КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-30406/08 Головуючий у 1-й інстанції: Дубенець М.І.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
У Х В А Л А
Іменем України
"24" грудня 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С.,
суддів: Горбань Т.І., Василенка Я.М.,
при секретарі: Іващенко О.Р.,
розглянувши апеляційну скаргу відповідача –Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про відшкодування дитині –інваліду, яка стала інвалідом внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС компенсації та одноразової щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И В :
Позивач звернулася до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради про відшкодування дитині –інваліду, яка стала інвалідом внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС компенсації та одноразової щорічної допомоги на оздоровлення.
Постановою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 червня 2008 року –позов задоволено частково.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, як таку, що винесена з порушенням норм матеріального права, та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з’явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду –без змін з таких підстав.
Згідно з п. 1, ч.1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що дочка позивача ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1., є особою, що постраждала від аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідчення серії НОМЕР_1. та дитиною –інвалідом, яка стала інвалідом внаслідок аварії на ЧАЕС, відповідно до медичного висновку № 170 від 19.04.2007р.
Відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»дітям –інвалідам як особам, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи передбачається виплата одноразової компенсації –в розмірі 10 мінімальних заробітних плат на момент встановлення групи інвалідності.
Крім того, відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
Так, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач повинен здійснити нарахування та виплату допомоги позивачу за 2007 рік виходячи із розміру, встановленого Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не Постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», враховуючи наступне.
Згідно з положеннями ч.1 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів на підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру допомоги на оздоровлення позивачеві застосуванню підлягають норми Закону України «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Посилання відповідача, викладені в апеляційній скарзі з приводу того, що видатковою частиною Державного бюджету України на 2007 рік не було передбачене фінансування виплат у розмірах, заявлених позивачем, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що не визначення відповідних бюджетних видатків у законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України.
Як вбачається з матеріалів справи, щорічна грошова одноразова допомога на оздоровлення за 2007 рік отримана позивачем у розмірі, визначеному Постановою КМ України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік»дію частини четвертої статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати на відповідні роки було зупинено.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими зупинено дію абзацу четвертого частини четвертої ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Враховуючи те, що позивач за 2007 рік отримав разову щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 90 грн. (а.с. 8), тобто після ухвалення рішення Конституційним судом України, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення недоплаченої частини щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
Так, відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 КАС України, суд
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача –Управління праці та соціального захисту населення Канівської міської ради - залишити без задоволення.
Постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 20 червня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий –суддя: Я.С. Мамчур
Судді: Т.І. Горбань
Я.М. Василенко
Ухвалу складено у повному обсязі 25.12.2009.