Справа № 161/18755/13-к Провадження №11-кп/773/139/18 Головуючий у 1 інстанції:Калькова О. А.

Категорія:ч.4 ст. 190 КК України. Доповідач: Філюк П. Т.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2018 року                                                                 місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого судді – Філюка П.Т.,

суддів – Осіпука В.В., Матвійчук Л.В.,

при секретарі – Білоусі І.Л.,

з участю прокурора – Супрунюк Т.А.,

обвинувачених – ОСОБА_1, ОСОБА_2,

захисника – ОСОБА_3,

потерпілого – ОСОБА_4,

представника потерпілого – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6, потерпілого ОСОБА_4, захисників ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року, яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, житель ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянин України, українець, ІНФОРМАЦІЯ_4, працюючий директором ТзОВ «Еко Пеллет», одружений, раніше не судимий,

засуджений за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 (п’ять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_6, житель ІНФОРМАЦІЯ_7, громадянин України, українець, ІНФОРМАЦІЯ_8, одружений, непрацюючий, раніше не судимий,

засуджений за ч. 4 ст. 190 КК України на 5 (п’ять) років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Запобіжний захід ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кожному зокрема, до вступу вироку в законну силу залишено попередній - особисте зобов’язання,.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 1 612 236 (один мільйон шістсот дванадцять двісті тридцять шість) гривень матеріальної шкоди, 25 (двадцять п’ять тисяч) гривень моральної шкоди, а всього стягнуто 1 637 236 (один мільйон шістсот тридцять сім тисяч двісті тридцять шість) гривень.

Вироком вирішено долю речових доказів, судових витрат та арештованого майна.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд,                

                                       ВСТАНОВИВ:

Згідно вироку суду обвинувачений ОСОБА_1, діючи за попередньою змовою зі своїм сином – ОСОБА_2,    у період часу з вересня 2009 року по червень 2011 року умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою ОСОБА_4, переконали останнього передати їм кошти для будівництва у с. Крупа Луцького району Волинської області будинку організації благодійних проектів, реабілітаційного центру, сиротинця, дитячих таборів та складів для прийняття гуманітарної допомоги, для чого отримали від ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 289 700 доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України станом на 05 листопада 2009 року становило 2 320 497 грн., якими останні розпорядилися на власний розсуд.

Частину вказаних коштів сумою 708 261 грн ОСОБА_1 і ОСОБА_2, для створення видимості будівництва будинку, не маючи відповідної документації, витратили на виконання робіт із будівництва будинку, а решту 1 612 236 грн. витратили на власні потреби.

1) В поданій апеляційній скарзі прокурор Вітрук О.С. не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинувачених, вважає вирок суду першої інстанції незаконним у зв’язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених внаслідок його м’якості. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що обвинувачені свою вину не визнали, у вчиненому не розкаялися та не відшкодували потерпілому збитків. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покарання за ч.4 ст.190 КК України по 10 років позбавлення волі кожному з конфіскацією всього майна.

2) В поданій спільній апеляційній скарзі обвинувачені ОСОБА_1, ОСОБА_2 та захисник ОСОБА_8 в інтересах останніх вважають вирок суду незаконним та необґрунтованим, оскільки суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, істотно порушив вимоги кримінально-процесуального закону та невірно застосував закон України про кримінальну відповідальність. Посилаються на те, що судом в порушення вимог ст.ст.85, 86 КПК України в основу обвинувачення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 покладено неналежні та недопустимі докази.

Вважають, що дії обвинувачених з самого початку не були спрямовані на шахрайські дії, а відтак, в даному випадку мали місце цивільно-правові відносини. Просять вирок суду скасувати, а кримінальне провадження щодо обвинувачених закрити.

3) В апеляційній скарзі та в уточненні до неї захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 вважає вирок суду незаконним та необґрунтованим. Зазначає, що суд не взяв до уваги того, що будівництво житлового будинку здійснювалося без офіційно затвердженої проектно-кошторисної документації з відому та з вини в тому числі і самого потерпілого ОСОБА_4, який не вчиняв будь-яких дій задля оформлення цих документів, хоча він був замовником будівництва.

