КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-27028/08 Головуючий у 1-й інстанції: Семеняка О.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"15" жовтня 2009 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Малиніна В.В., Горбань Т.І.,
при секретарі Литвині О.В.,
розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.06.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про стягнення недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И В :
24.04.2008 ОСОБА_2 звернувся до Канівського міськрайонного суду Черкаської області із позовом, в якому просив стягнути з УПСЗН Канівської МР на його користь недоплачену суму щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії та як інваліду 2 категорії, захворювання якого пов’язане з проживанням в зоні посиленого радіоекологічного контролю, в розмірі 4381,30 грн., а також звільнити його від сплати судового збору.
Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.06.2008 позов задоволено частково: стягнуто з УПСЗН Канівської МР на користь ОСОБА_2 недоплачену щорічну допомогу на оздоровлення за період часу з 2005 року по 2007 рік, як компенсацію за шкоду заподіяну здоров’ю особі, що стала інвалідом 2-ї групи внаслідок Чорнобильської катастрофи в розмірі 5258,30 грн. та звільнено сторони від сплати судового збору.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач УПСЗН Канівської МР подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення по справі.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 є громадянином, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії (згідно до посвідчення серії А НОМЕР_1 від 14.07.1998 – а. с. 4) та інвалідом 2-ї групи, захворювання якого пов’язане з проживанням в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується виписками до довідок серії МСЕК від 12.01.2004 (а. с. 17) та від 27.03.2007 (а. с. 6, 18), а також підтверджується у запереченнях на позов відповідачем (абз. 1 а. с. 13).
Як вбачається із письмових заперечень відповідача УПСЗН Канівської МР (а. с. 12-14), довідки, виданої ним позивачу (а. с. 7), протоколу судового засідання (а. с. 21) та не заперечується апелянтом, позивач ОСОБА_2 отримував щорічну допомогу на оздоровлення передбачену абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796 у 2005 році у розмірі, встановленому Постановою КМ України від 26.07.1996 № 836 – 26,70 грн., а у 2006-2007 роках в розмірах, передбачених Постановою КМ України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» – по 120 грн. на рік, оскільки п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п. 30 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дія абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796 була зупинена.
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796, щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 2-ї групи, захворювання яких пов’язане з наслідками чорнобильської катастрофи виплачується в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Згідно ч. 5 ст. 48 Закону № 796, щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зміст законів України, якими встановлюються розміри мінімальних заробітних плат, свідчить про відсутність будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
У 2005 році розмір мінімальної заробітної плати встановлювався Законом України «Про Державний бюджет України на 2005 рік», положення якого не містять обмежень щодо можливості застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Отже, судова колегія дійшла висновку, що відповідачем було порушено право позивача на отримання належних йому виплат у 2005 році, розрахованих відповідно до мінімальних заробітних плат.
При цьому, позовні вимоги в частині стягнення з УПСЗН Канівської МР допомоги на оздоровлення за 2005 рік не підлягають задоволенню з підстав зазначених у ч. 2 ст. 99 КАС України, оскільки, згідно із ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач про порушення своїх прав за 2005 рік дізнався ще у тому ж році при недоотриманні спірної допомоги в повному обсязі, а тому доводи суду першої інстанції стосовно того, що це сталося лише після набрання чинності рішенням Конституційного Суду України № 6 від 09.07.2007 є безпідставним. Також є неправомірними висновки суду першої інстанції про те, що за аналогією права згідно ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» виплати здійснені неправильно по вині органу, який призначив і виплачує ці виплати, виплачуються за минулий час без обмежень будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, а також що згідно ч. 2 ст. 268 ЦК України законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність, виходячи з наступного.
Зазначені положення Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та ЦК України не можуть бути застосовані для вирішення даних спірних правовідносин, оскільки згідно із ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогію закону). При цьому, в даному випадку саме КАС України і являється законом, який регулює строки звернення до суду, а тому потреби у застосуванні аналогії закону в цих правовідносинах немає.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач наполягав на застосуванні строку звернення до адміністративного суду та просив відмовити в задоволенні позовних вимог на цій підставі (а. с. 14), а тому рішення суду першої інстанції згідно до вимог ч. 1 ст. 100 КАС України в цій частині підлягає скасуванню, а дані позовні вимоги підлягають залишенню без задоволення.
Крім цього, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції і в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 № 3235, зупинено на 2006 рік дію в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати – п.п. 6 та 8 ч. 1 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 36, абзаців 2-4 частини 1 ст. 37, абзаців 2-4 ч. 1 та ч. 2 ст. 39, ст.ст. 40, 41, 44, абзаців 2-7 частини 1, частини 3, абзаців 2-7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак, застосування правових норм дію яких зупинено не допускається.
Положення Закону України від 20.12.2005 № 3235-ІV щодо зупинення на 2006 рік дію зазначених норм ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на відповідність Конституції України не перевірялося у встановленому порядку, а тому підлягає застосуванню при вирішенні даного спору і відповідно у цій частині не правомірним є рішення суду першої інстанції про задоволення даних позовних вимог.
Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції також і в частині задоволення позовних вимог про стягнення з УПСЗН Канівської МР на користь позивача недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
У відповідності до рішення Конституційного Суду України № 6 від 09.07.2007, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати визнано неконституційним, тобто таким, що не відповідає Конституції України.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що право на отримання недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796, з розрахунку 5 мінімальних заробітних плат у позивача виникло лише з дня набрання чинності Рішенням КС України, тобто з 09.07.2007.
При цьому, оскільки із довідки від 01.04.2008 № 820, виданої УПСЗН Канівської МР позивачу ОСОБА_2 вбачається лише те, що спірна допомога за 2007 рік була виплачена у липні 2007 року (а. с. 7), то не можливо встановити діяли чи ні положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо зупинення дії абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Отже для вирішення спірних правовідносин слід враховувати вимоги ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій в 2007 році та факту виконання взятих державою зобов’язань перед позивачем, з чого колегія суддів може зробити висновок, що апелянт порушив вищезазначені права позивача в 2007 році в частині отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі встановленому абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону № 796.
В свою чергу, колегія суддів дійшовши висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови, виходить також ще і з інших підстав.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши певну суму з відповідача на користь позивача, оскільки відповідно до ст. 21 КАС України в порядку адміністративного судочинства розглядаються вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. При цьому, суд першої інстанції помилково вважав, що недоплачена щорічна допомога на оздоровлення є шкодою, заподіяною позивачу. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, виходячи з наступного.
Із змісту статті 22 ЦК України вбачається, що майнова шкода виражається у формі збитків. В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Виходячи із аналізу статті 22 ЦК України, колегія приходить до висновку про те, що недоплачена щорічна допомога на оздоровлення, передбачена статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не є шкодою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.06.2008 – задовольнити.
Постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 17.06.2008 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради перерахувати та виплатити ОСОБА_2 суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням раніше здійсненої виплати.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 20.10.2009.