Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 370/1258/15-ц

провадження № 61-1551 зпв 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

судді-доповідача-Пророка В. В.

суддів: Висоцької В. С., Лесько А. О.,Штелик С. П., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк»,

відповідач-ОСОБА_6,

представник відповідача

-ОСОБА_7,

відповідач-Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив «Бишів-Сервісцентр»,

розглянув в порядку письмового провадження справу, відкриту за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_6 та Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Бишів-Сервісцентр» про стягнення кредитної заборгованості, за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року, постановленої колегією суддів у складі: Ступак О. В., Дем’яносова М. В., Іваненко Ю.Г., та рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року, постановленого колегією суддів у складі: Приходька К. П., Білоконь О.В., Сліпченка О. І.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк») звернулось до Макарівського районного суду Київської областіз позовом до ОСОБА_6 та Сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Бишів-Сервісцентр» (далі - СОК «Бишів-Сервісцентр») про стягнення з відповідачів солідарно кредитної заборгованості у розмірі 321 398,47 грн, яка складається з: 236 091,51 грн - заборгованість за тілом кредиту; 18 674,07 грн - заборгованість за процентами; 6 150,59 грн - проценти за неправомірне користування кредитом; 60 482,30 грн - пеня, а також відповідного стягнення судових витрат.

2. В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що між ним та ОСОБА_6 27 серпня 2013 року було укладено рамкову угоду (далі - рамкова угода), відповідно до умов якої був укладений договір про надання траншу від 27 серпня 2013 року (далі - договір про транш). Згідно договору про транш ОСОБА_6 отримав від ПАТ «ПроКредит Банк» 270 000,00 грн кредитних коштів під 21 % строком на 60 місяців.

3. На забезпечення відповідних кредитних зобов'язань ОСОБА_6 27 серпня 2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та СОК «Бишів-Сервісцентр» було укладено договір поруки (далі - договір поруки).

4. Оскільки у ОСОБА_6 виникла заборгованість у розмірі 6 420,87 грн по тілу кредиту,9 322,75 грн по процентах, 5 045,16 грн пені, позивач направив 01 грудня 2014 року ОСОБА_6 та СОК «Бишів-Сервісцентр» вимоги про дострокове стягнення всіх належних сум, включаючи частину неповернутих кредитних коштів, отриманих ОСОБА_6 відповідно до договору про транш. Вказані вимоги були вручені адресатам03 грудня 2014 року.

5. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада2015 року в задоволенні позову відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року апеляційна скарга ПАТ «ПроКредит Банк»була задоволена частково - рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року було скасовано та прийняте нове рішення, яким задоволено позов ПАТ «ПроКредит Банк»частково. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ) від 12 жовтня 2016 року рішення Апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року скасовано, в зв'язку з неналежним вивченням апеляційним судом обставин справи та нездійсненням судом належного дослідження розрахунку заборгованості ОСОБА_6, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

7. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що із наведеної позивачем таблиці розрахунку заборгованості за кредитним договором, без належних обґрунтувань наведених сум заборгованості, порядку нарахування відсотків, пені тощо, взагалі неможливо стверджувати про обґрунтованість заявлених вимог.

8. На підставі пункту 4 частини першої статті 169 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV в редакції, що діяла до набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі редакції, що підлягають застосуванню на момент прийняття відповідних судових рішень, якщо вони не відрізняються за змістом, - ЦПК України 2004), судом було винесено ухвали від 08 вересня 2015 року та 26 жовтня 2015 року про визнання обов'язковою явки представника позивача у судові засідання для дачі пояснень по суті заявленого позову. Позивачем ці ухвали суду були проігноровані. Натомість подано заяви про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, які ухвалами суду від 24 вересня 2015 року та 20 жовтня 2015 року були залишені без задоволення через їх необґрунтованість. Також представник позивача просив розгляд справи здійснювати за його відсутності.

