Справа № 311/491/18

Провадження № 2/311/430/2018

30.08.2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2018 року м. Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Задорожка Д.А.

за участі секретаря судового засідання Листопад В.І.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Кредитні ініціативи», Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання права власності на ? частину житлового будинку та ? частину земельної ділянки садиби,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Кредитні ініціативи», Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання права власності на ? частину житлового будинку та ? частину земельної ділянки садиби.

Уточнивши позовні вимоги, позивач вказала, що вона та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.08.2003 до 18.11.2009.

08.02.2006 вони з відповідачем, як подружжя, набули у спільну сумісну власність нерухоме майно - домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_4, власницею домоволодіння, та ОСОБА_2, за згодою його дружини ОСОБА_3

До складу придбаного подружжям ОСОБА_2 домоволодіння входило на той час та входить і у теперішній час: двоповерховий житловий будинок зазначений у технічному паспорті під літерою «А-2», житловою площею 123,2 кв.м. загальною площею 258,5 кв.м., надвірні господарські будівлі та споруди: сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», огорожа літ. «1» та «2», басейн літ. «З», реєстраційний номер 8343874 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У п. 3 Договору купівлі-продажу зазначено про те, що загальна вартість відчужуваного домоволодіння згідно Витягу з реєстру права власності на нерухоме майно від 17.06.2006, виданого районним комунальним підприємством «Василівське бюро технічної інвентаризації» складає 341 006,00 грн.

Дане домоволодіння згідно умов нотаріального посвідченого 22.02.2006 Договору про внесення змін до Договору купівлі-продажу домоволодіння від 08.02.2006, продано ОСОБА_2 за 400 000,00 грн.

Більшу частку цієї суми у розмірі 310 000,00 грн. подружжя ОСОБА_2 здійснило за рахунок грошового кредиту ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», наданого позичальнику ОСОБА_2 згідно кредитного договору від 22.06.2006 та Договору поруки, укладеному з його дружиною ОСОБА_3

За спільним рішенням подружжя придбане домоволодіння, яке має державний реєстраційний номер 83433874, зареєстровано на праві власності за відповідачем ОСОБА_5

Позивач вказує, що придбане подружжям ОСОБА_2 домоволодіння на підставі Державного акту серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 від 23.11.2009, реєстраційний номер 010926600160 у Книзі реєстрації державних актів про права власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі, набуло статусу садиби.

Станом на 11.12.2017 позивачка добровільно в повному обсязі виконала заочне рішення суду від 11.02.2011 та сплатила на користь стягувача ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованість у розмірі 375 658 грн. 78 коп., перерахувавши зазначену суму коштів через банківські установи на депозитний рахунок № 37316000100582 Василівського районного відділу державної виконавчої служби.

19.12.2017 державним виконавцем Юровою А.А. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 52038500 у зв'язку з фактичним виконанням солідарною боржницею ОСОБА_3 у повному обсязі судового рішення, на підставі якого відповідні повідомлення з долученням зазначеної постанови направлені стягувачу ТОВ «Кредитні ініціативи», солідарному боржнику ОСОБА_2, Василівському районному суду із поверненням до суду виконавчого листа №2-156.

Позивачка зазначає, що у відповідності до норм матеріального права, зокрема ч. 1 ст. 60, ст. 63, ст. 68 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 368 та ст. 381 Цивільного кодексу України вона має право власності на ? частку земельної ділянки та на ? частку житлового будинку садиби, яка, за законом, є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.

На підставі викладеного, ОСОБА_3 просила суд визнати за нею власності на ? частку житлового будинку та ? частку земельної ділянки садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, що є спільною сумісною власністю колишнього подружжя (т.с. № 1, а.с.129-132).

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_2 позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні, виходячи з наступного.

На думку відповідача, позов є необґрунтованим, оскільки позивачем не зазначено правового обґрунтування своїх вимог та не надано доказів на підтвердження вказаних нею обставин, зокрема, набрання придбаним сторонами під час перебування у шлюбі домоволодінням статусу садиби, відповідно до вимог статті 381 ЦК України.

ОСОБА_2 зазначив, що посилання позивача на добровільне виконання нею рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, не може бути підставою для визнання за нею права власності на ? частину житлового будинку та земельної ділянки. Сума заборгованості за кредитним договором на теперішній час є значно більшою та складає понад 700 000 грн. (т.с. № 1, а.с. 73-75).

