УКРАЇНА
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
Іменем України
01 грудня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Житомирської області
в складі: головуючої судді Косигіної Л.М.
суддів: Жигановської О.С., Котік Т.С.
при секретарі Порохня М.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 жовтня 2009 року, -
в с т а н о в и л а :
У січні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачки 15000 грн. боргу за договором позики, укладеного 16.10.2008 року між ним та ОСОБА_2 Зазначив, що відповідачка обіцяла повернути гроші до 01.01.2009 року, що підтверджується розпискою, однак зобов’язання не виконала.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 06 жовтня 2009 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 грн. боргу за договором позики, 150 грн. судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді та 500 грн. витрат, пов’язаних з наданням правової допомоги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та їх неповне дослідження, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Зазначила, що суд порушив вимоги ст. 109 ЦПК України, оскільки розглянув справу не за місцем її проживання, встановленого постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від 28.03.2009 року, а за місцем реєстрації. Оскільки вона фактично проживає у м. Баранівка, тому справа підсудна Баранівському районному суду. Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги її пояснення, що розписка була написана нею під психічним та фізичним тиском з боку позивача. Вважає, що отримані нею гроші не є позикою, оскільки являються компенсацією її частки зі спільного майна подружжя.
Розглянувши справу в межах, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
_______________________________________________________________________________________
Справа № 22ц-2645 Головуючий у суді першої інстанції Бучик А.Ю.
Категорія 19, 27 Доповідач Косигіна Л.М.
Відповідно до вимог ч. I ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей \ст. 1047 ЦК України.
Судом встановлено, що 16.10.2008 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_1 15000 грн., які зобов’язувалась повернути до 01.01.2009 року. На підтвердження цього, позивач надав суду розписку \а.с. 6, 55\.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
За правилами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Оскільки ОСОБА_2 в установлений договором строк борг не повернула, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позов підлягає задоволенню та правильно стягнув з відповідачки на користь позивача 15000 грн., судові витрати та витрати за надання юридичної допомоги.
Є безпідставними доводи ОСОБА_2 про те, що договір позики укладено нею під впливом психічного та фізичного тиску з боку позивача, виходячи з наступного.
Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
На підтвердження доводів апеляційної скарги відповідачкою подана копія постанови від 28.03.2009 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 за ст.ст. 129, 296 КК України \а.с. 92\. З постанови вбачається, що ОСОБА_2 скаржилась на погрози з боку її колишнього чоловіка – ОСОБА_1, висловлені ним 08.01.2009 року, тобто вже після настання строку повернення позики.
Під час апеляційного розгляду відповідачка пояснила, що їй потрібні були гроші, тому вона звернулась до позивача і попросила у нього 15000 грн. ОСОБА_1 дав їй гроші в сумі 15000 грн., а вона власноруч написала розписку. Після цього, позивач почав погрожувати їй фізичною розправою, так як вона почала зустрічатися з іншим чоловіком. Вперше вона звернулась до правоохоронних органів зі скаргами на неправомірні дії ОСОБА_1 у січні 2009 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 не надано суду доказів на підтвердження того, що на час укладення договору позики та написання відповідної розписки, позивач чинив на неї фізичний та психологічний тиск.
Також є необґрунтованими доводи відповідачки про те, що отримана нею сума є компенсацією вартості її частини майна, придбаного в період шлюбу.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі з січня 2002 року по червень 2005 року \а.с. 56-57\. Ні під час розірвання шлюбу, ні в подальшому ОСОБА_2 не заявляла вимог щодо поділу сумісного майна подружжя.
При апеляційному розгляді справи позивач пояснив, що на його думку питання поділу спільного майна між ним та відповідачкою вирішено. Так, ОСОБА_2 на свій розсуд та за його згодою забрала частину спільного майна. Лише після цього він звернувся з позовом про розірвання шлюбу. З того часу, відповідачка не заявляла до нього жодних майнових претензій.
ОСОБА_2 даних обставин не заперечує. Отже, нею не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що отримані гроші є компенсацією її частки в спільному сумісному майні подружжя.
Не заслуговують на увагу і доводи ОСОБА_2 про те, що судом порушені вимоги ст. 109 ЦПК України.
Частиною 1 ст. 109 ЦПК України встановлено, що позови до фізичної особи пред’являються в суд за місцем її проживання.
Позови до відповідача, місце проживання якого невідоме, пред’являються за останнім відомим його місцем проживання \ч. 9 ст 110 ЦПК України.
З матеріалів справи вбачається, що з травня 1998 року до цього часу ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 \а.с. 56\. За цією ж адресою їй направлялися судові повістки та інші матеріали, які вона отримувала \а.с. 12, 17, 23\.
Крім того, ОСОБА_2 особисто тричі подавала до суду заяви про відкладення слухання справи: 12.02.2009 року, 01.04.2009 року, 14.05.2009 року \а.с. 13, 19, 24\, в яких зазначала, що проживає у АДРЕСА_1. Тільки під час розгляду справи по суті - 10.06.2009 року відповідачка повідомила суд, що вона фактично проживає у м. Баранівка \а.с. 27\.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, тільки якщо справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.
Оскільки на дані правовідносини не поширюються правила ст. 114 ЦПК України, тому суд правильно продовжував слухання справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування судового рішення немає.
Керуючись ст. ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313 - 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 06 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуюча Судді