КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-39334/08 Головуючий у 1-й інстанції: Ткаченко О.Є.
Суддя-доповідач: Данилова М. В.
ПОСТАНОВА
Іменем України
"09" грудня 2009 р.
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Данилової М.В.,
суддів: Маслія В.І. та Малиніна В.В.,
при секретарі судового засідання Григоренко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, -
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2008 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області (далі - УПФ) про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги.
Зазначала, що є пенсіонером за віком, має статус дитини війни, а тому відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (Закон № 2195-4) має право отримувати пенсію збільшену на тридцять відсотків її мінімального розміру.
Посилаючись на те, що відповідач підвищення до пенсії не здійснює і це є порушенням норм Конституції України та положень Закону, - просила зобов’язати УПФ нарахувати недоплачене підвищення до пенсії як дитині війни у сумі 2733,33 грн. за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2007 року.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року позов задоволено частково. Управління Пенсійного фонду України зобов’язане перерахувати ОСОБА_2 пенсію з серпня 2007 року по грудень 2007 року як дитині війни згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з підвищенням на 30 % від мінімальної пенсії.
У апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, ненадання повної оцінки обставинам, які мають значення для справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції, постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначив, що фінансування згаданих виплат неможливе без бюджетного фінансування, а визначення мінімального розміру пенсії за віком за правилами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є помилковим. Крім того, судом не враховано не включення коштів Пенсійного фонду України до складу Державного бюджету України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - зміні.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни в розумінні статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується ксерокопією посвідчення № 0013007 (а.с. 3).
За змістом статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» останнім пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
В той же час у 2006 та 2007 роках ОСОБА_2 таких виплат не отримував, а відповідач відмову у підвищенні пенсії обґрунтовував зупиненням дії Закону № 2195-4 та відсутністю видатків на такі виплати у державному бюджеті.
Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що ненадходження коштів з бюджету не скасовує зобов’язання по перерахуванню пенсій та того, що з 09 липня 2007 року Рішенням Конституційного Суду України скасовано зупинення дії статті 6 Закону № 2195-4.
Апеляційний суд погоджується із частковим задоволенням позовних вимог, з огляду на таке.
Позивач за правилами статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право отримувати підвищення на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Однак Законом України від 19 січня 2006 року «Про внесення змін до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 – у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2006 року. Але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом ВРУ з питань бюджету. КМУ протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися. З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, підстави задоволення позовних вимог за 2006 рік відсутні.
Щодо вимог за 2007 рік, то дію статті 6 Закону № 2195-4 зупинено статтею 111 Закону України від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(з урахуванням положень пункту 12 статті 71 цього Закону) та визначено, що у 2007 році підвищення до пенсії відповідно до статті 6 Закону виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») у розмірі 50 відсотків розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 6-рн/2007 від 09 липня 2007 року (справа про соціальні гарантії громадян) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» щодо такого зупинення визнані неконституційними.
Відповідно до статті 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Частиною третьою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Це означає, що до ухвалення рішення Конституційного Суду України суб’єкт оскарження діяв правомірно.
Тобто право позивача на отримання підвищення до пенсії як дитині війни та обов’язок щодо здійснення такої виплати у відповідача виникли з 09 липня 2007 року.
Що стосується доводів апеляційної скарги про відсутність джерел фінансування виплат, то ці твердження колегією суддів відхиляються, оскільки реалізація встановленого законом права не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. (У справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань).
Щодо можливості визначення мінімального розміру пенсії за віком згідно правил статті 28 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№ 1058), то за відсутності регулювання цього розміру в інших нормативних актах застосування положень цього Закону є обґрунтованим.
Апеляційний суд не погоджується з доводами щодо застосування до спірних відносин правил постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету», оскільки пріоритет має Закон, а не підзаконний акт.
Як передбачає частина друга статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За правилами частини першої статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Чернігівський окружний адміністративний суд підкреслив, що позивач не підтвердив поважності причин пропуску строку звернення до суду, через що задовольнив вимоги з ОСОБА_2 подала позов до суду 22 жовтня 2008 року.
Оскільки УПФ наполягали на відмові у задоволенні позовних вимог на підставі пропуску строку звернення до суду, а суд першої інстанції не знайшов підстав поновлення пропущеного строку, то і вимоги підлягають задоволенню із 22 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В той же час Чернігівський окружний адміністративний суд не здійснив юридичної кваліфікації дій(бездіяльності) відповідача.
Так, поклавши на пенсійний орган обов’язок перерахувати розмір доплат, суд у рішенні не навів висновків щодо відповідності дій (бездіяльності) відповідача вимогам Конституції та законам України.
Без такої оцінки рішення є неповним.
Оскільки позивач вимог щодо правової оцінки дій УПФ не заявляв, а повний захист порушеного права потребує такого визнання, то за правилами частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) про право суду вийти за межі позовних вимог та правил статті 201 КАС щодо підстав для зміни судового рішення, - оскаржуване рішення необхідно доповнити висновком про визнання бездіяльності відповідача протиправною.
Отже апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення – зміні.
На підставі викладено, керуючись статтями 195, 198, 201, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області задовольнити частково.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року – змінити.
Абзац другий резолютивної частини постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2008 року викласти в такій редакції: «Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області протиправною. Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області здійснити перерахунок і виплату підвищення до пенсії ОСОБА_2 як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 22 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року».
В іншій частині постанову залишити без змін.
Повний текст постанови виготовлено 14 грудня 2009 року.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.