Справа №127/14841/17

Провадження № 2/127/4547/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       27.08.2018 року                                                                 м. Вінниця

       Вінницький міський суд Вінницької області у складі: головуючого судді Жмудя О.О., при секретарі Бедрак М.М.,

за участі  позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького міського суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_6 та його син ОСОБА_1 були власниками житлового будинку індивідуального житлового фонду №1 по вул. Бучми у м. Вінниця. Як вбачається із відміток у вказаному технічному паспорті, власниками були самовільно збудовані сарай «Г», «В», сіни «а4», а також самовільно переобладнані кухня «1-1» та кімната «1-2».

29 жовтня 2003 року ОСОБА_6 помер. За життя він не встиг оформити свідоцтво про право власності на перелічені самовільно збудовані будівлі та переобладнані приміщення. В результаті цього, після смерті ОСОБА_6 перелічені будівлі та приміщення не ввійшли у спадщину, в якості нерухомого майна. Доказами того, що перелічене нерухоме майно не увійшло до спадщини є свідоцтво ОСОБА_1 про право власності та свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_3 Як вбачається з даних свідоцтв, самовільно зведені сарай «Г», «В», «д», вбиральня «у», сіни «а4», а також самовільно переобладнані кухня «1-1» та кімната «1-2», не є власністю ОСОБА_1 та не включені у спадщину ОСОБА_3 Таким чином, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули у спадщину майнові права на будівельні матеріали та виконані роботи, право власності на які не підлягає державній реєстрації. Відповідно до законодавства частки у набутій спадщині ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є рівними. Разом з тим, земельна ділянка, на якій розміщені перелічені самочинно збудовані та переобладнані будівлі та приміщення належать ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, на підставі державних актів.

Згідно Наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №127 від 24.05.2001 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року не належать до самочинного будівництва. На підставі вищезазначеної норми, як вбачається із технічного паспорта на садибний житловий будинок №1 по вул. Бучми, з перелічених самочинно збудованих будівель та переобладнаних приміщень було знято статус самочинного будівництва. Таким чином, єдина ознака самочинного будівництва, що була перешкодою для реєстрації права власності на нерухоме майно перестала існувати. ОСОБА_1 бажає здійснити державну реєстрацію права власності на вказане майно, проте для цього потрібна згода іншого співвласника земельної ділянки та об’єктів нерухомого майна. ОСОБА_3 відмовляється надавати письмову заяву про розподіл часток у спільній власності на перелічені спірні об’єкти. З огляду на вищевказане, заява ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, звернувся до суду з даним позовом та просить визнати за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на ? частки нерухомого майна, а саме: сарай «Г» площею 25,0 м2 , сарай «В» площею 7.6 м2 , прибудова «а4» площею 15,9 м2 ,коридор «1-2» площею 7,5 м2 , що розташовані за адресою: м. Вінниця, вулиця Бучми, 1. Судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 2 листопада 2017 року клопотання представника відповідача задоволено та витребувано з комунального підприємства «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації» для огляду в судовому засіданні інвентаризаційну справу на будинковолодіння № 1 по вул. Бучми, що в м. Вінниці. Також витребувано з Другої вінницької державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи до майна померлого 29.10.2003 року ОСОБА_6 (а.с. 60-61).

Також, ухвалою суду від 6 лютого 2018 року було задоволено клопотання представника позивача та витребувано з Державного нотаріального архіву Вінницької області належним чином завірену копію спадкової справи до майна померлої 11.08.1990 року ОСОБА_8 (а.с. 127-128).

Відповідачем ОСОБА_3 було подано суду відзив (а.с. 122-123), зі змісту якого вбачається, що він не визнає позовні вимоги повністю, з наступних підстав. Спадщина після смерті батька ОСОБА_1 була прийнята лише ОСОБА_3 Позивач, відповідно до ст. 1268 ЦК України, її не прийняв. Відповідно до розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої Наказом Держбуду України 24.05.2001 року № 127, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773, передбачається, що не належить до самочинного будівництва для одноквартирних/садибних/, дачних та садових будинків: господарські /присадибні/ будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року. На виконання умов договору № 6801 від 25.06.2014 року, який було оформлено між мною та КП «ВМБТІ», 15.09.2014 року було виконано обстеження будинковолодіння по вул. Бучми, 1 в м. Вінниці з виготовленням технічного паспорту без відображення самочинного будівництва будівель літ. «Г» та літ. «а4». Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно є безпідставними, а тому просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог повністю.

