_____________________________________________________________________________________________________________________

Справа № 520/4701/14-ц

Провадження № 2/520/4252/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.08.2018

Київський районний суд м.Одеси в складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Бундєвій Я.І. розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 та Публічне акціонерне товариство «УкрСоцбанк», про визнання договору дарування в частині удаваним і визнання його договором купівлі-продажу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який остаточно уточнив 18.06.2018р., та просив договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 10 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку, посвідчений нотаріусом Шостої одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. та зареєстрований в реєстрі за №4-2378, визнати удаваним правочином в частині дарування 1/3 частини указаної квартири, що належала ОСОБА_1 на праві власності, та таким, що вчинений з метою приховання договору купівлі-продажу цієї частини, визнати, що 10 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Позивач посилався на те, що в 2002 році він разом зі своєю матір'ю ОСОБА_4 та бабусею ОСОБА_5 виїхали на постійне мешкання до Німеччини. В квартирі АДРЕСА_1 та належала на праві власності позивачу, його матері та бабусі, залишився проживати його брат - відповідач ОСОБА_2 разом зі своєю сім'єю. На початку 2008 року відповідач звернувся до ОСОБА_4 з проханням переоформити указану квартиру на його ім'я, оскільки він протягом тривалого часу проживав в указаній квартирі разом зі своєю дружиною та донькою-інвалідом, ніс усі витрати на утримання та відновлення квартири, самостійно платив за комунальні послуги тощо. У подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вирішили подарувати відповідачу свої частки в указаній квартирі, а позивач домовився з ОСОБА_2 про продаж йому своєї частки за 25000 (двадцять п'ять тисяч) євро, які відповідач зобов'язався виплатити не пізніше 31 грудня 2012 року. При цьому з метою уникнення труднощів та витрат, пов'язаних з укладенням двох різних договорів, а саме договору дарування та договору купівлі-продажу, сторони домовились оформити договір дарування на всю квартиру. Натомість, на підтвердження справжніх намірів сторін ОСОБА_2, 10 липня 2008 року, тобто в день укладення договору дарування, видав на ім'я ОСОБА_1 власноруч написану розписку, з якої вбачається, що відповідач купує у позивача належну останньому частку спірної квартири. Протягом 2009 - 2018 років відповідач сплатив на його користь всього 25000 євро.

У судове засідання представник позивача ОСОБА_7 не явилася, подала письмову заяву з проханням розглянути справу у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, не заперечував проти їх задоволення.

Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не явилася, подала письмову заяву про визнання позову.

Представник ПАТ «УкрСоцбанк» у судовому засіданні у вирішення позову полагався на розсуд суду.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на праві спільної власності в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства виконкому Одеської міської ради народних депутатів 19 березня 1993 року за № 5-339. 05 липня 1993 року, право спільної сумісної власності ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на вказану квартиру зареєстровано в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та записано у реєстрову книгу за № 23пр стор.139, реєстровий № 156.

10 липня 2008 року між ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку, був укладений договір дарування квартири АДРЕСА_1 та складається в цілому з трьох житлових кімнат житловою площею 50,2 кв.м., загальною площею 73,3 кв.м. Вказаний договір був посвідчений державним нотаріусом Шостої Одеської державної нотаріальної контори Пенчевим К.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 4-2378.

Згідно ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Отже, оскільки згідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України головним елементом угоди (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом є дійсна спрямованість волі всіх сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

Згідно розписки від 10 липня 2008 року, вбачається, що ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_1 його долю (1/3 частину) квартири АДРЕСА_1 за 25000 євро, які він зобов'язується виплатити в повному обсязі не пізніше 31 грудня 2012 року. Позивачем та відповідачем зазначено, що упродовж 2009-2018рр. ОСОБА_2 провів з позивачем такий розрахунок у повному обсязі і на час розгляду справи такої заборгованості не має.

Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено судам, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст.235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним

Тобто воля усіх сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином. При цьому позивач повинен вказати, який інший правочин приховується з допомогою укладеного правочину. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести т обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

28.07.2008 року між позичальником ПП "ЄС-СЕРВІС", директором якого був відповідач та ПАТ "Укрсоцбанк" укладено договір невідновленої кредитної лінії № 08-660/117-304, відповідно умов якого Кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (Кредит), на умовах, визначених цим договором. Відповідно п. 1.1.1 Кредитного договору, надання кредиту здійснюється окремими частками (траншами), зі сплатою 14,5 % річних за Кредитом та комісій, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за Кредитом, в сумі 660190 доларів США.

В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань перед кредитором за цим Договором щодо повернення Кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу) та інших витрат щодо задоволення вимог Кредитора за договором, ПАТ "Укрсоцбанк" уклав з відповідачем договір застави майна - обладнання XEROX IGEN 3 110, 2008 року випуску, заставною вартістю 4 167 450,00 гривень, а з поручителем ОСОБА_2 - нотаріально посвідчений іпотечний договір трьохкімнатної квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, вартістю предмету іпотеки 659 000,00 грн. (п. 1.4.2 Кредитного договору).

Вказана квартира включена до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та до Державного реєстру іпотек записів щодо майна, яке є предметом Іпотечного договору.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла (т.1 а.с.11).

Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Частиною першою статті 4 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною третьою статті 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Суд вважає, що позивачем не надано допустимих доказів платності договору, не доведено того, що усі без виключення учасники спірного договору, укладаючи договір дарування, бажали приховати договір купівлі-продажу 1/3 частини квартири, який вони насправді вчинили.

Сторона позивача не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між всіма сторонами правочину, а саме між, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 з одного боку та ОСОБА_2 з іншого боку, виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування квартири, та, що воля усіх без виключення сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором дарування.

Лише позивач стверджував, а відповідач не заперечував, про те, що він фактично продав відповідачу ОСОБА_2 свою 1/3 частку у вищевказаній квартирі, доказом чого була зазначена вище розсипка. Сторона позивача не надала суду доказів того, що воля усіх інших учасників спірного правочину - ОСОБА_5 та ОСОБА_4 також була спрямована на встановленні інших цивільно-правових відносин, ніж дарування квартири.

Доказів на спростування цих обставин сторона позивача суду не надала, а тому суд вважає, що відсутні встановлені законодавством підстави для задоволення даного позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 4-13,76-89,258-273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Одеської області через Київський районний суд м.Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бескровний Я. В.