Висновок суду про наявність попередньої змови між обвинуваченими не підтверджується жодними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутній будь-який доказ, який би прямо чи безпосередньо свідчив про те, що ОСОБА_1 в момент отримання грошових коштів мав на меті їх привласнити, не виконуючи зобов’язання.

Судом не встановлено фактичні обставини в частині реально понесених витрат на будівництво житлового будинку, а прийнято до уваги лише висновок судової будівельно-технічної експертизи, згідно якого вартість незавершеного житлового будинку становить 631261 грн. Кошторис будівництва не враховує ряд будівельних робіт. На думку апелянта, ринкова вартість незавершеного житлового будинку, яка встановлена висновком комісійної судової будівельно-технічної експертизи, є явно заниженою.

Суд не звернув увагу на те, що в контексті грошових коштів в сумі 120000 доларів США ОСОБА_4 не може вважатися потерпілим, оскільки юридично він не має до них ніякого відношення. Ці кошти належали благодійній організації «Світло надії» і були її власністю. Дана обставина впливає на правильність вирішення судом позову.

Захисник ОСОБА_7 прохає вирок скасувати, а провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_1 закрити.

4) Потерпілий ОСОБА_4 в апеляційній скарзі вважає вирок Луцького міськрайонного суду необґрунтованим з підстав неповного та необ’єктивного з’ясування обставин. Посилається на те, що судом не взято до уваги масштабність вчиненого злочину, значний розмір понесеного ним матеріального збитку, тобто недостатньо враховано ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченими кримінального правопорушення та його негативні наслідки для потерпілого.

Просить вирок Луцького міськрайонного суду від 06.08.2014 року в частині призначеного обвинуваченим покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити ОСОБА_1 В,К. та ОСОБА_2 покарання у виді 10 років позбавлення волі.

У доповненнях до апеляційної скарги потерпілий ОСОБА_4 вважає вирок Луцького міськрайонного суду в частині правової кваліфікації та призначеного покарання законним та об’єктивним. Потерпілий ОСОБА_4 прохає вирок суду в частині зняття арешту на майно та конфіскації майна скасувати. Постановити новий вирок, яким в рахунок забезпечення позову накласти арешт на все майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також збільшити розмір цивільного позову.

У запереченні на апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників представник потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_9 вважає, їхні апеляційні скарги необґрунтованими. Прохає задовольнити апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_4

Заслухавши доповідача, який виклав суть обвинувачення, доводи апеляційних скарг та заперечень, пояснення обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, їхнього захисника ОСОБА_3, які подані захисниками та обвинуваченими апеляційні скарги підтримали, а апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_4 заперечили, міркування прокурора, який заперечив проти апеляційних скарг обвинувачених та їх захисників, а подану апеляційну скаргу прокурора Вітрука О.С. та потерпілого ОСОБА_4 підтримав, пояснення потерпілого ОСОБА_4, який подану ним апеляційну скаргу з доповненнями до неї підтримав частково, оскільки не наполягав на обранні обвинуваченому ОСОБА_1 більш суворого покарання, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора та потерпілого ОСОБА_4 до задоволення не підлягають, а апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8, обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1. слід частково задовольнити з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 10 жовтня 2014 року потерпілий ОСОБА_4 подав доповнення до своєї апеляційної скарги, в якому прохає вирок суду в частині зняття арешту з майна та в частині конфіскації майна скасувати та накласти арешт на все майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Крім того, 17 вересня 2015 року потерпілим ОСОБА_4 повторно подано доповнення до своєї апеляційної скарги, в якому останній просить вирок суду першої інстанції в частині задоволення цивільного позову змінити, шляхом збільшення суми та її конвертації на час винесення рішення судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.4 ст.403 КПК України, внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.