У відзиві на позовну заяву ТОВ «Кредитні ініціативи» просило суд відмовити в задоволенні позову, виходячи з наступного.

На думку третьої особи позивачем пропущено строки звернення до суду, оскільки сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.08.2003 до 18.11.2009, а з позовом ОСОБА_3 звернулася у лютому 2018 року, тобто із пропуском загального строку позовної давності, що, у відповідності до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, є підставою для відмови у позові.

Крім того, додатково, третя особа вказала, що 17.12.2012 між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (виступає правонаступником Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) та ТОВ «Кредитні Ініціативи» було укладено договір відступлення прав вимоги (надалі за текстом - Договір відступлення), відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи зобов'язувалось передати грошові кошти в розпорядження ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», а ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» зобов'язувалось відступити ТОВ «Кредитні ініціативи» свої права грошових вимог до боржників за кредитними договорами, перелік який міститься в додатку №1 до Договору відступлення. В зв'язку з цим, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» було відступлено право грошової вимоги за кредитним договором № 12-433/02-01 від 22.02.2006 ТОВ «Кредитні Ініціативи».

22.02.2006 Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 12-433/02-01 (надалі за текстом - Кредитний договір). Відповідно до умов вищевказаного Кредитного договору, кредитор надав ОСОБА_2 кредит у сумі 310 000,00 грн.

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за Кредитним договором, ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_2 уклали іпотечний договір від 22.02.2006, відповідно до якого, останній передав банку в іпотеку домоволодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

На теперішній час заборгованість за кредитним договором в повному обсязі не погашена та станом на 18.12.2017 становить 1 034 726,98 грн., у зв'язку із чим ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до Василівського районного суду Запорізької області із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, що спростовує доводи позивача щодо погашення нею, як поручителем (солідарним боржником), заборгованості за кредитним договором.

На думку третьої особи, дострокове присудження до виконання основного зобов'язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішення суду і не виключає стягнення процентів, пені і збитків та інших штрафних санкцій за договором, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку), а тому, виходячи із вимог ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України та умов кредитного договору, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору та не звільняє боржника і поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитодавця права на отримання процентів, пені тощо.

ТОВ «Кредитні ініціативи» зазначає, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

На думку третьої особи позивач не наводить жодних належних та допустимих доказів про джерело походження коштів, за які було придбано спірне майно, про її участь у набутті майна, а також обсяг спільного майна подружжя за борговими зобов'язаннями подружжя, а отже позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими (т.с. № 1, а.с. 143-145).

Від інших учасників справи заяв по суті не надходило.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав, викладених в позовній заяві.

В судовому засіданні відповідач заперечував проти позову з підстав, викладених у відзиві.

В судове засідання представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору не з'явилися, суду надали заяви про розгляд справи за їх відсутності.

21 лютого 2018 року позовна заява залишена без руху для усунення недоліків (т.с. № 1, а.с.38).

06 березня 2018 року позивачем направлено суду клопотання з додатками на усунення недоліків позовної заяви (т.с. №1, а.с. 41-43).

07 березня 2018 року судом відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 26 березня 2018 року (т.с. № 1, а.с. 70).

26 березня 2018 року судом отримано відзив відповідача ОСОБА_2 (т.с. № 1, а.с. 73-75).

11 квітня 2018 року судом залучено до участі у справі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Кредитні ініціативи» та Василівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (т.с. № 1, а.с. 98).

26 квітня 2018 року судом від представника позивача отримано відповідь на відзив (т.с. № 1, а.с. 105-108).

26 квітня 2018 року судом задоволено заяву представника позивача про витребування доказів. Витребувано з Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області матеріали виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-156 виданого 01 квітня 2011 року Василівським районним судом Запорізької області про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості за кредитним договором в сумі 373 838 грн. 78 коп. витрат з оплати судового збору в розмірі 1 700 грн., витрат на ІТЗ розгляду справи в розмірі 120 грн., а всього - 375 658 грн. 78 коп. (т.с. № 1, а.с. 121).

08 травня 2018 року судом отримано від представника позивача уточнену позовну заяву (т.с. № 1, а.с. 129-132).

11 травня 2018 року судом отримано відзив на позовну заяву ТОВ «Кредитні ініціативи» (т.с. №1, а.с. 143-146).

06 червня 2018 року справу призначено до судового розгляду по суті на 20 червня 2018 року (т.с. № 2, а.с. 186).

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень докази, оцінивши їх у сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно вимог ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.80 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1); докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (частина 5).

