволено частково.

Усунено перешкоди ПАТ «Черкаський хлібокомбінат» у користуванні та розпорядженні кімнатою НОМЕР_2 гуртожитку, що по АДРЕСА_1, шляхом позбавлення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 права користування житловим приміщенням, а саме, - кімнатою НОМЕР_2 гуртожитку, що по АДРЕСА_1 із зняттям їх з реєстраційного обліку.

В іншій частині відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Черкаський хлібокомбінат» судовий збір в розмірі 1600,00 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ «Черкаський хлібокомбінат», суд першої інстанції вважаючи, що оскільки є доведеним факт не проживання відповідачів без поважних причин в кімнаті НОМЕР_2 гуртожитку з грудня 2014 року по даний час, враховуючи норми ст.ст.810, 821, 822 ЦК України та застосовуючи положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», оскільки встановлені порушення, допущені відповідачами, у здійсненні позивачем права користування та розпорядження своїм майном, дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають захисту у спосіб, обраний позивачем.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням ОСОБА_3 в установленому порядку оскаржила його до суду апеляційної інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначала, що суд в своєму рішенні невірно зробив висновок про те, що відповідачі без поважних причин не проживали у кімнаті гуртожитку, маючи заборгованість за користування житлом, а тому їх необхідно позбавити право користування житловим приміщенням. Проте такі висновки не відповідають нормам матеріального права.

Поскільки між сторонами були укладені договірні правовідносини, а саме між ОСОБА_3 та ТОВ «Черкасихліб ЛТД», то до даних правовідносин необхідно застосувати норми зобов'язального права, а не норми захисту права власності, оскільки відповідачі не порушували будь-яким чином право володіння, користування та розпорядження майном позивача (ст. 317 ЦК України).

З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_3 просила заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ПАТ «Черкаський хлібокомбінат». Стягнути з ПАТ «Черкаський хлібокомбінат» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в розмірі 2740,00 грн.

У відзивах на апеляційну скаргу, що надійшли від ПрАТ «Черкасихліб» та ТОВ «Черкасихліб ЛТД» останні вказали, що рішення районного суду є законним та обгрунтованим, ухваленим з дотриманням положень чинного законодавства.

Спірна кімната знаходиться у власності позивача, але передати її в оренду та отримувати відшкодування понесених витрат на обслуговування кімнати позивач з вини відповідачів не може як і не може здійснювати технічне обслуговування кімнати, оскільки позбавлений прав використовувати кімнату в гуртожитку за призначенням для надання її для проживання працівника підприємства. Впродовж останніх років відповідачі в гуртожитку не проживають та оплату за користування кімнатою не здійснюють. Тому, рішення суду про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні кімнатою є законним і підстав для його скасування чи зміни ні позивач ПАТ «Черкаський хлібокомбінат», ні третя особа ТОВ «Черкасихліб ЛТД» не вбачають.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 та ст. 5 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до Реєстраційного посвідчення на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним ообам, гуртожиток, по АДРЕСА_1, належить ВАТ (в подальшому ПАТ) «Черкаський хлібокомбінат» на підставі Наказу фонду держмайна України від 25.05.2000 року № 2127-ПА (а.с. 9, Т. 1).

Згідно даних витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.02.2015 року вказаний гуртожиток є приватною власністю позивача на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14.02.2015 року (а.с. 10, Т. 1).

Відповідно до договору оренди цілісного майнового комплексу ПАТ «Черкасихліб» від 01.12.2014 року, ТОВ «Черкасихліб ЛТД» орендує майно підприємства, зокрема цілісний майновий комплекс на строк до 31.10.2017 року (а.с. 38-43).

Як вбачається з акту прийому-передачі гуртожитку за вказаним договором оренди від 01.12.2014 року, кімната НОМЕР_1, площею 17,8 кв.м. за даним актом та договором не передається (а.с. 78, 85, Т. 1).

01.11.2017 року між ПАТ «Черкасихліб» та ТОВ «Черкасихліб ЛТД» укладений договір оренди цілісного майнового комплексу, в т.ч. вказаного гуртожитку (а.с. 170-175, Т.1).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Акту № 4 прийому-передачі гуртожитку від 01.11.2017 року гуртожиток передано орендарю, крім кімнати НОМЕР_1 (а.с. 176-185, Т. 1).

За даними поквартирної картки у кімнаті НОМЕР_2 вказаного гуртожитку з 28.03.2007 року зареєстровані відповідачі по справі - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (мати та син). (а.с. 11-12, Т. 1)

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_3 та ТОВ «Черкасихліб ЛТД» у січні 2012 року укладався договір суборенди житла в гуртожитку, а саме кімнати НОМЕР_1, що по АДРЕСА_1 строком до 01 січня 2013 року (а.с. 65-67, Т. 1). Про дані обставини також свідчить відповідний акт прийому-передачі жилого приміщення від 01.01.2012 року (а.с. 67, Т. 1).

Згідно до додаткових угод № 1 від 25.01.2012 року та № 2 від 26.11.2012 року до договору суборенди житла в гуртожитку від 01 січня 2012 року, визначалися положення щодо порядку, розміру орендної плати за житло (а.с. 69, 70, Т. 1).