Враховуючи вищенаведене апеляційний суд вважає, що доповнення до апеляційної скарги ОСОБА_4 про скасування вироку суду в частині накладення арешту на все майно обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також прохання про збільшення розміру цивільного позову, до уваги не приймається, оскільки вони подані за межами строків на апеляційне оскарження та тягнуть за собою погіршення становища обвинувачених, а тому ці доводи апеляційним судом не перевіряються.

Згідно ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення у даному кримінальному провадженні вказані вимоги закону були належним чином дотримані.

Як встановлено перевіркою матеріалів кримінального провадження, досудове розслідування і судове провадження у ньому проведені з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, спрямованих на всебічне, повне і об’єктивне дослідження обставин справи.

Судом першої інстанції досліджені всі обставини, які мали значення для прийняття рішення у кримінальному провадженні, при цьому суд повно і всебічно дослідив зібрані у провадженні докази, у тому числі і щодо їх належності, достовірності та допустимості і в їх сукупності, дав їм відповідну юридичну оцінку з наведенням у вироку своїх висновків щодо визнання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 винуватими у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Твердження в апеляційних скаргах обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про відсутність в діях обвинувачених складу злочину, за який останніх було засуджено, є безпідставними.

Відповідно до ст. 190 КК України під шахрайством слід розуміти заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. При цьому обов’язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Зловживання довірою полягає у використанні винним довірливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

Особливості шахрайства полягають в тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на нього, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього, що він зобов’язаний це зробити.

Обов’язковою умовою визнання обману чи зловживання довірою, ознакою об’єктивної сторони шахрайства є використання його для заволодіння майном чи придбання права на майно.

Отримання грошей (майна) під умовою виконання зобов’язання, яке в подальшому не було виконане, може кваліфікуватися як шахрайство лише в тому випадку, коли особа ще в момент заволодіння грошима (майном) хотіла їх привласнити та не мала наміру виконувати взяте на себе зобов’язання.

Вказані ознаки шахрайства встановлені у вироку суду першої інстанції і містять у формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Так, будучи допитаними під час апеляційного розгляду обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 показали, що за час виконання будівельних робіт по будівництву будинку, ними не було зібрано жодного документу (доказу) на підтвердження вартості матеріалу чи інших затрат по будівництву будинку, оскільки потерпілий ОСОБА_4 ним довіряв і не наполягав на таких діях. Крім того, з показань обвинувачених та потерпілого було встановлено, що технічна документація на будинок не виготовлялась.

Дані обставини свідчать про те, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою ОСОБА_4 заволоділи майном останнього, а саме грошовими коштами.

В даному випадку відбулося заволодіння коштами, витрати яких не були взагалі жодним чином документально підтверджені, а саме обвинуваченими не було здійснено жодних дій які б мали на меті підтвердити затрати понесені на будівництво будинку, то це все в сукупності з іншими дослідженими доказами, безумовно свідчить про умисел обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на їх заволодіння шляхом зловживання довірою потерпілого.

Будучи допитаним апеляційним судом потерпілий ОСОБА_4 зазначив, що кошти які надходили обвинуваченим, мали бути використані не тільки для будівництва житлового будинку, а й у благодійних проектах, а саме будівництва реабілітаційного центру, дитячих таборів, сиротинця, складів для прийняття гуманітарної допомоги із США.

Однак, обвинувачені наміру виконати домовленості з потерпілим не мали, розпочате будівництво житлового будинку було приводом для надходження наступних грошових траншів, а організацію благодійних проектів взагалі не розпочинали, тому доводи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про наявність між ними та ОСОБА_4 цивільно-правових відносин не ґрунтуються на законі.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що між потерпілим і обвинуваченими були довірливі відносини. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кожен зокрема, викликали впевненість у потерпілого щодо вигідності передачі їм коштів. Вони тривалий час були знайомі, до часу вчинення злочинів неодноразово гостювали один в одного за місцем проживання, а тому, на думку апеляційного суду, з обвинувачення підставно виключено таку кваліфікуючу ознаку, як заволодіння чужим майном шляхом обману.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність попередньої змови між обвинуваченим ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки дії останніх були узгодженими, спрямованими виключно на отримання коштів потерпілого ОСОБА_4 внаслідок виконання неякісних робіт з будівництва будинку з метою отримання коштів для власних потреб.

