У Х В А Л А

20 серпня 2018 року

м. Київ

Справа № 402/428/16-ц

Провадження № 14-327цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СитнікО. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду

цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Йосипівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області (далі - орган опіки та піклування), про визначення місця проживання малолітньої дитини

за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2016 року у складі судді Терновенко А. В. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2017 року у складі колегії суддів Франко В. А., Потапенка В. І., Черненко В. В., та

УСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що із січня 2004 року по вересень 2007 року він та ОСОБА_4 перебували у фактичних шлюбних відносинах без реєстрації шлюбу, мають спільну дитину - сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після припинення фактичних шлюбних відносин залишився проживати зі своєю матір'ю ОСОБА_4 У березні 2016 року відповідачка переїхала в інше місто на постійне місце проживання, однак малолітній ОСОБА_6 відмовився змінювати місце проживання у зв'язку з погіршенням відносин із матір'ю та її співмешканцем. Також дитина не бажає змінювати школу і виявила бажання проживати з батьком. На думку позивача, син повинен проживати саме з ним, оскільки на теперішній час він має власний бізнес, стабільний самостійний немалий дохід, його робочий день дозволяє відвозити дитину до школи, займатися з ним підготовкою до уроків, проводити разом дозвілля та іншим чином піклуватися про нього. Крім того, він проживає разом зі своєю матір'ю, яка перебуває на пенсії та має сили і бажання доглядати за своїм онуком, коли позивача не буде вдома. Він проживає у будинку з сучасним ремонтом та обладнанням, де створені всі умови для проживання та виховання дитини, у сина є умови для занять і відпочинку, окрема кімната, яка облаштована дитячими меблями та комп'ютером, є полиці з дитячими книгами та іграшками. Крім того, вважає, що зміна школи негативно вплине на психоемоційний стан дитини. Натомість відповідачка не має постійного доходу для матеріального забезпечення умов проживання їхнього сина. Офіційно вона не працевлаштована та мешкає у квартирі своєї знайомої в іншому місті. Вважає, що проживання з ним відповідає інтересам сина. Він не чинитиме жодних перешкод для спілкування відповідачки з сином і готовий зі свого боку сприяти тому, щоб дитина не була позбавлена піклування матері.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив визначити місце проживання малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним за адресою: АДРЕСА_1

Рішенням Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_3 за місцем постійного проживання батька по АДРЕСА_1.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незважаючи на принцип статті 6 Декларації прав дитини, якою передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення надає перевагу та керується частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази з урахуванням думки дитини та висновку органу опіки та піклування вказують на те, що проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_3 найкраще забезпечить інтереси дитини.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 відхилено. Рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що інтереси дитини у вирішенні цього спору є першочерговими і за сукупності доказів, наданих сторонами, обставин справи суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що саме проживання з батьком відповідатиме інтересам дитини. Апеляційний суд також звернув увагу, що ОСОБА_4 зустрічного позову про визначення місця проживання дитини з нею до суду не подавала.

У касаційній скарзі, поданій у березні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до місцевого суду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не дослідили всі наведені відповідачем обставини, вказані в запереченнях на позовну заяву. Суди не врахували принцип 6 Декларації прав дитини, якою передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, яких під час судового розгляду встановлено не було. Апеляційний суд розглянув справу, незважаючи на клопотання представника відповідача про неможливість прибуття в судове засідання у зв'язку із важкими погодніми умовами, що є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2018 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, а ухвалою від 27 червня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статті 402, 404, підпункт 7 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, відповідно до якого суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах: статті 161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та принципу 6 Декларації прав дитини, викладених у раніше ухвалених судових рішеннях Верховного Суду України, а саме: постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17.

Зокрема, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що незважаючи на принцип 6 Декларації прав дитини, якою передбачено, що малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю лише за виняткових обставин, суд при прийнятті рішення надає перевагу та керується частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини, яка передбачає, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, а зібрані у справі докази з урахуванням думки дитини та висновку органу опіки та піклування вказують на те, що проживання малолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком ОСОБА_3 найкраще забезпечить інтереси дитини.

Натомість у постанові Верховного Суду України від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16, в якій також розглядалося питання визначення місця проживання малолітньої дитини, зазначено, що у принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. При цьому суди в цій справі не встановили виняткових обставин у розумінні положень статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, які б свідчили про неможливість проживання дітей разом з матір'ю.

Подібні висновки про обов'язковість судів брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини про те, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю, містяться й у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17.

Таким чином, у зазначених постановах Верховний Суд України зробив висновок, що до правовідносин, що виникають із визначення місця проживання дитини, судами повинні обов'язково застосовуватися норми принципу 6 Декларації прав дитини про недопустимість розлучення дитини з матір'ю, крім випадків, коли є виняткові обставини.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду керувалася тим, що Декларація ООН з прав дитини 1959 року не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року та Закону України «Про міжнародні договори України» 2004 року, тому не підлягає обов'язковому застосовуванню судами України. Натомість положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), яка ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 року,узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні правацих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України, Велика Палата Верховного Суду приймає справу для продовження розгляду.

У частині першій статті 402 ЦПК України передбачено, що в суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Такий розгляд відбувається з урахуванням статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з викладеного, справу необхідно розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у порядку письмового провадження.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 272 ЦПК України).

Керуючись частиною тринадцятою статті 7, статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Прийняти для продовження розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - орган опіки та піклування Йосипівської сільської ради Благовіщенського району Кіровоградської області, про визначення місця проживання малолітньої дитини за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Ульяновського районного суду Кіровоградської області від 20 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 07 лютого 2017 року.

Призначити справу до розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження на 17 жовтня 2018 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: вул. Пилипа Орлика, 8, м. Київ.

Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач    О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

С. В. Бакуліна  Н. П. Лященко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима     Л. І. Рогач

В. І. Данішевська   І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков   О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко    В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська