КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 22-а-39299/08 Головуючий у 1-й інстанції: Литвиненко І.В.
Суддя-доповідач: Данилова М. В.
У Х В А Л А
Іменем України
"09" грудня 2009 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Данилової М.В.,
суддів: Малиніна В.В., Маслія В.І.
при секретарі судового засідання Григоренко Т.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про стягнення недоотриманих сум щорічної допомоги на оздоровлення, -
в с т а н о в и л а:
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради (УПСЗН) про стягнення виплат.
Зазначав, що є особою потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, інвалідом 3 групи, а тому, за правилами статті 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (Закон № 796-ХІІ), має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат, проте в період з 1999 року по 2007 рік отримав таку допомогу в значно меншому розмірі.
Посилаючись на порушення відповідачем норм Конституції України, положень зазначеного Закону, - просив стягнути з УПСЗН недоплачені суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення в розмірі 15840 грн. та 665,28 грн. компенсації за втрату доходів.
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2008 року позов у задоволенні позову відмовлено.
У апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати, та задовольнити позовні вимоги.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, що не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2008 року – без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», інвалідам 3 групи, постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат. Зазначив, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру мінімальної заробітної плати застосуванню підлягає саме закон. Однак позивачем пропущено строк звернення до суду, а у 2007 році допомогу було виплачено до ухвалення Рішення Конституційного Суду України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що базовим законом, яким запроваджено пільги та компенсації особам, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС є Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За змістом статті 48 цього Закону № 796-ХІІ інвалідам 3 групи забезпечується щорічна допомога на оздоровлення в розмірі 4 мінімальних заробітних плат.
У період, за які заявлені вимоги про стягнення допомоги, розміри мінімальної заробітної плати постійно змінювалися. В той же час, розміри виплат були сталими і здійснювалися на підставі постанов Кабінету Міністрів України № 836, № 562. Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на таке.
Відповідно до статті 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» було призупинено на 2007 рік дію частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що встановлювали розмір одноразової допомоги на оздоровлення потерпілим від аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії - інвалідам 3 групи.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) таке зупинення визнано неконституційним.
Згідно з правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Це означає, що з 09.07.2007 дію положень частини першої статті 48 цього Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відновлено. Враховуючи те, що позивач до 30 червня 2007 року отримав щорічну одноразову допомогу за 2007 рік, тобто до ухвалення рішення Конституційним Судом України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення за 2007 рік.
Частина друга статті 99 КАС України передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно частини першої статті 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Позивач перебуває на обліку як потерпілий від аварії на ЧАЕС з 24.09.2001 року.
Як вбачається із заперечень на позовну заяву відповідач наполягав на пропущенні строку звернення позивачем із вимогами за 2001-2006 роки.
Тому колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову за 2001-2007 роки прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі наведеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 31 жовтня 2008 року - без змін.
Повний текст ухвали виготовлено 14 грудня 2009 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішення суду апеляційної інстанції.