Доводи сторони захисту про відсутність такої кваліфікуючої ознаки, як попередня змова, спростовуються показаннями потерпілого про перерахування коштів обом обвинуваченим з початку будівництва будинку, який був тільки приводом для отримання коштів в подальшому.

Вказане об’єктивно підтверджуються платіжними банківськими документами про перерахування коштів та не заперечується обвинуваченими.

Показання потерпілого, на думку апеляційного суду, є достовірними та відтворюють повну картину подій вчиненого обвинуваченими злочину.

Доводи обвинувачених, їх захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про те, що досудовим слідством та судом не встановлено реальну вартість будівництва будинку, є безпідставними.

Як вбачається з висновку комісійно-технічної судової будівельно-технічної експертизи №7189-7192 від 27 листопада 2012 року, будівництво незавершеного житлового будинку, що розташований за адресою: Луцький район, с. Крупа, вул. Шкільна,4 велося без робочого проекту, а тому провести дослідження відповідності проектно-кошторисній документації та вимогам будівельним нормам і правилам не надається можливим. При проведенні огляду досліджуваного житлового будинку, було встановлено неякісно виконані роботи. Відсоток готовності незавершеного будинку становить 96 %. Вартість виконаних робіт вищевказаного будинку становить 631 261, 0 гривень. Вартість земельної ділянки розташованої за адресою: Луцький район, с. Крупа, вул. Шкільна,4 складає: 77   000, 00 грн. (сімдесят сім тисяч гривень).

Що стосується посилання в апеляційних скаргах на ту обставину, що судом першої інстанції безпідставно не призначено повторної будівельно-технічної експертизи, то вони є безпідставними. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та пояснень потерпілого ОСОБА_4, останній після проведення первинної експертизи щодо визначення вартості будівництва, виконував ряд будівельних робіт які були виконані неякісно, а тому її проведення буде необ’єктивним.

Крім того, будучи допитана під час апеляційного розгляду експерт ОСОБА_10 суду показала, що вона підтверджує правильність складеного нею висновку. Також вказала на те, що проведення повторної будівельно-технічної експертизи неможливе, оскільки після 2012 року потерпілим проведено ряд будівельних робіт, а тому реальну вартість проведених робіт по будівництву будинку визначити неможливо.

Обвинуваченими та їх захисниками не наведено жодної обставини, визначених ч.1 ст.242 КПК України, для проведення повторної експертизи, підстав ставити під сумнів висновок будівельно-технічної експертизи ні судом першої ні апеляційної інстанції не встановлено, оскільки він проведений згідно вимог чинного законодавства.

Крім того, що стосується доводів апеляційних скарг щодо непослідовної поведінки потерпілого ОСОБА_4 під час досудового розслідування, а саме написання останнім заяви про відсутність до обвинувачених будь-яких претензій, то апеляційний суд вважає їх безпідставними.

Як показав в суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_4, дану заяву він написав для того щоб мирним шляхом вирішити питання щодо завданих йому збитків ОСОБА_1 та ОСОБА_11, оскільки не мав бажання судитися з останніми.

Що стосується посилання в апеляційних скаргах на ту обставину, що частина коштів які переказував потерпілий обвинуваченим на будівництво будинку та організацію благодійних проектів йому не належать, оскільки відправлялись від імені благодійної організації «Світло надії», а тому він не може вважатися потерпілим, оскільки юридично не має до них ніякого відношення, то вони також є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме згідно листа американської благодійної організації «Світло надії» (Т 4 а.м.к.п.125), претензій матеріального характеру до ОСОБА_4 вказана організація не має, гроші які були перераховані останнім у 2009-2011 роках в Україну на ім’я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від імені організації «Світло надії» належать ОСОБА_4, а тому підстав вважати, що частина коштів які були перераховані обвинуваченим належала благодійній організації «Світло надії», у суду немає.