Відповідно до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Предметом позову у справі є визнання за позивачем права власності на ? частку житлового будинку та ? частку земельної ділянки садиби, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, що є спільною сумісною власністю колишнього подружжя.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст.. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Судом встановлено, що сторони у справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.08.2003 до 18.11.2009, що підтверджено свідоцтвами про одруження та розірвання шлюбу (т.с. № 1, а.с. 44,45).

08.02.2006 між відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_2 купив і прийняв у власність домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_3, як дружина, надала свою згоду на придбання ОСОБА_2 вказаного нерухомого майна.

Домоволодіння складалося із: двоповерхового житлового будинку, житловою площею 123,2 кв.м. загальною площею 258,5 кв.м., надвірні господарські будівлі та споруди: сарай літ. «Б», вбиральня літ. «В», огорожа літ. «1» та «2», басейн літ. «З», реєстраційний номер 8343874 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У п. 3 Договору купівлі-продажу зазначено про те, що загальна вартість відчужуваного домоволодіння, згідно Витягу з реєстру права власності на нерухоме майно від 17.06.2006, виданого районним комунальним підприємством «Василівське бюро технічної інвентаризації», складає 341 006,00 грн. (т.с. № 1, а.с. 46-48).

Згідно умов нотаріального посвідченого 22.02.2006 Договору про внесення змін до Договору купівлі-продажу від 08.02.2006, домоволодіння продано ОСОБА_2 за 400 000,00 грн. (т.с. № 1, а.с. 47).

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого 23.11.2009 за реєстраційним номером 010926600160 у Книзі реєстрації державних актів про права власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі, відповідачу ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 00884 га., розташована за адресою: АДРЕСА_2, з кадастровим номером НОМЕР_2 (т.с. № 1, а.с. 49).

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 10 лютого 2011 року із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку» в особі філії «Відділення ПАТ Промінвестбанку в м. Запоріжжя» заборгованість за кредитним договором в сумі 373 838 грн. 78 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн., а всього -375 658 грн. 78 коп.

Стягнення заборгованості проведено шляхом звернення стягнення в межах вартості майна, переданого в забезпечення за Договором іпотеки за реєстровим №229 від 22 лютого 2006 року на житловий будинок, реєстраційний номер 83433874, загальна площа об'єкту - 258,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та за Договором іпотеки за реєстровим №234 від 22 лютого 2006 року на квартиру, реєстраційний номер 3645674, загальна площа об'єкту - 49,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаних предметів іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, розмір якої буде не нижче розміру звичайних ринкових цін на подібне майно на момент продажу (т.с. № 1, а.с.50-51).

01 квітня 2011 року за вказаним рішенням суду видані виконавчі листи (т.с. № 1, а.с. 52,53).

05 серпня 2016 року державним виконавцем Василівського районного відділу ДВС відкрито виконавче провадження ВП № 51874870 за виконавчим листом від 01.04.2011 щодо боржника ОСОБА_2 (т.с. № 1, а.с. 62).

Постановою державного виконавця Василівського районного відділу ДВС від 19.12.2017 закінчено виконавче провадження ВП 52038500 щодо боржника ОСОБА_3 у зв'язку фактичним виконанням рішення суду в повному обсязі боржником ОСОБА_3 (т.с. № 1, а.с. 65).

Зі змісту позовних вимог встановлено, що позивачем заявлено вимогу про визнання права власності на ? частку спільного майна подружжя у вигляді житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: находиться за адресою: АДРЕСА_2 та які, на думку позивача, мають статус садиби.

Відповідно до статті 381 ЦК України, садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями (частина 1) ; у разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 2).

Враховуючи, що садиба, в розумінні діючого ЦК України, є окремим об'єктом права власності, то відповідно, позивач повинен був надати суду докази, що підтверджують набрання придбаним сторонами під час перебування у шлюбі домоволодіння статусу садиби, відповідно до вимог статті 381 ЦК України.

Однак, в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, таких доказів позивачем суду не надано.

Навпаки, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 08.02.2006, відповідач ОСОБА_2 придбав та став власником домоволодіння, з усіма будівлями та господарчими спорудами (сарай, вбиральня, огорожа, басейн), яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що додатково підтверджено Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно (т.с. № 1, а.с. 48) та технічним паспортом на житловий будинок (т.с. № 1, а.с. 87).