Позивач та його представник ОСОБА_2 в судовому засідані позовні вимоги підтримали у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Представник позивача додав, що на момент прийняття спадщини, після батьків сторін, самочинно збудовані приміщення до спадщини не входили. Відповідно до рішення суду про поділ майна, самочинні об’єкти не були розподілені. Згідно статті 105 ЦК УРСР було визначено, що самовільними житловими будинками, господарськими спорудами і їх приміщень, сторони не могли розпоряджатись, тому дані об’єкти і не могли бути поділені. З урахуванням ч. 1 ст. 22 КЗпШС об’єкти, які є предметом спору, є спільною сумісною власністю позивача і відповідача. Оскільки обидва сина мають право, майно не ввійшло до спадщини, було побудоване до дати розірвання шлюбу та мало статус спільного майна подружжя, тому підлягає поділу. Просили позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач та його представник ОСОБА_4 в судовому засідані позов не визнали, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Представник відповідача також додала, що майно було розподілене між батьками сторін. Після розірвання шлюбу і поділу майна, мати сторін приймала в експлуатацію цілий ряд самовільно побудованих приміщень. Звертає увагу, що між батьками був розподілений будинок на дві частини, кожна з яких мала свій вхід. Кожен користувався своєю часткою, і саме коридором, приміщенням, прибудовою користувався батько. Позивач не мав жодного відношення до цього майна. Також зазначила, що свідки чітко вказали, що сараями «Г», «В» користувався батько сторін весь час. Оскільки все спірне майно належало батьку, тому всі спадкові права і обов’язки переходять до спадкоємця, тобто до відповідача. З часу отримання свідоцтва про право на спадщину та по сьогоднішній день відповідач користується даним майном. Відповідно до ст. 1268 ЦК України, позивач не прийняв спадщину, після смерті свого батька, в результаті чого відповідач є єдиним спадкоємцем майна померлого. Просили відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача, його представника ОСОБА_2, відповідача, його представника ОСОБА_4, свідка ОСОБА_9, дослідивши матеріали справи та матеріали інвентаризаційної справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. 

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що батьками позивача та відповідача є ОСОБА_6 та ОСОБА_8.

Як вбачається з свідоцтва про право приватної власності на будівлі № 1652 від 27 березня 1974 року 100 відсотків домоволодіння, яке розташоване в м. Вінниці по вул. Бучми, 1 належить ОСОБА_6 на праві приватної власності (а.с. 108).

Рішенням Староміського районного народного суду м. Вінниці від 16 жовтня 1986 року справа № 2-194-1986, було розірвано шлюб, зареєстрований виконкомом Комарівської сільсьради народних депутатів Вінницького району, 19 липня 1959 року, між ОСОБА_8 і ОСОБА_6. Також даним рішення суду було розподілено будинок №1 по вул. Бучми в м. Вінниці. Присуджено на праві приватної власності ОСОБА_8 13/50 будинку, до складу якого входить приміщення 1-3. Присуджено на праві приватної власності ОСОБА_6 37/50 будинку, до скдаду якого входить приміщення І-І, І-2. Дане рішення суду набрало законної сили 26 жовтня 1986 року (а.с. 109).

Звертаю увагу, що в довідці-характеристиці № 3204 від грудня 1991 року, виданої КП ВООБТІ» вказано, що будинковолодіння під номером 1 по вул. Бучми в м. Вінниці містить самочинне будівництво, зокрема саме тамбур А1 , сарай Г, В. (а.с. 158). Аналогічні відомості містяться в довідці-характеристики №7026 від 07.07.2004р. КП «ВООБТІ» (а.с. 111). Тобто факт наявності даного самочинного будівництва підтверджувався.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 січня 1992, ОСОБА_1 є спадкоємцем 13/50 части будинковолодіння з відповідною часткою господарських будівель, розташованого в м. Вінниці по вул. Бучми, 1 після смерті матері 11 серпня 1990 року ОСОБА_8 (а.с. 160). З матеріалів спадкової справи, заведеної на майно померлої ОСОБА_8 вбачається, що донька померлої ОСОБА_10 та син ОСОБА_11 не претендували на спадщину (а.с. 153, 154), в результаті чого позивач успадкува все майно після померлої.

Аналізуючи вищевказані документи, суд приходить до висновку, що власниками спірного будинку були ОСОБА_1 - 13/50 части будинковолодіння (майно успадковане після смерті матері) та ОСОБА_6 - 37/50 частки.

З технічного паспорту на житловий будинок індивідуального житлового фонду № 1 по вул. Бучми у м. Вінниці, виготовленого 27.03.2002 року КП "ВООБТІ", судом встановлено, що його співвласниками є: батько позивача ОСОБА_12 - 37/50 часток та позивач ОСОБА_1 – 13/50 часток (а.с. 5-7). Як вбачається із відміток у вказаному технічному паспорті, власниками були самовільно збудовані: сарай «Г» (1984р.), «В» (1971р.), сіни «а4» (1968р.), а також самовільно переобладнані кухня «1-1» (що на схематичному плані позначено як «а4»), кімната «1-2» (що на схематичному плані позначено як «А1»).

