КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-30745/08 Головуючий у 1-й інстанції: Білоусенко І.В.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"18" грудня 2009 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мамчура Я.С., Горбань Т.І.,
при секретарі Коваленко О.І.,
розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 22.07.2008 у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до управління праці та соціального захисту населення Богунської районної ради м. Житомира та Територіального управління Державної судової адміністрації в Житомирській області про стягнення коштів, -
В С Т А Н О В И В:
19.05.2008 позивачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 звернулись до Овруцького районного суду м. Житомира з позовом, в якому із урахуванням подальших уточнень просили про стягнення з УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира на їх користь заборгованості за період з січня 2006 року по червень 2008 року по доплатам до заробітних плат (по ст. 39 Закону № 796), а ОСОБА_9 – за період з вересня 1996 року по червень 2002 року та з січня 2006 року по червень 2008 року.
Постановою Овруцького районного суду Житомирської області від 22.07.2008 адміністративний позов задоволено частково:
- стягнуто на користь ОСОБА_9 з УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира, передбачену ст. 39 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», доплату до заробітної плати за період з 02.0.1996 по 31.12.2005, з 01.07.2007 по 31.12.2007 та з 01.05.2008 по 30.06.2008 в сумі 32746 грн.;
- стягнуто на користь ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира, передбачену ст. 39 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», доплату до заробітної плати за період з 01.07.2007 по 31.12.2007 та з 01.05.2008 по 30.06.2008 в сумі 7416 грн. кожному.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачам у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи копій трудових книжок, позивачі у спірні періоди працювали в Овруцькому районному суді Житомирської області, тобто у м. Овруч, яке відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української РСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.07.1991 № 106 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796, громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Розрахунок зазначеної доплати здійснено не згідно ст. 39 Закону № 796, а згідно постанови КМ України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 № 836, в зв’язку з чим позивачу вона була виплачена у менших розмірах.
У 1996-2006 роках дія ст. 39 Закону № 796 не зупинялась, а тому задовольняючи позовні вимоги в частині зобов’язання УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира провести доплати відповідно до ст. 39 Закону № 796, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при визначенні розміру цієї доплати, слід виходити із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, а відтак, необхідно керуватися ст. 39 цього Закону, а не Постановою КМ України № 836.
Зокрема, такий висновок суду першої інстанції збігається із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його постановах від 24 червня та 1 липня 2008 року у справах № 21-387во08 і № 21-783во08.
В свою чергу, пунктом 30 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489, зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-4 частини 1 та частини 2 статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців 2-7 частини 1, частини 3, абзаців 2-7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону № 796.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 09.07.2007 № 6-рп визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, п. 30 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-4 частини 1 та частини 2 статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у 2007 році позивачі мали право на отримання доплат відповідно до ст. 39 Закону № 796, з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати з дня набрання чинності Рішенням КС України, тобто з 09.07.2007, а не з 01.07.2007, як помилково встановлено судом першої інстанції.
Крім того, частини 1, 2 статті 39 Закону № 796 згідно із підпунктом 9 пункту 28 розділу II Законом України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», замінено однією частиною, у зв'язку з цим частину 3 вважати частиною 2 та має наступний зміст: «Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Зміни, внесені підпунктом 9 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.
Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 152 Конституції України, у 2008 році позивачі мали право на отримання підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796, з розрахунку двох мінімальних заробітних плат з дня набрання чинності Рішенням КС України, тобто з 22.05.2008, а не з 01.05.2008, як помилково встановлено судом першої інстанції.
В свою чергу, як позивачами, так і судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до наявних у матеріалах справи довідок (а. с. 7, 20, 24, 29, 34, 58-71) та згідно до п. 5 постанови КМ України від 20.09.2005 № 936 нарахування та виплата доплати громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться за місцем основної роботи, а тому належним відповідачем у даній справі є Овруцький районний суд Житомирської області, в якому позивачі працювали у спірні періоди.
Отже, позовні вимоги не підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки на користь позивачів протиправно стягнуто заборгованість по доплаті до заробітної плати з УПСЗН Богунської районної ради м. Житомира.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що судом першої інстанції в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 161 КАС України не було досліджено питання пропущення річного строку звернення до суду за період з 1996 року по 19.05.2007, тоді як позивачі не просили про його поновлення, що згідно до вимог ст. 100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, як таких, що заявлені із пропуском зазначеного строку.
Крім того, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, враховуючи наступне.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши певну суму з відповідача на користь позивача, оскільки відповідно до ст. 21 КАС України в порядку адміністративного судочинства розглядаються вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. При цьому, суд першої інстанції помилково вважав, що доплата, передбачена статтею 39 Закону № 796, є шкодою, заподіяною позивачу. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, виходячи з наступного.
Із змісту статті 22 ЦК України вбачається, що майнова шкода виражається у формі збитків. В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Виходячи із аналізу статті 22 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що доплата, передбачена статтею 39 Закону № 796, не є шкодою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Богунської районної ради м. Житомира на постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 22.07.2008 – задовольнити.
Постанову Овруцького районного суду Житомирської області від 22.07.2008 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 23.12.2009.