КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-33176/08 Головуючий у 1-й інстанції: Сичова о.П.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"18" грудня 2009 р.
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Мамчура Я.С., Горбань Т.І.,
при секретарі Коваленко О.І.,
розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.08.2008 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації про стягнення виплат, -
В С Т А Н О В И В:
14.07.2008 ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про стягнення з УПСЗН Овруцької РДА на його користь недоплаченої суми доплати за роботу в зоні, яка передбачена ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 02.09.1996 по 31.12.2007 в розмірі 33373 грн. та недоплаченої суми щомісячної допомоги на чисте харчування, передбаченої ст. 37 цього ж Закону за період з 01.01.2005 по 31.12.2007 в розмірі 2483,80 грн., а разом 35856,80 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.08.2008 адміністративний позов задоволено частково: стягнуто з УПСЗН Овруцької РДА на користь ОСОБА_2 33451,54 грн. (ст. 39) заборгованості по доплаті до заробітної плати та 1067,40 грн. допомоги у зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва (ст. 37).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином, який постійно працював чи працює, або проживав у зонах безумовного (обов’язкового) та гарантованого добровільного відселення у 1986-1993 роках і відноситься до 3 категорії, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1, виданого 21.01.1997 (а. с. 3).
Крім того, судом першої інстанції встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач з 16.04.1991 по 03.02.1997 працював водієм на Овруцькому авто-підприємстві – 11847, з 04.02.1997 по 20.11.2003 на ВАТ «Овруцьке АТП - 11847», з 21.11.2003 по 31.01.2008 на ПП «ОСОБА_3.», з 01.02.2008 і по час звернення до суду першої інстанції працював на ВАТ «Овруцьке АТП - 11847» (а. с. 5-7, 11, 12), тобто працював у м. Овруч, який відповідно до Постанови Кабінету Міністрів Української РСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.07.1991 № 106 відноситься до зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796, громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться доплата у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Згідно до абз. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач, як громадянин, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення має право на щомісячну грошову допомогу у розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати, в зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства.
Розрахунок зазначеної доплати та грошової допомоги, здійснено не згідно ст.ст. 37, 39 Закону № 796, а згідно постанови КМ України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 26.07.1996 № 836, в зв’язку з чим позивачу вони були виплачені у менших розмірах.
У 1996-2005 роках дія ст.ст. 37, 39 Закону № 796 не зупинялась (дія ст. 39 Закону № 796 не зупинялась і на 2006 рік), а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при визначенні розмірів спірних доплати та грошової допомоги, передбачених Законом № 796, слід виходити із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами.
Зокрема, такий висновок суду першої інстанції збігається із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його постановах від 24 червня та 1 липня 2008 року у справах № 21-387во08 і № 21-783во08.
Дію абзаців 2-4 частини 1 статті 37 Закону № 796 зупинено на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати згідно із Законом України від 20.12.2005 № 3235-IV. При цьому, положення останнього Закону не були визнані неконституційними, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню за своєю безпідставністю.
В свою чергу, пунктом 30 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489, зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-4 частини 1 ст. 37, абзаців 2-4 частини 1 ст. 37 абзаців 2-4 частини 1 та частини 2 статті 39, статей 40, 41, 44, абзаців 2-7 частини 1, частини 3, абзаців 2-7 частини 4 та частини 7 статті 48 Закону № 796.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини 2 статті 56, частини 2 статті 62, частини 1 статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 09.07.2007 № 6-рп визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), деякі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», зокрема, п. 30 ст. 71, яким зупинено на 2007 рік дію абзаців 2-4 частини 1 ст. 37 та дію абзаців 2-4 частини 1 та частини 2 статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомог у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що у 2007 році позивач мав право на отримання доплати та грошової допомоги відповідно до ст.ст. 37, 39 Закону № 796 з дня набрання чинності Рішенням КС України, тобто з 09.07.2007.
Належним відповідачем, з якого мають бути стягнуті кошти, передбачені ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», є УПСЗН, якому відповідно до Постанови КМУ від 20.09.2005 року № 936 передані функції зі здійснення зазначених виплат.
В свою чергу, як позивачем, так і судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до наявних у матеріалах справи довідок (а. с. 11, 12) та згідно до п. 5 постанови КМ України від 20.09.2005 № 936 нарахування та виплата доплати громадянам, які працюють у зоні гарантованого добровільного відселення, провадиться за місцем основної роботи, а тому відповідачами у частині позовних вимог про стягнення з УПСЗН Овруцької РДА на користь ОСОБА_2 доплати, передбаченої статтею 39 Закону № 796 є роботодавці, у яких позивач працював у спірні періоди.
Отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки на користь ОСОБА_2 стягнуто 33451,54 грн. заборгованості по доплаті до заробітної плати з УПСЗН Овруцької РДА.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що судом першої інстанції в порушення вимог п. 2 ч. 1 ст. 161 КАС України не було досліджено питання пропущення річного строку звернення до суду за період з 1996 року до 14.07.2007, тоді як позивач не просив про його поновлення, що згідно до вимог ст. 100 КАС України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, як таких, що заявлені із пропуском зазначеного строку.
Крім того, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, враховуючи наступне.
Постановляючи рішення, суд першої інстанції припустився помилки, стягнувши певну суму з відповідача на користь позивача, оскільки відповідно до ст. 21 КАС України в порядку адміністративного судочинства розглядаються вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень. При цьому, суд першої інстанції помилково вважав, що грошова допомога, передбачена статтею 37 Закону № 796, є шкодою, заподіяною позивачу. Такі висновки суду першої інстанції є помилковими, виходячи з наступного.
Із змісту статті 22 ЦК України вбачається, що майнова шкода виражається у формі збитків. В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).
Виходячи із аналізу статті 22 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що грошова допомога, яка виплачується в зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства на підставі ст. 37 Закону № 796, не є шкодою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.08.2008 – задовольнити частково.
Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 26.08.2008 – скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Зобов’язати управління праці та соціального захисту населення Овруцької районної державної адміністрації Житомирської області перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 невиплачену щомісячну грошову допомогу у розмірі 40 % від мінімальної заробітної плати, в зв’язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, передбачену абз. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 14.07.2007 по 31.12.2007 з урахуванням раніше здійснених виплат.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий:
Судді:
Повний текст постанови виготовлено 23.12.2009.