З матеріалів справи вбачається, що в подальшому договір суборенди житла в гуртожитку не переукладався, дія його не продовжувалася і новий договір не укладався відповідачами ні з ТОВ «Черкасихліб ЛТД», ні з ПАТ «Черкасихліб».

Відповідно до довідки ПАТ «Черкасихліб» № 0202/27 від 13.07.2017 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ТОВ «Черкасихліб ЛТД» не працюють і в трудових відносинах з підприємством не перебували (а.с. 49, Т. 1 ).

Відповідно до актів про не проживання у гуртожитку від 11.01.2017 року, 14.03.2017 року, 17.02.2017 року, 12.04.2017 року, 15.06.2017 року, 14.07.2017 року, 11.05.2017 року, відповідачі у кімнаті НОМЕР_1 вказаного гуртожитку не проживають, поштову кореспонденцію не отримують, у гуртожиток не з'являються, інформація про їхнє місце знаходження відсутня (а.с. 16-28, Т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 13.07.2017 року, ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 04.11.2010 року є власником будинку, що в АДРЕСА_2 (а.с. 95, Т.1).

Також, дані обставини підтверджуються Актом обстеження житлово-побутових умов від 03.01.2018 року, що затверджений сільським головою Бас М.Ф. (а.с. 11-12, Т. 2) та Листом служби у справах дітей Черкаської райдержадміністрації від 02.02.2018 року.

Згідно Акту від 07 вересня 2018 року, вбачається, що в присутності членів комісії 07 вересня 2018 року ОСОБА_3 повідомила, що ключі від кімнати НОМЕР_1 гуртожитку дійсно з моменту заселення знаходяться у неї і вона їх на підприємство не здавала, вільний доступ до кімнати гуртожитку у неї є. Підтвердила факт не проживання в гуртожитку та не сплати за користування кімнатою з травня 2013 року. Від підписання вказаного акту ОСОБА_3 відмовилася.

Відповідно до листів № 21-21/67 від 04 грудня 2014 року та № 21-21/69 від 22 грудня 2014 року ТОВ «Черкасихліб ЛТД» повідомляв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відсутність згоди товариства на продовження дії договору суборенди житла в гуртожитку від 01 січня 2012 року на кімнату НОМЕР_1, що укладений між ТОВ «Черкасихліб ЛТД» та ОСОБА_3

З листа № 10-10/94 від 04 грудня 2014 року вбачається, що ПАТ «Черкасихліб» поставило вимогу відповідачам про повернення кімнати НОМЕР_1 в гуртожитку до 31 грудня 2014 року у стані, в якому вона була одержана.

Під час оцінки доводів апеляційної скарги, перевірки законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, Апеляційний суд керується положеннями Конституції України та ЦК України щодо правового захисту права власності.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України. Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуюче свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.

У статті 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого. Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Аналіз наведених норм права свідчить, що для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав, позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про усунення перешкод ПАТ «Черкаський хлібокомбінат» у користуванні та розпорядженні кімнатою НОМЕР_1 гуртожитку шляхом позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, є таким, що ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або померлою. Зняття з реєстраційного обліку покладено на відповідні Управління державної міграційної служби України, однак до участі у даній справі цей орган не був залучений ні в якості третьої особи, ні в якості відповідача. Безпосередньо саме рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення і є підставою для зняття особи з реєстраційного обліку.

Колегія суддів приходить до висновку, що рішення в частині зняття ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з реєстраційного обліку підлягає скасуванню, з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вказаної вимоги.

Що стосується позовних вимог про виселення відповідачів із житлового приміщення, суд прийшов до вірного висновку про відмову в задоволенні позову в цій частині, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з Інформаційного листа служби у справах дітей від 02.02.2018 року № 138/01-16 ОСОБА_3 перебуває за кордоном; на період її відсутності ОСОБА_4 постійно проживає в АДРЕСА_3 разом із бабою ОСОБА_7 (мати ОСОБА_3.) (а.с. 44, Т.2).

Відповідно до довідки про сім'ю призовника від 09.11.2017 року, вірність даних яких підтверджена ОСОБА_3, - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає в с. Леськи, Черкаського району, а зареєстрований в АДРЕСА_1 к. НОМЕР_1 (а.с. 201, Т. 1).

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що в частині позовних вимог про виселення відповідачів, необхідно відмовити, оскільки судом встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у кімнаті НОМЕР_1 гуртожитку, що по АДРЕСА_1 не проживають.

Тому висновок суду першої інстанції в цій частині є законним та підтверджується вище встановленими обставинами та наявними матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги, що позивач чинив перешкоди у користуванні житловим приміщенням, а саме кімнатою НОМЕР_1 гуртожитку, не знайшли свого підтвердження.

Доказів того, що відповідачі не порушують право власності позивача на користування та розпорядження житловим приміщенням у вигляді кімнати НОМЕР_1 гуртожитку по АДРЕСА_1, матеріали справи не містять.

Інші аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в частині позовних вимог про захист права власності шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення частково відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, приведені вимоги закону, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, рішення суду першої інстанції, як ухвалене, в частині зняття відповідачів з реєстраційного обліку, з порушенням норм матеріального та процесуального права, до скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні вимоги в цій частині. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 лютого 2018 року в частині задоволення позовних вимог про зняття з реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою відмовити в задоволенні вимог.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий -

Судді -

Повний текст постанови виготовлено 11 вересня 2018 року.