Крім того, доводи сторони захисту про передачу коштів за вказівкою ОСОБА_4, зокрема ОСОБА_1 – 25000 доларів США, ОСОБА_2 – 24000 доларів США іншим особам, є необґрунтованими і не підтверджуються матеріалами кримінального провадження.

Згідно договорів купівлі-продажу, укладених між ОСОБА_12 та ОСОБА_13, ОСОБА_4 та ОСОБА_14, вартість земельних ділянок визначено відповідно 26298 гривень і 8212 гривень. А тому доводи апеляційних скарг про те, що ОСОБА_1 сплачено попереднім власникам цих земельних ділянок значно більшу суму, не ґрунтуються на матеріалах провадження.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції, дослідивши обставини кримінальної справи, та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов правильного висновку про те, що вони в сукупності є достатніми та необхідними для визнання пред’явленого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення доведеним в повному обсязі.

Твердження захисника ОСОБА_7 про обмеження доступу обвинуваченого ОСОБА_1 до всіх матеріалів досудового розслідування є надуманими та спростовуються протоколом про надання підозрюваному доступу до матеріалів кримінального провадження, в якому останній підтвердив про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо правильності призначеного покарання обвинуваченим, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу і враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання.

Місцевий суд, визначаючи підсудним вид та розмір покарання, в цілому дотримався зазначених вимог кримінального закону.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Зазначені вимоги закону судом першої інстанції були дотримані не в повній мірі.

При вирішенні можливості застосування щодо обвинувачених інституту звільнення від покарання з випробуванням, суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.75 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких та дані про особу винних.

Так, ОСОБА_1 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, є людиною похилого віку, хворіє, що стверджується відповідними документами.

Обвинувачений ОСОБА_2 раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, має постійне місце проживання, за яким характеризувався позитивно, на його утриманні та вихованні знаходиться четверо неповнолітніх дітей (він є батьком багатодітної сім’ї).

Обставин, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченим, апеляційний суд також не вбачає.

Крім того, в суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_4 пояснив, що обвинувачені ОСОБА_1 та ОСОБА_11 передали ньому у власність квартиру вартість 30 000 доларів США, в рахунок відшкодування завданих збитків. Щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_1 потерпілий послався на розсуд суду, а обвинуваченому ОСОБА_11 просив призначити покарання, яке зазначено в апеляційній скарзі прокурора.

Враховуючи характеризуючі дані обвинувачених, а також те, що потерпілому ОСОБА_4 частково відшкодована завдана шкода, з моменту вчинення злочину і на даний час обвинувачені ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності не притягувалися, а тому колегія суддів вважає за можливе звільнити обвинувачених від призначеного покарання, із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, а саме повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. 

Таке покарання на думку суду апеляційної інстанції буде необхідним й достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів, а перебування під наглядом уповноваженого органу з питань пробації, дозволить здійснювати контроль за поведінкою обвинувачених.

В поданій апеляційній скарзі прокурор, в обґрунтування призначення судом обвинуваченим надто м’якого покарання, фактично посилається лише на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та невизнання вини обвинуваченими ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 КПК України, Апеляційний суд Волинської області,-

УХВАЛИВ:

Апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні та потерпілого ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 ОСОБА_8 та обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 серпня 2014 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в частині призначеного покарання змінити.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.4 ст.190 КК України до 5 (п’яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку терміном 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки, передбачені ст.76 КК України:

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. 

Вважати ОСОБА_2 засудженим за ч.4 ст.190 КК України до 5 (п’яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у виді 5 (п’яти) років позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку терміном 2 (два) роки не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов’язки, передбачені ст.76 КК України:

повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи. 

В решті вирок суду залишити без змін.

Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

       Судді: