КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-39179/08 Головуючий у 1-й інстанції: Коверзнев В.О.
Суддя-доповідач: Данилова М. В.
У Х В А Л А
Іменем України
"09" грудня 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Данилової М.В.,
суддів: Малиніна В.В., Маслія В.І.
при секретарі судового засідання Григоренко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення та одноразової компенсації, -
в с т а н о в и л а:
Позивач 11 липня 2008 року звернувся до суду з позовом до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про стягнення виплат.
Зазначав, що є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом другої групи, а тому, за правилами статті 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-ХІІ), має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат, проте в період з 2005 року по 2008 рік отримав таку допомогу в значно меншому розмірі. Відповідно до вимог ст. 48 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інвалідам 2 групи передбачено виплату компенсації у розмірі 45 мінімальних заробітних плат, проте позивачу нараховано 17.04.2008 року компенсацію у розмірі 284,40 грн.
Посилаючись на порушення відповідачем норм Конституції України, положень зазначеного Закону, - просив стягнути з УПСЗН недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення у розмірі 11480 грн. та компенсації в розмірі 3046 грн.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2008 року – без змін, виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що базовим законом, яким запроваджено пільги та компенсації особам, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За змістом статті 48 цього Закону № 796-ХІІ інвалідам другої групи забезпечується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.
У період, за які заявлені вимоги про стягнення допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися.
В той же час, розміри виплат були сталими і здійснювалися на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 836, № 562.
Однак, Законом № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати суми допомоги, встановлених Законом.
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Зазначеними вище постановами № 836 та № 562 усупереч Закону № 796-ХІІ (який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом на час здійснення виплати) встановлено конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі й, зокрема, для учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії.
Дія абзаців 2 та 3 ч. 4 ст. 48 Закону України №796-XII була зупинена в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на 2006 рік згідно із п. 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» №3235-IV (3235-15) від 20 грудня 2005 року, який не визнаний неконституційним Конституційним Судом України до теперішнього часу, а тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частині були неправомірними.
Відповідно до статті 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Законами України «Про державний бюджет України на 2007 рік» та «Про державний бюджет України на 2008 рік» було призупинено на 2007-2008 роки дію частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що встановлювали розмір одноразової допомоги на оздоровлення учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії - інвалідом другої групи.
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 та 22.05.2008 року таке зупинення визнано неконституційним.
Згідно з правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Це означає, що з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 по 31.12.2008 року дію положень частини першої статті 48 цього Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відновлено.
Враховуючи те, що позивач станом на 28.02.2007 року отримав щорічну одноразову допомогу за 2007 рік, тобто до ухвалення рішення Конституційним Судом України, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
Відповідно до розпорядження №701998 від 08.05.2008 року позивач отримав щорічну одноразову допомогу за 2008 рік, до ухвалення рішення Конституційним Судом України, отже суд першої інстанції правильного прийшов до висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 2008 рік.
Оскільки позивачу було проведено нарахування та виплату одноразової компенсації відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» 17.04.2008 року, тобто до ухвалення рішення Конституційного Суду України, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачений законами України.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і апеляційним судом відхиляються.
Окрім того колегія суддів звертає увагу апелянта на наступне.
Частина друга статті 99 КАС України передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно частини першої статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як вбачається із заперечень на позовну заяву відповідач наполягав на пропущенні строку звернення позивачем із вимогами за 2005-2007 роки. Тому колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову за зазначений період у зв’язку із пропуском строку звернення до суду.
Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.
За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 жовтня 2008 року - залишити без змін.
Повний текст ухвали виготовлено 14 грудня 2009 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.