Згідно свідоцтва про смерть серії 1-АМ № 209497, ОСОБА_6 помер 29 жовтня 2003 року (а.с. 8).

Відповідно до свідоцтва про право власності на частину домоволодіння № 4067, серії САВ № 885190 від 09.09.2009 року встановлено, що 23/25 часток домоволодіння, яке розтащоване в м. Вінниці по вул. Бучми за №1 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Це домоволодіння складається з двох житлових будинків з господарськими будівлями. У власність ОСОБА_1 переходить в житловому будинку літ. «А» з прибудовами: тамбур 2-1, кухня 2-2, кімната 2-3, загальною площею 27,1 кв.м., в тому числі житловою 9,2 кв.м., в житловому будинку літ. «К»: веранда 3-1, кухня 3-2, санвузол 3-3, кімнати 3-4, 3-5, 3-6, коридор 3-7, загальною площею 91,4 кв.м., в тому числі житловою 55,0 кв.м., гараж літ. «З»; сарай діт. «Д», погріб літ. «п/Д», убиральня літ. «Ж». (а.с. 9).

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, 23/25 часток часток будинковолодіння № 1 по вул. Бучми у м. Вінниці зареєстровано 29.09.2009 року за ОСОБА_1 (а.с. 9 зворіт).

Разом з тим, з свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.08.2004 року ОСОБА_3 є спадкоємцем 37/50 часток будинковолодіння з відповідною часткою господарських будівель №1, що знаходиться по вул. Бучми в місті Вінниці після смерті батька ОСОБА_6 (а.с. 10). Аналізуючи вищевказаний документ та враховуючи технічний паспорт на житловий будинок, суд приходить до висновку, що відповідачем було повністю успадковано частку у домоволодінні померлого.

Судом встановлено, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №509948, виданого 11 липня 2005 року, на підставі рішення Вінницьької міської ради від 22.12.2004 року № 960, позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0, 0800 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в м. Вінниці по вул. Бучми, 1 (а.с. 11). З списку співвласників земельної ділянки вбачається, що співвласником даної ділянки є ОСОБА_3, спільна сумісна частка.

Також, з державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №509947, виданого 11 липня 2005 року, на підставі рішення Вінницьької міської ради від 22.12.2004 року № 960, відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 0, 0800 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в м. Вінниці по вул. Бучми, 1 (а.с. 12). З списку співвласників земельної ділянки вбачається, що співвласником даної ділянки є ОСОБА_1, спільна сумісна частка.

Разом з тим, 15 вересня 2014 року КП «ВМБТІ» було виготовлено технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок 31 по вул. Бучми, №1 в м. Вінниці (а.с. 13-17). Співвласниками даного будинку є ОСОБА_3 – 37/50 часток та ОСОБА_1 – 23/25 часток. Слід зазначити, що в даному технічному паспорті не відображено самочинного будівництва будівель літ. «Г» та літ. «а4».

Розділом третім Інструкції передбачається, що не належить до самочинного будівництва для одноквартирних (садибних), дачних та садових будинків: господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року.

З огляду на це, на виконання умов договору укладеного між ОСОБА_3 та КП «ВМБТІ», 15 вересня 2014 року було виконано обстеження будинковолодіння по вул. Бучми, 1 в м. Вінниці з виготовленням технічного паспорту без відображення самочинного будівництва будівель літ. «Г» та літ. «а4».

Як вбачається з рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 27 жовтня 2016 року у справі № 127/27167/14-ц позов ОСОБА_1 було задоволено частково та визнано розмір часток ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у праві спільної власності на земельну ділянку, площею 0,0800 га, кадастровий номер 0510100000:03:027:0004, що розташована по вул. Бучми, 1 в м. Вінниці – по ? (а.с. 71-73). Дане рішення суду було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року (а.с. 74-76).

З метою повного з’ясування обставин справи, судом було витребувано та досліджено копію спадкової справи на майно померлого ОСОБА_6 (батька позивача та відповідача) та встановлено наступне.

З матеріалів спадкової справи № 414/2003, заведеної після смерті ОСОБА_6, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 06.11.2003 року звернувся до Другої вінницької держнотконтори про прийняття спадкового майна після смерті 29.10.2003 року батька ОСОБА_6 (а.с. 92). Також в померлого було ще двоє дітей: позивач та ОСОБА_13, які не прийняли спадщину. Так, позивач 4 грудня 2003 року нотаріально посвідчив заяву про відмову від належного йому спадкового майна, котре залишилось після смерті його батька на користь його брата ОСОБА_3 (а.с. 102).

Факт родинних відносин між відповідачем та померлим підтверджується свідоцтвом про народження та свідоцтвом про укладення шлюбу (а.с. 104, 105).

