Постанова

Іменем України

15 серпня 2018 року

м. Київ

справа № 307/2042/14-ц

провадження № 61-4734 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_6,

відповідачі-ОСОБА_7,

-Виконавчий комітет Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області,

третя особа-Комунальне підприємство «Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації»,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області у складі судді Чопик В. В. від 24 листопада 2015 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області у складі суддів: Панька В. Ф., Куштана Б. П., Мацунича М. В., від 19 вересня 2016 року.

Встановив:

У травні 2014 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7, Виконавчого комітету Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області (далі - Виконком Вільховецько-Лазівської сільської ради), третя особа - Комунальне підприємство «Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації» (далі - КП «Тячівське районне підприємство технічної інвентаризації»), про скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно і визнання права власності.

Протокольною ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 16 вересня 2015 року замінено позивача ОСОБА_8, померлу ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на її спадкоємця ОСОБА_6

З урахуванням уточнених позовних вимог (а. с. 2-10, 195-196, том 1), ОСОБА_6 послалася на те, що її померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року матері ОСОБА_8 В 1975 році було виділено земельну ділянку в АДРЕСА_1. У 1977 році на цій земельній ділянці було збудовано будинок (№ 14а) і літню кухню (№ 14). У 1984 році син ОСОБА_8 ОСОБА_9 одружився з відповідачем ОСОБА_7 ОСОБА_9 помер у 2010 році. У 2012 році ОСОБА_8 стало відомо, що рішенням Виконкому Вільховецько-Лазівської сільської ради від 23 грудня 2011 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно» було оформлено право власності на житловий будинок позивача в АДРЕСА_2 за відповідачем ОСОБА_7 та на підставі цього рішення органу місцевого самоврядування видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно на користь ОСОБА_7

Позивач вказує, що зазначені рішення та свідоцтво є незаконними, оскільки відповідач жодного відношення до спірного нерухомого майна та земельної ділянки, на якій воно розташовано, не має.

Після смерті матері ОСОБА_8 її правонаступник ОСОБА_6, крім іншого, поставила перед судом питання про визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно в порядку спадкування.

На підставі наведеного ОСОБА_6 просила суд: визнати незаконним і скасувати рішення Виконкому Вільховецько-Лазівської сільської ради від 23 грудня 2011 року «Про оформлення права власності на нерухоме майно» та скасувати видане на підставі цього рішення свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, видане Виконкомом Вільховецько-Лазівської сільської ради; визнати за ОСОБА_6 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 право приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 130,5 кв. м., житловою площею 45 кв. м, який раніше був зареєстрований за № 14а за ОСОБА_7

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення Виконавчого комітету Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 23 грудня 2011 року № 172 «Про оформлення права власності на нерухоме майно» і скасован видане на підставі цього рішення свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 07 лютого 2012 року серії НОМЕР_1, на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_8 право приватної власності на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 В решті позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржуваним рішенням Виконкому Вільховецько-Лазівської сільської ради оформлено право власності за ОСОБА_7 насправді на спадковий будинок АДРЕСА_1 що був у власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а не ОСОБА_7, тому це рішення підлягає скасуванню.

Оскільки питання щодо законності свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 07 лютого 2012 року серії НОМЕР_1 на будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1, є похідним від вищевказаного незаконного рішення, то суд дійшов висновків, що це свідоцтво також підлягає скасуванню.

Суд вважав, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на час своєї смерті були власниками будинку АДРЕСА_1 оскільки на момент будування будинку (1975-1977 років) майно набувалося згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Також суд першої інстанції дійшов висновків, що ОСОБА_6 довела своє право на спадкове майно ОСОБА_8, а саме на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 Суд встановив, що вимоги ОСОБА_6 щодо спадкування іншої ? частини житлового будинку АДРЕСА_1 яка належала за життя ОСОБА_9, не заявлено, і тому позов про визнання права власності за позивачем на увесь будинок суд визнав безпідставним.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2016 року рішення Тячівського районного суду від 24 листопада 2015 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення суду про відмову в позові у повному обсязі.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про належність померлим ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на праві власності житлового будинку на АДРЕСА_1, оскільки на момент будівництва спірного будинковолодіння діяла Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, яка втратила чинність 13 грудня 1995 року. У цій інструкції чітко було визначено порядок реєстрації права приватної власності на будинки та домоволодіння. Проаналізувавши вказану Інструкцію та документи, подані ОСОБА_8 при звернені до суду з цим позовом і згодом ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ні ОСОБА_8 ні ОСОБА_9 не набули права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1.

Оскільки ОСОБА_8 в установленому порядку не оформила права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 то вона не набула щодо нього прав і обов'язків, а тому заповідати його в цілому своїй дочці - ОСОБА_6 не мала права.

Також колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відповідачем ОСОБА_7 було дотримано вимоги законодавства щодо державної реєстрації права власності на житловий будинок, що підтверджується чинним на той час порядком такої реєстрації, а також доказами про це, наявними у справі, і тому суд дійшов висновків, що підстав для скасування оспорюваних у цій справі відповідного рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва немає.

На підставі наведеного апеляційний суд дійшов висновків про безпідставність вимог цього позову в повному обсязі.

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2016 року в повному обсязі та змінити рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2015 року таким чином. Визнати за ОСОБА_6 в порядку спадкування право приватної власності на ? частини житлового будинку АДРЕСА_1, а в решті рішення районного суду залишити без змін.

Касаційна скарга ОСОБА_6 обґрунтовано тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків, що спірний будинок № 14 не належав на праві власності померлим ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки він належав до майна колишнього колгоспного двору, а питання визначення власників майна колишнього колгоспного двору має певні правові особливості. В цьому випадку суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин між сторонами у справі, однак дійшов помилкових висновків, що позивачеві належить лише ? частина спірного будинку. Так, після смерті ОСОБА_9 право власності на ? частину будинку успадкувала ОСОБА_8, а тому після її смерті позивач є спадкоємцем ? частин цього будинку. Відповідач ОСОБА_7 до членів колишнього колгоспного двору не відноситься, будь-яких прав на спірний будинок, крім ? його частини після смерті ОСОБА_9, не має. Оспорюваним рішенням органу місцевого самоврядування вирішено питання щодо права власності ОСОБА_8, а тому це рішення не відповідає вимогам закону. Інші вимоги позову є похідними.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_6, поданому в грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_7 просить відхилити касаційну скаргу і залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_7 мотивує тим, що апеляційним судом зроблено обґрунтовані висновки, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 зареєстровано з дотриманням вимог чинного законодавства і доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

01 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи відомо, що рішенням загальних зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Зоря комунізму» с. Вільхівці від 20 січня 1975 року було виділено ОСОБА_8 земельну ділянку в АДРЕСА_1

Рішенням виконкому Вільховецької сільської ради депутатів трудящих від 11 березня 1975 року № 16 зазначене рішення погоджено (а. с. 18, т. 1).

Рішенням Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району від 14 березня 1997 року передано земельну ділянку для будівництва індивідуального житлового будинку і надвірних споруд площею 0,55 га ОСОБА_8 в АДРЕСА_1 (а. с. 124, т. 1).

Також рішенням Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району від 14 березня 1997 року задоволено заяву ОСОБА_9 про приватизацію землі на АДРЕСА_1 (а. с. 148, том 1).

З архівного витягу від 30 жовтня 2014 року № 07-04/243 випливає, що Виконавчим комітетом Вільховецько-Лазівської сільської ради від 18 квітня 1997 року № 11 надано дозвіл на відкриття дворогосподарства ОСОБА_9 на АДРЕСА_1 (а. с. 55, том 2).

Рішенням Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району від 21 вересня 2008 року № 63 надано у приватну власність ОСОБА_9 та ОСОБА_7 в АДРЕСА_1 земельну ділянку площею 1 га для ведення особистого селянського господарства (ст. 149, том 1).

Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 12 травня 2009 року ОСОБА_9 є власником ділянки площею 0,9813 га для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1

Рішенням Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області від 23 грудня 2011 року № 172 оформлено право власності на нерухоме майно, житловий будинок з надвірними спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 в цілому (а. с. 20, том 1). На підставі цього рішення 07 лютого 2012 року ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на будинковолодіння в АДРЕСА_1 (а. с. 21, том 1). 17 лютого 2012 року за ОСОБА_7 зареєстровано право власності на цей будинок № 14 «а» (а. с. 147, том 1).

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Вільховецько-Лазівської сільської ради від 15 грудня 2012 року ОСОБА_7 згідно з записами у по господарській книзі виконкому № 14 є власником домогосподарства в АДРЕСА_1 земельна ділянка 0,25 га. (а. с. 3, том 2).

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Вільховецько-Лазівської сільської ради від 26 вересня 2014 року № 2045 дані погосподарських книг з 1977 року свідчать, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться у власності ОСОБА_8 (а. с. 114, том 1).