Крім того, судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 лютого 2014 року рішення Василівського районного суду Запорізької області від 07 жовтня 2013 року в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю майна, придбаного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 під час шлюбу, а саме - житлового будинку АДРЕСА_2, загальною площею 258,5 кв.м., житловою площею 123,2 кв.м.; визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 права власності за кожним на ? частину житлового будинку АДРЕСА_2 скасовано та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції при розгляді справи не звернув уваги на ту обставину, що має місце рішення Василівського районного суду Запорізької області від 10.02.2011 у справі за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк» до ОСОБА_2 (позичальника, іпотекодавця), ОСОБА_3 (поручителя) про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на майно, яке набрало законної сили, та яке на час розгляду вказаної справи перебувало на примусовому виконанні у державній виконавчій службі.

За цим рішенням суд звернув стягнення на житловий будинок АДРЕСА_2 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором №12-433/02-01 від 22.02.2006, укладеним із ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», у сумі 373 838,78 грн. в межах вартості цього майна, переданого в забезпечення його власником ОСОБА_2 за договором іпотеки № 229 від 22.02.2006, р.н. 83433874, шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, розмір якої буде не нижче розміру звичайних ринкових цін на подібне майно на момент продажу.

Апеляційним судом зазначено, що в силу вимог ст. 346 ч. 1 п. 8 ЦК України, право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника, а отже право власності ОСОБА_2 на житловий будинок АДРЕСА_2 було припинено в силу вимог ст. 346 ч. 1 п. 8 ЦК України ще до того, як позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, а тому зазначений будинок не міг бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя - сторін у цій справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на час ухвалення оскаржуємого рішення суду першої інстанції та предметом поділу на ідеальні частки між сторонами у цій справі.

Крім цього, апеляційним судом встановлено, що ТОВ «Кредитні ініціативи» є кредитором за кредитним договором № 12-433/02-01 від 22.02.2006, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк», внаслідок відступлення права вимоги останнім 17.12.2012 (т.с. №1, а.с. 56-57, 58-60).

Відповідно до вимог ч.4 ст. 82 ЦПК України, вказані обставини не потребують доказування.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем не надано доказів набрання придбаним сторонами під час перебування у шлюбі домоволодінням статусу садиби, відповідно до вимог статті 381 ЦК України, а право власності ОСОБА_2 на домоволодіння АДРЕСА_2 було припинено в силу вимог ст. 346 ч. 1 п. 8 ЦК України ще до того, як позивач ОСОБА_3 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, суд вважає, що зазначене домоволодіння не може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя - сторін у справі - ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Одночасно суд вважає необхідним вказати на наступне.

Заявляючи вимогу про визнання права власності на ? частку садиби, позивач вказала, що до її складу входить земельна ділянка, яка належить відповідачу ОСОБА_2 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку, зареєстрованого 23.11.2009 за реєстраційним номером 010926600160 у Книзі реєстрації державних актів про права власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі, площею, 00884 га., розташована за адресою: АДРЕСА_2, з кадастровим номером НОМЕР_2 (т.с. № 1, а.с. 49).

Особливостями інституту приватизації є те, що він визначає вільне, одноразове відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності на користь громадян.

Виходячи з норм земельного законодавства, право на приватизацію є особистим правом окремого громадянина і реалізується ним самостійно, відповідно земля, отримана в результаті реалізації такого права, є особистою приватною власністю такого громадянина, що скористався своїм правом.

Відповідно до Закону України «Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об'єктів права спільної сумісної власності подружжя»статтю 61 СК України доповнено частиною п'ятою такого змісту: об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Зазначена норма набула чинності з 08 лютого 2011 року і діяла до 13 червня 2012 року.

Відповідно до частини першої статті 125 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент отримання відповідачем державного акта на спірну земельну ділянку, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між сторонами розірвано 18 листопада 2009 року, а земельна ділянка, одержана відповідачем шляхом приватизації 23 листопада 2009 року (т.с. № 1, а.с.45, 49), тобто вже після розірвання шлюбу, а отже, є особистою приватною власністю відповідача та не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя у розумінні статей 60,61 СК України.

З огляду на викладене, в цілому оцінюючи надані сторонами в справі на підтвердження своїх позицій та доводів докази, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 263-265,268,273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ «Кредитні ініціативи», Василівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, про визнання права власності на ? частину житлового будинку та ? частину земельної ділянки садиби, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області (згідно п.п.15.5 п.15 Розділу ХІІI Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 03 вересня 2018 року.

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області Д.А. Задорожко