9. У порушення статті 554 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-ІV (далі в редакції, що діяла на момент виникнення відповідних правовідносин, - ЦК України) за змістом формулювання позовної заяви позивач вимагає стягнення з кожного з відповідачів всієї суми заявленої заборгованості.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

10. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року апеляційна скарга ПАТ «ПроКредит Банк» задоволена частково - скасовано рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 листопада 2015 року та ухвалено нове рішення про частково задоволення позову ПАТ «ПроКредит Банк»:

- вирішено стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за договором про транш у сумі 321 398,47 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 236 091,51 грн, заборгованість по процентах - 18 674,07 грн, заборгованість по процентах за неправомірне користування кредитом - 6 150,59 грн, заборгованість по пені - 60 482,30 грн;

- вирішено стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» судовий збір у розмірі 8 517,06 грн.

11. Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_6 порушив умови рамкової угоди та договору про транш, вимоги законодавства, не забезпечив своєчасне погашення кредиту та відсотків, внаслідок чого у нього утворилась кредитна заборгованість.

12. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з наданого позивачем розрахунку заборгованості за період з 27 вересня 2013 року по 06 травня 2015 року, ОСОБА_6 зобов'язаний був сплатити капітал у розмірі 270 000,00 грн (фактично сплачено 33 908,49 грн); проценти у розмірі 87 786,38 грн (фактично сплачено 69 112,31 грн); донараховані проценти у розмірі 6 442,52 грн (фактично сплачено 291,93 грн); пеню у розмірі 61 804,15 грн (фактично сплачено 1 321,85 грн.) (а.с. 4-8, том 1).

13. Відповідно до пункту 8.2.1 рамкової угоди ПАТ «ПроКредит Банк» вправі вимагати дострокового погашення кредиту у разі прострочення погашення грошових зобов'язань за цією угодою та договором про транш тривалістю більш ніж 3 банківські дні. Також умовами пунктів 8.6. та 8.7. рамкової угоди передбачено, що при прострочені погашення грошових зобов'язань за рамкової угодою та договором про транш тривалістю більш ніж 30 календарних днів ОСОБА_6 зобов'язаний повністю достроково погасити кредит не пізніше ніж через 3 банківські дні з дати настання тридцятого дня прострочення незалежного від того, чи кредитор пред'явив йому вимогу, якщо інше не буде погоджено з кредитором. При цьому ПАТ «ПроКредит Банк» вправі самостійно та без повідомлення позичальника приймати рішення про збільшення строку прострочення, необхідного для такого дострокового погашення чи строку, в який має бути здійснено таке погашення.

14. Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

15. Оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі фактичні обставини справи, не надав їм належної правової оцінки, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у відповідності до пункту 2 частини першої статті 307 ЦПК України 2004.

16. Таким чином з ОСОБА_6 підлягають стягненню на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за договором про транш у сумі 321 398,47 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 236 091,51 грн (270 000 грн - 33 908,49 грн), заборгованість по процентах - 18 674,07 грн (87 786,38 грн - 69 112,31 грн), заборгованість по процентах за неправомірне користування кредитом (донараховані проценти) - 6 150,59 грн (6 442,52 грн - 291,93 грн), заборгованість по пені - 60 482,30 грн (61 804,15 грн - 1 321,85 грн).

17. Судовий збір стягнуто відповідно до умов статті 88 ЦПК України 2004.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

18. Ухвалою ВССУ від 12 липня 2017 року касаційну скаргу представника ОСОБА_6, ОСОБА_7, відхилено. Рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року залишено без змін.

19. Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване тим, що задовольняючи частково позов ПАТ «ПроКредит Банк» і стягуючи з ОСОБА_6 відповідну заборгованість у загальній сумі 321 398,47 грн, апеляційний суд, дослідивши докази у справі і надавши їм належну оцінку згідно вимог статей 10, 58-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004, а також встановивши обставини справи, правильно виходив із доведеності та обґрунтованості зазначених позовних вимог та наявності правових підстав, передбачених нормами матеріального права - статтями 526, 536, 1048 - 1050, 1054 ЦК України, для задоволення позову у цій частині вимог.

20. Наведені в касаційній скарзі доводи щодо розміру заборгованості, зокрема у частині правильності стягнення заборгованості за процентами та пенею, посилання на пропущення строку позовної давності за цими вимогами, а також пропущення строку позовної давності за щомісячними платежами, не підтвердилися внаслідок перевірки матеріалів справи. Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з частиною першою статті 335 ЦПК України 2004 під час перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

21. Стосовно доводів касаційної скарги щодо неправильності, на думку заявника, стягнення судового збору, ВССУ зазначив, що це питання може бути вирішено апеляційним судом у порядку статті 219 ЦПК України 2004. Ці доводи не впливають на правильність висновків апеляційного суду по суті вирішеного спору, а згідно з частиною другою статті 337 ЦПК України 2004 не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судових рішень

22. 07 грудня 2017 року ОСОБА_7, який представляє ОСОБА_6, подав до Верховного Суду України(далі - ВСУ) заяву про перегляд ухвали ВССУ від 12 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року, вважаючи, що суд касаційної інстанції неоднакового застосував одні й ті самі норми матеріального права - пункт 1 частини другої статті 258, частини першу та п'яту статті 261, частину другу статті 1050 ЦК України. Це спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах - пункт 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004.

23. ОСОБА_7 також вказав на невідповідність ухвали ВССУ від 12 липня 2017 року викладеним у постановах ВСУ від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15, від 16 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16 висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, які регулюють питання позовної давності за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, в тому числі застосування частини другої статті 1050 ЦК України, питання позовної давності щодо стягнення пені у відповідних випадках.

24. У заяві про перегляд судового рішення просять:

- поновити строк подання заяви про перегляд судових рішень;

- задовольнити відповідну заяву, скасувавши ухвалу ВССУ від 12 липня 2017 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року та передавши справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи у Верховному Суді

25. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) заяви про перегляд судових рішень ВСУ у цивільних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

26. 12 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховному Суду.

27. Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2018 року поновлено строк на звернення до суду з відповідною заявою про перегляд судових рішень, відкрите провадження у справі.

28. Ухвалою Верховного Суду від 06 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів без повідомлення та виклику учасників справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень

29. Вимога ПАТ «ПроКредит Банк»до ОСОБА_6 про дострокове погашення кредиту та всіх супутніх платежів у відповідності до частини другої статті 1050 ЦК України змінила строк виконання основного зобов'язання, що зумовило зміни у початку перебігу позовної давності, який почався на наступний день після одержання такої вимоги. На думку представника ОСОБА_6 це відповідає правовим висновкам ВСУ, викладеним у постановах від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2251цс16 та від 11 листопада 2016 року у справі № 6-900цс16. Розрахунки позивача повинні були бути узгоджені з даним фактом.

30. Натомість, позивач не тільки не узгодив свої розрахунки заборгованості ОСОБА_6 з вищезазначеним, але й продовжив нараховувати проценти за користування кредитом за період після 01 грудня 2014 року до 31 березня 2015 року (згідно щомісячного графіку), попри те, що 01 грудня 2014 року позивачем було здійснено вимогу про дострокове погашення кредиту. Це призвело до помилкових розрахунків заборгованості ОСОБА_6, оскільки відповідно до правового висновку ВСУ у справі № 6-900цс16, після зміни строку виконання основного зобов'язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення. Відповідні порушення в розрахунку заборгованості ОСОБА_6 вплинули також на зміну строку позовної давності по відповідним вимогам позивача, що, в свою чергу, вплинуло на помилковий розрахунок неустойки.

31. В чому саме не відповідають судові рішення, щодо яких подано відповідну заяву, правовим висновкам ВСУ, викладеним у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-1138цс15, у заяві не уточнено.

(2) Доводи інших учасників справи

32. Інші сторони у справі правом на подання заперечення на заяву про перегляд судового рішення не скористалися.

ЗМІСТ НАУКОВОГО ВИСНОВКУ

33. Підготовлені членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді (далі - НКР) відповідно до пункту 3 частини другої статті 360-1 ЦПК України 2004 наукові висновки зводяться до такого.

34. Недотримання позичальником (боржником) строків здійснення чергового платежу за кредитним договором необхідно кваліфікувати як порушення прав позикодавця (кредитодавця), що, у свою чергу, є початком перебігу строку позовної давності за вимогами позикодавця (кредитора), які пов'язані із простроченням виконання позичальником (боржником) грошового зобов'язання. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу з моменту настання строку погашення чергового платежу.

35. У разі пред'явлення позикодавцем вимоги про дострокове повернення частини позики, що залишилася, проценти за користування позикою сплачуються лише за час фактичного існування позикових відносин.

36. Якщо зобов'язання із дострокового повернення частини позики (кредиту), що залишилася, та сплати процентів не було виконане у передбачені для цього строки, перебіг позовної давності за цими вимогами позикодавця (кредитора) починається зі спливом строку їх виконання, як це передбачено частиною п'ятою статті 261 ЦК України.

37. При цьому необхідно розрізняти початок перебігу строку позовної давності за вимогами, пов'язаними із невиконанням позичальником (боржником) періодичних платежів за кредитним договором і початок перебігу строку позовної давності за вимогами про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним (частина друга статті 1050 ЦК України), оскільки ці вимоги мають різний обсяг, часові межі існування та відмежовуються по іншим критеріям. Відповідно, по різному визначається початок перебігу строків позовної давності за вимогами про стягнення неустойки, що нарахована у зв'язку із простроченням сплати кредитних коштів, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними платежами, та за вимогами про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи

38. Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004).

39. Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (стаття 353 ЦПК України 2004). Отже, в контексті розкритих вище підпункту 1 пункту 1 розділу XІІІ «Перехідні положення» ЦПК України Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав, встановлених ЦПК України 2004.

40. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

(1.1) Щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

41. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України 2004 (частина 3 статті 10 ЦПК України 2004).

42. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України 2004).

43. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004, зокрема, через неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (згідно із пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).

44. Заявник у відповідності до вищезазначених вимог ЦПК України 2004 має чітко вказати які конкретно норми матеріального права в яких конкретних рішеннях касаційного суду застосовані неоднаково, в чому полягає неоднаковість застосування. Також відповідні судові рішення касаційного суду мають стосуватися дійсно подібних правовідносин.

45. Фактично у заяві про перегляд судових рішень вказуються два судових рішення у даній справі, прийняті касаційним судом, - ухвала ВССУ від 12 жовтня 2016 року, у відповідності до якої справу було повторно направлено на розгляд апеляційного суду, та ухвала ВССУ від 12 липня 2017 року, щодо перегляду якої звернувся ОСОБА_6

46. У своїй ухвалі від 12 жовтня 2016 року ВССУ не робив висновків по застосуванню конкретних норм матеріального права, на які посилається ОСОБА_6 ВССУ зробив загальний висновок про те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог процесуальних норм законодавства неналежним чином дослідив обставини справи, що унеможливлює в принципі правильне застосування норм матеріального права. У другій ухвалі ВССУ від 12 липня 2017 року касаційний суд погоджуючись з рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року, опосередковано зробив висновок про застосування відповідних норм матеріального права, погодившись з правильністю їх застосування судом апеляційної інстанції. Отже, відсутні підстави говорити про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

47. Враховуючи вищезазначене, відсутні підстави говорити про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.Обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

(1.2) Щодо невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права

48. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості (частина друга статті 10 ЦПК України 2004).

49. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір (частина третя статті 60 ЦПК України 2004).

50. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша статті 179 ЦПК України 2004).

51. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (частини перша та друга статті 57 ЦПК України 2004).

52. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 58 ЦПК України 2004).

53. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті (стаття 212 ЦПК України 2004).

54. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами (частина друга статті 303 ЦПК України 2004).

55. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку (згідно з пунктом 1 частини першої статті 324 ЦПК України 2004).

56. Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 335 ЦПК України 2004).

57. Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 213 ЦПК України 2004).

58. Під час ухвалення рішення суд вирішує, в тому числі, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (згідно із частиною першою статті 214 ЦПК України 2004).

59. При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки ВСУ, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України 2004. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ, з одночасним наведенням відповідних мотивів (згідно частини другої статті 214 ЦПК України 2004).

60. ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених ЦПК України 2004 (згідно із частиною першою статті 353 ЦПК України 2004). Сторони та інші особи, які брали участь у справі, мають право подати заяву про перегляд судових рішень у цивільних справах після їх перегляду в касаційному порядку (частина перша статті 354 ЦПК України 2004)

61. Заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав передбачених частиною першою статті 355 ЦПК України 2004, зокрема, через невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права (згідно із пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004).

62. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України).

63. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

64. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 (позика) глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (згідно із частиною другою статті 1054 ЦК України).

65. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 ЦК України, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України (частина перша статті 1050 ЦК України).

66. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

67. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина друга статті 1049 ЦК України).

68. За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

69. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

70. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

71. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (частина перша статті 610 ЦК України).

72. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

73. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

74. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

75. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша та друга статті 554 ЦК України).

76. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина перша статті 256 ЦК України). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність (згідно із частиною першою статті 258 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

77. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).

78. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (частина перша статті 253 ЦК України).

79. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (частина п'ята статті 261 ЦК України).

80. Згідно з пунктом 4.1. рамкової угоди ОСОБА_6 за користування кредитом зобов'язаний сплатити ПАТ «ПроКредит Банк» проценти у розмірі та порядку, визначених рамковою угодою та договором про транш. Пункт 4.4. рамкової угоди передбачає, що у випадку прострочення погашення кредиту, ОСОБА_6 сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, у розмірі, що дорівнює визначеним договором про транш процентам за користування даним кредитом за кожен календарний день прострочення, які обчислюються за методом «факт/360» від суми залишку кредиту, строк погашення якого настав, з дати виникнення заборгованості до дати повного її погашення.

81. Початкова процентна ставка встановлена у розмірі 21% річних у рядку 3 таблиці пункту 2 договору про транш. Цей договір також передбачає механізм її зміни по закінченню періодів у дванадцять місяців.

82. Відповідно до пункту 8.2.1. рамкової угоди ПАТ «ПроКредит Банк» вправі вимагати дострокового погашення кредиту у випадку прострочення погашення грошових зобов'язань тривалістю більш ніж три банківські дні.

83. Згідно із пунктом 8.3. рамкової угоди вимога ПАТ «ПроКредит Банк» про дострокове погашення кредиту (далі - вимога кредитора) здійснюється у письмовій формі та на вибір ПАТ «ПроКредит Банк»вручається або передається ОСОБА_6 у порядку, передбаченому пунктом 12.2. рамкової угоди.

84. Пункт 8.4. рамкової угоди передбачає, що ОСОБА_6 зобов'язаний достроково погасити весь залишок кредиту протягом п'яти банківських днів з дня відправлення (вручення, якщо ПАТ «ПроКредит Банк»вручив вимогу кредитора) ОСОБА_6 чи його поручителям вимоги кредитора, якщо інша сума чи строк дострокового погашення не будуть вказані у такій вимозі кредитора.

85. Відповідно до пункту 8.6. рамкової угоди - у разі виникнення заборгованості ОСОБА_6 тривалістю понад тридцять календарних днів ОСОБА_6 зобов'язаний здійснити повне дострокове погашення кредиту, виданого на підставі договору про транш, по якому існує прострочення не пізніше ніж через 3 банківські дні з моменту настання тридцятого календарного дня прострочення незалежно від того, чи ПАТ «ПроКредит Банк»пред'явив йому вимогу кредитора, якщо інше не буде погоджено з ПАТ «ПроКредит Банк».

86. Згідно із пунктом 8.7. рамкової угоди ПАТ «ПроКредит Банк» вправі самостійно та без повідомлення ОСОБА_6 приймати рішення про збільшення строків, вказаних у пунктах 8.4. та 8.6. рамкової угоди.

87. Абзац другий пункту 6.1. договору про транш передбачає, що повне дострокове погашення кредиту здійснюється шляхом сплати усієї суми залишку кредиту та процентів, розрахованих на дату дострокового погашення без необхідності оформлення нового графіку повернення кредиту та сплати процентів (Додаток № 1 до договору про транш) чи внесення змін до договору про транш.

88. Згідно пункту 12.3. рамкової угоди до усіх вимог, що випливають з рамкової угоди та договору про транш, встановлюється позовна давність у 5 років, включаючи вимоги, щодо яких законодавством встановлена спеціальна чи обмежена позовна давність.

89. Висновки ВСУ, на які посилається представник ОСОБА_6 відповідають умовам частини другої статті 214 ЦПК України 2004 як такі, що викладені в постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень. Однак відповідні висновки ВСУ у справах № 6-31цс15 та № 6-2251цс16 не можуть бути прийняті до уваги саме в контексті пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004, оскільки правовідносини у цих справах не є подібними з правовідносинами у даній справі. У справі № 6-31цс15 спір стосувався кредитної заборгованості, яка стягувалась після закінчення строку дії кредитного договору. А у справі № 6-2251цс16 спір стосувався заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, зобов'язання за яким було забезпечено заставою автомобіля боржника.

90. Правовий висновок ВСУ у справі № 6-1138цс15, зазначений у його постанові від 25 травня 2016 року, стосується механізму застосування спливу спеціальної позовної давності та порядку обчислення строку нарахування неустойки, на яку розповсюджується спеціальна позовна давність в один рік, у межах строку позовної давності за основною вимогою. В контексті вище зазначених статей 253, 258, 259, 261 ЦК України та пункту 12.3. рамкової угоди вимога про відповідність судових рішень, щодо яких подано заяву, цьому правовому висновку ВСУ є безпідставною, оскільки сторони рамкової угоди домовились про збільшений строк позовної давності, в тому числі, щодо неустойки.

91. Правовий висновок ВСУ у справі № 6-900цс16, зазначений у його постанові від 16 листопада 2016 року, зводиться до того, що при застосуванні частини другої статті 1050 ЦК України та висунення кредитором до боржника відповідної вимоги, кредитор змінює строк виконання основного зобов'язання. Отже, з моменту, передбаченого частиною першою статті 261 ЦК України, у кредитора виникає право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав. При цьому після відповідної зміни строку виконання зобов'язання усі наступні платежі боржника, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мають правового значення, оскільки позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит до вказаної кредитором дати. Верховний Суд погоджується з таким висновком.

92. Однак, на відміну від справи, що розглядається, ВСУ у справі № 6-900цс16 вивчав питання пропуску позивачем строку позовної давності з точки зору втрати права позивача на звернення до суду зі спливом такого строку, коли про застосування відповідних наслідків заявлено у суді. Даний механізм є елементом принципу правової визначеності. Встановивши факт пропуску строку позовної давності, ВСУ скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняв нове рішення по суті про відмову у задоволенні позовних вимог позивача. ВСУ у справі № 6-900цс16 не розглядав фактично питання правильності розрахунку заборгованості відповідача. В справі, що розглядається, мова йде про оспорювання розрахунків позивача, відповідач не заявляє про наслідки пропуску позивачем строку позовної давності. Отже, застосування частини другої статті 1050 ЦК України було здійснено ВСУ в рамках інших обставин справи за встановлених правовідносин, які не дають підстав в контексті пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 вважати їх подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Відтак, мова не йде про невідповідність ухвали касаційного суду правовим висновкам ВСУ щодо застосування частини другої статті 1050 ЦК України у подібних правовідносинах.

93. Враховуючи вищезазначене, відсутні підстави вважати, що в судовому рішенні суду касаційної інстанції - ухвалі ВССУ від 12 липня 2017 року - висловлені висновки щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, які не відповідають висновками, викладеним у вищезгаданих постановах ВСУ.

(2) Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

(2.1) Щодо суті зави про перегляд судових рішень

94. У відповідності до вимог підпункту 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України та статей 353, 355 ЦПК України 2004 касаційний суд розглядає справу за заявою про перегляд судових рішень виключно в рамках обставин, передбачених статтею 355 ЦПК України 2004.

95. Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, зокрема, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися (згідно із частиною першою статті 360-5 ЦПК України 2004).

96. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, відповідних правових висновків ВСУ, висновків Верховний Суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали ВССУ від 12 липня 2017 рокута рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року.

(2.2) Щодо судових витрат

97. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

98. Позивач не заявляв вимог про відшкодування судових витрат. Іншими учасниками справи не заявлені до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з даним розглядом справи.

99. У задоволенні заяви ВолковаО. М. відмовлено. Отже, судовий збір за подання заяви про перегляд ухвали ВССУ від 21 грудня 2016 року покладається на ВолковаО. М.

Керуючись статтею 141, підпунктом 1 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

1. Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року.

2. Судовий збір за подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 08 лютого 2017 року покласти на ОСОБА_6.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А. О.Лесько

В. В.Пророк

С. П. Штелик

І.М. Фаловська