З письмових пояснень ОСОБА_14 та ОСОБА_15 (сусідів померлого) вбачається, що ОСОБА_6 проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, та до дня смерті користувався своїм майном (часткою житлового будинку та трьома сараяма, вбиральнею) (а.с. 53).

Суд не приймає до уваги заперечення представника позивача відносно даних пояснень, оскільки пояснення були засвідчені головою квартального комітету ОСОБА_16 ОСОБА_9 Також, в судовому засіданні була допитана ОСОБА_9, яка підтвердила посвідчення даного документу. Крім того, ОСОБА_14 було повторно надано суду свої письмові пояснення (а.с. 171).

Слід відзначити, що відповідач ОСОБА_3 є інвалідом 2 групи загального захворювання. Інвалідність встановлена на строк до 1 вересня 2018 року з подальшим переоглядом (а.с. 55).

Звертаю увагу, що спірні приміщення були побудовані в наступні роки: сарай «Г»- 1984р., сарай «В» - 1971р., прибудова «а4» - 1992р.

Отже, перелічені в позовній заяві будівлі та приміщення не ввійшли у спадщину в якості нерухомого майна, оскільки у спадкодавця було відсутнє зареєстроване право власності на це майно у встановленому на той час законодавством України порядку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування» визначено, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (частина перша статті 376 ЦК), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво (частина шоста статті 376 ЦК).

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до перконання, що ОСОБА_3 набув у спадщину майнові права на будівельні матеріали та виконані роботи, право власності, на які не підлягає державній реєстрації.

Судом встановлено, що рішенням суду було розірвано шлюбу та майно між подружжям розподілено. Після поділу майна кожен з батьків користувався своєю часткою. Будинки мали окремі входи. Таким чином, за час їх проживання, вже після поділу майна, самочинно збудовані приміщення також між ними були розподілені на їх розсуд. З пояснень наданих в судовому засіданні представником відповідача, вбачається, що прибудовою «а4» та коридором «1-2» користувався батько сторін. З пояснень, наданих в судовому засіданні сторонами, встановлено, що позивач не мав жодного відношення до цього майна.

Також в судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_9, яка пояснила, що батько сторін проживав в ІНФОРМАЦІЯ_2, та по день смерті користувався своїм майном, а саме будиком та сараями.

При цьому, суд звертає увагу, що в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що за час свого життя його батько ОСОБА_6 не встиг оформити свідоцтво про право власності на перелічені самовільно збудовані будівлі та переобладнані приміщення, а саме: сарай «Г», «В», сіни «а4», кухня «1-1» та кімната «1-2». Таким чином, позивачем не заперечується той факт, що спірне майно належало його батьку та останній ним користувався до дня смерті.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що спірне майно мало б перейти до спадкоємця померлого. Як вбачається з матеріалів спадкової справи майна померлого ОСОБА_6М, спадкоємцем є його син ОСОБА_3, оскільки інші спадкоємці відмовились від прийняття спадщини, зокрема і позивач.

Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, саме відповідач ОСОБА_3 має право на спірне майно, оскільки він є єдиним спадкоємцем майна померлого частину якого він прийняв, а самовільно збудовані приміщення наразі ні, так як відносно них не здійснена державна реєстрація права власності. Разом з тим, ОСОБА_3 з часу отримання свідоцтва про право на спадщину за законом (2004р.) по сьогоднішній день користується спірним майном.

Слід зазначити, що позивач ОСОБА_1 подавши нотаріусу заяву про відмову від прийняття належного спадкового майна після смерті батька, мав усвідомлювати, що він відмовляється від всього спадкового майно, зокрема і від нерухомого майна (приміщень), яке не оформлене відповідно до вимог законодавства, тобто самочинного будівництва.

Частиною 1 ст. 1268 ЦК Україн передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно ч. 1 ст. 1273 ЦК України, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною (ч. 5 ст. 1273 ЦК України).

Відповдно до ч. 2 ст. 1275 ЦК України,якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Проаналізувавши положення вищевказаного законодавства, суд приходить до висновку, що позивач відмовившись від прийняття спадщини також відмовився від всього майна померлого, оформлено воно чи ні.

З огляду на вищевказане, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що частки у набутій спадщині позивача та відповідача є рівними, оскільки набуття спадщини відбулося за законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Необхідно також звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_17 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про відшкодування судових витрат, то слід зазначити наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене,та зв'язку з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_1, понесені ним витрати по сплаті судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 376, 1216, 1218, 1268, 1273 ЦК України, п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265, 273,  352, 354 ЦПК України, суд, –

                                        В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_5, який діє в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, до ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. У відповідності до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області.

Згідно вимог ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України:

Позивач ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_3, місце реєстрації: м. Вінниця, вул. Бучми, буд. 1, реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2.

Повний текст рішення суду складено 06.09.2018 року.

Суддя                                                                                                О.О. Жмудь