З відповіді Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району від 11 листопада 2014 року № 115/02-09 на адвокатський запит слідує, що житловий будинок під № НОМЕР_2 згідно з відомостями погосодарської книги № 4 за 1977-1979 роки без назви вулиці та житловий будинок який на час надання цієї відповіді знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 померла. Одноособовим спадкоємцем померлої ОСОБА_8, який прийняв спадщину, є її дочка ОСОБА_6

З довідки Вільховецько-Лазівської сільської ради Тячівського району від 30 жовтня 2015 року № 88/02-09 випливає, що житловий будинок під № НОМЕР_2 згідно з відомостями погосподарської книги № 4 за 1977-1979 роки без назви вулиці був закріплений за громадянином ОСОБА_10 та не відповідає адресі будинків на АДРЕСА_1 (а. с. 19, том 2).

Оцінивши наведені документи в сукупності, а також інші наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції встановив, що спірний спадковий будинок було побудовано ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в 1975-1977 роках і на момент їх смерті вони були власниками будинку АДРЕСА_1

Суд вважав, що позивач ОСОБА_6 довела своє право на спадкове майно ОСОБА_8, а саме на ? частину житлового будинку АДРЕСА_1 і вимоги про спадкування частини житлового будинку АДРЕСА_1 що належала ОСОБА_8, позивачем суду не заявлено (вбачається, що це 1/3 частина будинку, яку могла успадкувати після смерті ОСОБА_9 його матір - померла ОСОБА_8.).

Також суд встановив, що дворогосподарста в АДРЕСА_1 до 2001 року не було, було лише дворогосподарсво під № 14, де зареєстровані ОСОБА_8 та ОСОБА_9 і виділення з дворогосподарства № АДРЕСА_1 не відбулося. У той же час, технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1 виготовлений відповідачем ОСОБА_7, є тотожнім саме будинку, а не прибудові, № 14 на тій же вулиці.

Тобто суд встановив, що на підставі оспорюваних у цій справі рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідач ОСОБА_7 безпідставно одноособово набула у власність насправді вказаний будинок № 14, який у тому числі належав на праві власності померлій ОСОБА_8, чим порушено права останньої. З цих підстав суд частково задовольнив позов.

Апеляційний суд дійшов протилежних висновків, що ОСОБА_8 за життя не набула права власності на спірний будинок № 14 і тому ОСОБА_6 не може бути власником цього будинку в порядку спадкування. Як наслідок, апеляційний суд визнав позов безпідставним.

Отже, спірним у цій справі є питання - чи набула за життя ОСОБА_8 права власності на спірний будинок № 14, збудований в 1975-1977 роках.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася до набрання чинності ЦК України трьома підзаконними нормативними актами, а саме:

- Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56;

- Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін'юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Ці нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, хоча виникнення права власності на нерухомість не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України.

- Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

У період часу з 1966 року по 13 грудня 1995 року записи в погосподарських книгах є актом органів влади, що підтверджують право власності.

Як встановлено судом першої інстанції, спірний будинок було збудовано у 1977 році, про що є відповідні записи у господарських книгах. Тому суд дійшов обґрунтованих висновків, що факт належності на праві власності померлій ОСОБА_8 будинку № 14 знайшов своє підтвердження при розгляді справи, незалежно від дотримання процедури реєстрації такого права.

Аналогічних правових висновків щодо моменту набуття права власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно дійшов і Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2012 року, справа № 6-54цс12.

Таким чином, посилання апеляційного суду на те, що ОСОБА_8 не є власником спірного будинку № 14, оскільки за нею не було зареєстровано таке право, є помилковими.

Слід зазначити, що апеляційний суд не спростував жодним чином встановлені судом першої інстанції обставини справи про те, що спірні будинки № 14 і № 14 «а» є одним і тим самим об'єктом нерухомості, а тому за правилами статті 400 ЦПК України касаційний суд вважає такі встановлені судом обставини справи достовірними.

Інші висновки судів щодо законності оспорюваних у цій справі рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на нерухоме майно є похідними від наведених вище обставин справи і суд першої інстанції дійшов правильних висновків про незаконність таких актів і необхідність їх скасування.

Також районним судом аргументовано та законно задоволено позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на ? частину спірного будинку в порядку спадкування, а не на ? як вказано у касаційній скарзі. Достатні правові висновки і мотиви з цього питання районним судом зазначено у рішенні суду.

Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, правильно визначив характер правовідносин між сторонами та правильно застосував закон, що їх регулює.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, то рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню повністю із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 661 грн 14 коп. слід стягнути з відповідача на користь позивача у справі.

Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 19 вересня 2016 року скасувати, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 24 листопада 2015 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 661 грн 14 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська