Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 204 / 2010 р. Головуючий у 1 інстанції: Марущенко М.В.
Суддя-доповідач: Стрелець Л.Г.,
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
«11» січня 2010 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Савченко О.В.,
Суддів: Стрелець Л.Г.,
Кочеткової І.В.
При секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від «28» жовтня 2009 року в справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованності, -
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2009 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованності.
В позові зазначали, що 06.09.2007 року між ними та відповідачем був укладений кредитний договір, згідно якого ОСОБА_3 був наданий кредит у сумі 9492 доларів США з кінцевим строкм погашення до 13.04.2012 року.
В забезпечення виконання кредитного договору, 06.09.2007 року між сторонами був укладений договір застави, предметом якого є транспортний засіб DAEWOO—FSO-LANOS TF69Y 2007 року випуску.
Оскільки відповідач не виконує свої зобов*язання по сплаті боргу та відсотків за користування кредитним договором, у нього з*явилась заборгованність у сумі 55680,47 грн.
З огляду на вищевикладене, просили суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованність в сумі 55680,47 грн., судові витрати в розмірі 556,94 грн. та 250 грн., сплачені за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від «28» жовтня 2009 року відмовлено у задоволенні позовної заяви.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалит нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованність в розміиі 54709,88 грн., судовий збір в
сумі 835,44 грн. та 240 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
За змістом ст.214 ЦПК під час ухвалення рішення суд повинен зазначити, в тому числі, які конкретно права і свободи порушено, навести правове обґрунтування останніх та зазначити шляхи їх поновлення.
Оскаржуване рішення за формою і змістом зазначеним вимогам закону не відповідає.
Згідно зі ст. 526 ЦК України обов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтями 1048,1050,1054 ЦК України, передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів від суми позики згідно з умовами договору.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ВАТ „Банк „ Фінанси та Кредит” суд виходив з того, що відповідачем зобов’язання по поверненню кредиту виконувались належним чином і проти погашення кредиту останній не заперечує.
З таким висновком суду погодитися неможливо, оскільки він не відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Так, матеріалів справи вбачається, що відповідачем зобов’язання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування ним належним чином не виконувались, що відповідно до ст. 610 ЦК України є порушенням зобов’язань.
Відповідачем не заперечується, що з січня 2009 року по червень 2009 року, тобто по час звернення позивачем до суду оплата по погашенню кредиту не вносилась, тобто систематично на протязі п”яти місяців не виконував зобов’язання по Кредитному договору.
Відповідно до п.3.5 Кредитного договору, позивач має право достроково вимагати повернення кредитних ресурсів нарахованих відсотків до них, та неустойки у разі якщо відповідач несвоєчасно, або не в повному обсязі здійснював сплату грошових коштів на погашення заборгованості по кредиту.
Отже виходячи з викладених умов кредитного договору, та відповідно до ч.2 ст.1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов’язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Посилання в рішенні на порушення позивачем п. 3.9 Кредитного договору, згідно з яким у випадку несвоєчасного повернення кредиту або несвоєчасної сплати процентів за користування кредитними коштами, банк має право на договірне списання грошових коштів з будь-яких рахунків відповідача є необґрунтованим, оскільки в абзаці третьому
вказаного пункту Кредитного договору вказано, що списання коштів з будь-яких рахунків є правом, але не обов’язком Банку, та не звільняє позичальника від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов’язань по кредиту.
Крім того, п.3.9 Кредитного договору не передбачає списання грошових коштів позичальника з рахунків які відкриті в іншому банку. Судом встановлено, та підтвердив відповідач що грошові кошти про списання яких він звертався до банку ВАТ „Банк „ Фінанси та Кредит” знаходяться у ТОВ „Український промисловий банк”.
З огляду на викладене висновок суду про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором не відповідає вимогам закону та обставинам справи. Рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону та обставинам справи, тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподід судових витрат, апеляційний суд, на підставі положень ст.88 ЦПК України, приходить до висновку, що з ОСОБА_3 на користь ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, належить стягнути судовий збір в сумі 835 грн. 44. Крім того, відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України та Постанови Кабінету Міністрів України "Про визначення розміру витрат на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу" з ОСОБА_3 на користь ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит”, належить стягнути 240 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Керуючись ст.ст. 209,218,303,304,307,309,313,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - задовольнити.
Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від «28» жовтня 2009 року в цій справі – скасувати, та ухвалити нове рішення наступного змісту:
Позовні вимоги ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” – задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” заборгованість за кредитним договором № 14-4419-097 АП від 06.09.2007 року – 48588,95 гривен, 6120,93 – суму пені, а всього -54709,88 гривен
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ВАТ „Банк „Фінанси та Кредит” судовий збір у сумі 835,44 гривен, та витрати за інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 240 гривен.
Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: