КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-36608/08 Головуючий у 1-й інстанції: Верещак А.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" грудня 2009 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мамчура Я.С., Горбань Т.І.,
розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області про стягнення недоотриманої щорічної одноразової грошової допомоги інвалідам війни до 5-го травня, -
В С Т А Н О В И В:
07.02.2008 ОСОБА_2 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про зобов’язання УСЗН Білоцерківської міської ради Київської області провести перерахунок та виплату йому щорічної одноразової грошової допомоги відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком як ветерану війни – учаснику бойових дій за 2001-2005 роки та у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком як інваліду війни 2 групи за 2006-2007 роки.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2008 адміністративний позов задоволено частково: зобов’язано УСЗН Білоцерківської міської ради Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни до 5-го травня недоотриманої у 2007 році в розмірі 2920 грн. 48 коп.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач у 2001-2005 роках являвся ветераном війни – учасником бойових дій, а з 2006 року являється інвалідом війни 2-ї групи, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії посвідчень НОМЕР_1 від 26.02.1998 та НОМЕР_2 відповідно (а. с. 5).
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивач щорічно до 5 травня повинен отримувати разову грошову допомогу у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, яку отримував у 2001 році у розмірі 40 грн., у 2002 році у розмірі 80 грн., у 2003 році у розмірі 90 грн., у 2004 році у розмірі 120 грн. та на підставі ст. 13 даного закону у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, яку отримував у 2005 році у розмірі 250 грн., у 2006 році у розмірі 330 грн., а у 2007 році – 360 грн. на підставі Закону України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, що вірно встановлено судом першої інстанції та зазначено як у довідці про отримання щорічної разової допомоги до 5-го травня (а.с. 14) так і в запереченнях до позову (а. с. 12).
Відповідно до положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Мінімальна пенсія за віком встановлювалась Законами України «Про Державний бюджет України на 2001 рік», «Про Державний бюджет України на 2002 рік», «Про Державний бюджет України на 2003 рік», «Про Державний бюджет України на 2004 рік», «Про Державний бюджет України на 2005 рік», «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та «Про Державний бюджет України на 2007 рік», відповідно 248,85 гривні, 268 гривні, 268 гривні, 284,69 гривні, 332 гривні, 359 гривень та 410,06 гривень, а тому з цих сум повинна розраховуватись грошова допомога до 5 травня, в зв’язку з чим позивач і звернувся з позовом до суду.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах повинні застосовуватися положення закону з урахуванням закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що відповідними положеннями статей Закону України «Про Державний Бюджет України» на 2001-2007 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку слід вважати зазначені положення статей Закону України «Про Державний Бюджет України на», а не Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до вимог ст. 92, 96 Конституції України виключно законом встановлюється Державний бюджет України, який затверджується щорічно, і який підлягає обов’язковому виконанню на всій території України.
Крім того, відповідно до вимог ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Бюджетного Кодексу України при здійсненні бюджетного процесу в Україні положення нормативно-правових актів застосовуються лише в частині, в якій вони не суперечать положенням Конституції України, цього Кодексу та закону про Державний бюджет України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, оскільки положення Законів України «Про Державний бюджет України» на 2001-2003, 2005-2006 роки не розглядалися на предмет конституційності і не втратили своєї чинності, тому позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача разової щорічної грошової допомоги за 2001-2003, 2005-2006 роки у розмірі, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є безпідставними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають нормам матеріального права, а дані позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог за 2004 рік, колегія суддів вважає, що позивач мав право на отримання разової грошової допомоги відповідно до ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України по справі № 20-рп/2004 від 01.12.2004 року.
В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги за 2001-2006 роки не підлягають задоволенню ще й на підставі ст. 100 КАС України з причин пропущення річного строку звернення до суду, встановленого ст. 99 КАС України, оскільки на цьому наполягав відповідач у запереченнях на позов (зворот а. с. 12).
Також, оскаржувана постанова першої інстанції підлягає скасуванню і в частині задоволення позовних вимог про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги за 2007 рік, виходячи з наступних причин.
Рішенням Конституційного Суду України по справі № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року визнано неконституційною ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
При цьому, оскільки до 09.07.2007 діяла стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і відповідач здійснив всі виплати на підставі цього закону, колегія суддів не вбачає неправомірності в його діях, а тому дані позовні вимоги не підлягають задоволенню за своєю безпідставністю, а рішення суду першої інстанції і в цій частині підлягає скасуванню.
Отже, відповідач здійснивши позивачу виплату грошової допомоги до 5-го травня за 2007 рік у розмірі, передбаченому Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» до визнання його положень неконституційними, виконав взяті державою зобов’язання перед позивачем та не порушив його прав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 122, 197, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2008 – задовольнити.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2008 в частині задоволених позовних вимог про зобов’язання управління соціального захисту населення Білоцерківської міської ради Київської області провести перерахунок та виплату ОСОБА_2 щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни до 5-го травня недоотриманої у 2007 році в розмірі 2920 грн. 48 коп. – скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні даних позовних вимог відмовити.
В іншій частині постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22.08.2008 – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст ухвали виготовлено 22.12.2009.